Чому українських футболістів тягне в Азербайджан та Казахстан

Домашні гравці

Український футбольний чемпіонат традиційно вважався одним з найблагополучніших у фінансовому плані у Європі. Зарплатами наші клуби поступалися лише першостям європейської топ-п'ятірки – англійській, іспанській, німецькій, італійській та французькій. Також кращі фінансові умови пропонували у Туреччині та Росії з її непомірно роздутими бюджетами спортивних клубів.

Не дивно, що українські футболісти не поспішали шукати щастя за кордоном. З кращих виконавців легіонерами ставали одиниці – такі, як Андрій Шевченко, Анатолій Тимощук, Сергій Ребров, які отримували пропозиції від іменитих клубів – італійського "Мілану", російського "Зеніту", англійського "Тоттенхему". Решта добре почувалися вдома.

На заробітки у далекі краї зазвичай їхали футболісти другого ешелону, які не могли претендувати на перші ролі в українських клубах, а у більш скромних турнірах отримували навіть шанс стати "зірками". Багато хто їхав у екзотичні за футбольними мірками країни просто догравати.

Наприклад, знаменитий динамівець, володар Кубку кубків-1986 Іван Яремчук у 1996 році засвітився у казахстанському "Мунайші Актау". А інший відомий гравець "Динамо", "Дніпра" та збірної України – Сергій Беженар, наслідував його приклад у 2003 році, коли погодився виступати в Казахстані за "Актобе".

Ще один захисник нашої національної команди Михайло Старостяк, який багато років був основним у донецькому "Шахтарі", три сезони з 2007 до 2009 років присвятив виступам за азербайджанський "Сімгур".

А от колишній головний тренер "Динамо" Анатолій Дем’яненко проявив себе в Узбекистані. Він очолив місцевий "Насаф", з яким у 2011 році здобув Кубок Азійської конфедерації футболу – другий за престижем трофей на континентальному рівні.

Криза наступає

Та останніми роками фінансове здоров'я українських клубів різко погіршилося. Деякі клуби, як київські "Арсенал", "Оболонь", криворізький "Кривбас" та донецький "Металург", взагалі зникли. У решти помітно знизилася платоспроможність. Так  що у підсумку в Україні кількість команд Прем’єр-ліги скоротилася з 16 до 14, а іноземці, схоже, не бояться їхати лише у два клуби – "Динамо" та "Шахтар", які все ще видаються острівками благополуччя у морі проблем вітчизняного футболу.

Логічно, що активно почали розглядати закордонні варіанти й українські гравці. І якщо раніше на відрядження до Азербайджану та Казахстану футболісти наважувалися, швидше, від безвиході, то зараз туди їдуть за зарплатами, які перевищують українські. Чемпіонат країни залишають гравці, які були у ньому на хорошому рахунку та вважалися кандидатами до національної збірної.

Найяскравіший приклад – азербайджанська "Габала", яку на початку 2015 року очолив Роман Григорчук. Цей тренер плідно пропрацював чотири роки у "Чорноморці", вивівши його до групового раунду Ліги Європи. Успіхи фахівця навіть викликали свого часу хвилю чуток, що Григорчук може замінити у "Динамо" Олега Блохіна, який загнав київську команду у найбільшу в його сучасній історії кризу, або очолити "Шахтар", коли його залишить Мірча Луческу.

Але врешті Роман Григорчук опинився у "Габалі", запросивши з собою до Азербайджану ще й кількох провідних гравців "Чорноморця". Разом з тренером до "Габали" поїхав володар Кубка УЄФА 2009 року у складі "Шахтаря" півзахисник Олексій Гай та один з найперспективніших українських голкіперів – Дмитро Безотосний. А вже влітку до клубу приєднався нападник Олексій Антонов, який грав за одеситів та навіть викликався до збірної України. Також до "Габали" перейшов один з лідерів "Зорі" та син її головного тренера – Юрія Вернидуба – Віталій Вернидуб.

За допомогою українців "Габала" минулого сезону здобула бронзу чемпіонату Азербайджану, а на страті нового – дісталася до вирішального раунду кваліфікації Ліги Європи, де їй протистоятиме грецький "Панатінаїкос".

Є українці й у інших азербайджанських клубах. Наприклад, влітку собі роботу у "Рявані" знайшов екс-голкіпер юнацької збірної України Костянтин Махновський. Юрій Фоменко минулого сезону став разом з "Інтером" з Баку віце-чемпіоном країни, а вихованець київського "Динамо" Юрій Ситник захищатиме кольори новачка вищого місцевого дивізіону - "Кяпаза".

Мільйон для Тимощука

Показовим є й приклад Анатолія Тимощука. Хоча капітану збірної України та переможцю Ліги чемпіонів у складі німецької "Баварії" вже 36 років, він має настільки вражаючий послужний список, що його із задоволенням запросив би будь-який український клуб. Втім, залишаючи "Зеніт", півзахисник категорично заявив, що має пропозиції з України, але не виступатиме на батьківщині за жоден клуб, окрім "Шахтаря".

Врешті Тимощук опинився у казахстанському "Кайраті", який, за неофіційними даними, погодився йому платити 1 млн євро на рік – зарплату, яку потягне не кожен український гранд, не кажучи вже про гіпотетичну луцьку "Волинь", вихованцем якої є Тимощук.

"Кайрат", як і "Габала", успішно розпочав єврокубкову кампанію і теж пробився у вирішальний раунд плей-офф Ліги Європи, де на нього чекає вельми складний суперник – французький "Бордо".

Власне, у чемпіонат Казахстану залюбки їдуть й інші українські футболісти. Тож, вочевидь, грошей у тамтешніх клубів нині більше, ніж в українських середняків. Так, за "Астану" грає ще один кваліфікований хавбек з досвідом виступів за національну команду України – Денис Дедечко.

Екс-гравець молодіжної збірної Володимир Аржанов захищає кольори "Атирау". Його одноклубником нещодавно став екс-форвард "Шахтаря" та "Металіста" Руслан Фомін.

Та й у більш скромних командах можна віднайти чимало українців. Скажімо, за "Ордабаси" грає екс-капітан юнацької збірної України Кирило Петров, який у 2009 році виграв разом з командою домашню молодіжну першість Європи.

Один з клубів – "Шахтар" з Караганди - очолює українець Ігор Захаряк, під орудою якого у нападі діє ще один екс-гравець української молодіжки – Максим Фещук. У клубі "Окжетпес" грає колишній захисник "Шахтаря" з досвідом виступів у Лізі чемпіонів Олександр Чижов. А у "Таразі" одразу чотири наших співвітчизники - Олександр Піщур, Олександр Яровенко, Денис Васильєв, Дмитро Башлай.

На футбольних задвірках

Врешті можна сказати, що завдяки інвестиціям у кадри футбол в Азербайджані та Казахстані прогресує. Але українські гравці опиняться не лише у фінансово міцних чемпіонатах, але й у турнірах, які традиційно перебували за своїм рівнем на футбольних задвірках.

Скажімо, минулий сезон у Молдові за "Шериф" відіграв В’ячеслав Шарпар, добре знаний за виступами у "Волині" та "Металісті" у Лізі Європи. Андрій Богданов свого часу виступав за "Динамо" та був кандидатом у збірну Україні, а зараз опинився у молдавському "Саксані". У "Дачії" взагалі ж ціла колонія наших виконавців - В’ячеслав Піднебесний, Євген Лозовий, Володимир Заставний, Максим Гавриленко та Сергій Загинайлов.

У білоруській першості довелося свої сили спробувати у минулому сезоні захиснику донецького "Шахтаря" Василю Кобіну, якого щоправда влітку повернули з оренди в іншому "Шахтарі" – з Солігорська.

Та що там Білорусь, якщо українці шукають заробітків у таких відверто слабких чемпіонатах, як естонський, литовський, чи латвійський. Реалії це примусили робити.

Тож, тим часом, як десятки кваліфікованих футболістів у розквіті сил перебувають у футбольній "еміграції", у складах клубів Прем’єр-ліги все частіше з'являються гравці, які ще минулого року виступали у юнацьких змаганнях.

Гравців всякого рівня нашим клубам утримувати не по кишені. Найближчими роками це неодмінно позначиться на рівні чемпіонату країни, а отже - негативно впливатиме і на виступи наших грандів у єврокубках, а збірної - у відборі на чемпіонати світу та Європи.