Той, кого не можна називати. Що стоїть за відставкою Авакова

Немає жодних сумнівів у тому, що будь-який чиновник чи політик, який згадає в негативному ключі ім'я колишнього голови президентської адміністрації Сергія Льовочкіна, отримає на свою адресу порції компромату і вимоги піти у відставку з будь-якого посту. Причому від таких звинувачень і вимог не застрахований ніхто – ані президент, ані прем'єр, ані міністр внутрішніх справ, а серед критиків може з'явитися хто завгодно – і демократ, і реакціонер, і радикал, і колишній активіст, і той, хто бив активіста по голові. У коробці олівців для політичного малювання, дбайливо зібраній одним з найбільш передбачливих живописців нашої країни – заготовки різних кольорів.

Слід, нарешті, погодитися з простою думкою про те, що Льовочкін – це той, кого не можна називати, Волдеморт вітчизняної політики, від якого залежать і найбільші телеканали, і найчесніші інтернет-видання. Люди, які там працюють, переконані, що центр прийняття рішень – це президентська адміністрація. Вони точно знають, що важелі впливу в роки правління Леоніда Кучми були у Дмитра Табачника, що на Віктора Ющенка впливав Віктор Балога. Та й у можливостях Бориса Ложкіна ніхто не сумнівається. Але в роки президентства Віктора Януковича, голова адміністрації займався, очевидно, заточуванням олівців для глави держави – і тільки. А диктаторський режим будувала, зрозуміло, РНБО на чолі з конкурентом Льовочкіна Андрієм Клюєвим. Правда, коли Янукович був при владі, РНБО називали "радою збитих льотчиків" – але хто ж завадить "олівцям" Льовочкіна жити по-новому? Тим більше, що вони чесно визнають: адміністрація стала центром боротьби з Майданом і репресій. Після того, як Льовочкін мужньо пішов у відставку, а Клюєв її очолив.

І цю позицію, вірні натхненнику "Опозиційного блоку" предмети для малювання вважають найбільш правильною. Якщо поговорити з ними відверто, вони скажуть вам, що інакше в Україні не можна: Майдани приходять і йдуть, а Льовочкін разом з іншими представниками групи РосУкрЕнерго залишається. І якщо хочеш жити – вмій крутитися. А якщо вже хочеш здобути славу чесного – поїдь до нього на дачу, а потім розкажи про це людям. Вони оцінять, а Льовочкін не образиться.

Найцікавіше в тому, що сам екс-глава адміністрації Януковича нічого від громадськості і не приховує. Він абсолютно чесний. Льовочкін не був у Януковича "сірим кардиналом" – він офіційно обіймав найважливішу політичну посаду в країні. Льовочкін не приховує того, що є власником телеканалу "Інтер" – він це афішує. Льовочкін не відхрещується від особливих відносин з Фірташем – він їздить до нього на суд, а Фірташ на цьому суді розкриває детальну схему політичного лобіювання непереможною угруповання. Його явних і таємних прихильників це не бентежить. Їм є кого викривати. Порошенко не хоче воювати. Яценюк підтримує корупцію. Ахметов підтримує сепаратистів. Коломойський хоче більше грошей. У Авакова – нереформована міліція. А Льовочкін усе про себе розповість сам. Це і є чесність, тріумф правди.

Насправді все це називається інакше. Це називається безкарність і аморальність. Лорд Волдеморт теж чудово почувався у коридорах Хогвартса, бо знав, що йому ніщо не загрожує – а до того ж міг при нагоді розраховувати на підтримку чарівників з бездоганною репутацією. Безкарність групи РосУкрЕнерго та її блискучого натхненника – те, що вже півтора десятиліття перетворює Україну на справжнісінький олігархічний міжсобойчик. Цей міжсобойчик поки непереможний – його супроводжує сліпота й аморальність суспільства, яке не хоче називати одних імен – але залюбки полоще на вітрі інші, не такі небезпечні з ппогляду наслідків. І поки в українській політиці пануватиме правило Волдеморта - добра не жди.

"ЛігаБізнесІнформ"