Кому потрібна Україна без Яценюка

Критикувати уряд та його очільника зараз стало модним. Це роблять члени коаліції та представники опозиції різного ступеня формалізованості, громадські активісти та колишні співробітники різних міністерств. Підстав для критики не бракує. Давайте спробуємо змоделювати розвиток подій, якщо Арсенія Яценюка відправлять у відставку.

Перш за все зауважу, що критики добре вивчили психологічні особливості Арсенія Петровича, згадуючи його спікерський досвід у Верховній Раді. Тому вони розраховують, що він не витримає та сам грюкне дверима прем’єрського кабінету, залишивши на службовому столі заяву про звільнення. Після цього шукати наступного голову Кабінету міністрів наче стане легше, у всякому разі – з моральної точки зору.

Інформовані та небайдужі нагадають, що зразу після формування уряду на початку грудня 2014-го було затверджено програму його діяльності, що дає річний імунітет від звільнення прем’єрові. Це правда, але не вся. Верховній Раді цілком до снаги відкликати власну постанову, після чого уряд стає беззахисним перед перспективою звільнення.

До речі, зараз там працюють представники та висуванці всіх п’яти фракцій коаліції. Чи збережеться вона у формальному вигляді – питання швидше риторичне, але ККД роботи парламенту помітно впаде.

Зрозуміло, що звільнення як прем’єра, так і будь-кого з міністрів – нормальна демократична процедура. Проте в сучасних українських реаліях вона має сенс лише тоді, коли чітко є 226 голосів за призначення нового керівника уряду. Отримати Кабінет міністрів у статусі виконуючих обов’язки означає підняти над його дахом прапор з гаслом маркізи Помпадур "Після нас – хоч потоп".

У нинішній економічній ситуації бажаючих очолити уряд, чесно кажучи, небагато. Юлія Тимошенко заручилася підтримкою трьох фракцій, але це всього близько 70 депутатських багнетів. Уявити, що її підтримає «Народний фронт» поки не можу. Уявити підтримку частиною "БПП" можу і доволі легко, але Петру Порошенко це буде неприємно. "Опозиційній блок" та розкидані серед позафракційних паростки "Укропу" радо дадуть голоси, але чи буде їх достатньо. Та й історія роботи Юлії Володимирівни прем’єром не завжди кореспондувалася з економічними успіхами держави.

Ще одна кандидатура - Наталія Яресько – "рука Вашингтону" в українському уряді. Можливе навіть суміщення посад прем’єра та міністра фінансів. Щоправда, я не переконаний, що такий варіант розвитку подій піде на користь переговорам про реструктуризацію українського державного боргу. Та й Яресько, яка не спирається на реальну політичну підтримку у Верховній Раді, може не використати шанс зруйнувати монополію Тимошенко на успішне жінко-прем`єрство.

Насправді правило кастингу на власника прем’єрського портфелю просте: бажаючі з’являються лише за умов економічного зростання в країні. Чи буде воно цього року? Ні. Наступного? За низки сприятливих обставин. Тому більш доцільним виглядає залишити Арсенія Яценюка з невисоким рейтингом на своєрідні виправні роботи з проведенням термінової кадрової роботи над помилками, ніж створити колективно нову синьо-жовту надію на зміни, швидко розчаруватися та волати про зраду.