Кривава оперетка
Напередодні кривавого побоїща під Верховною Радою у Бориса Ложкіна був один з керівників "Свободи" Ігор Кривецький
Зміст їхньої розмови залишається невідомим. Можливо, голова Адміністрації президента переконував свободівців не чинити масових безладів. Схоже, не переконав.
Сам проект Конституції, запропонований президентом, має і плюси, і мінуси. Частина, яка стосується децентралізації, фактично копіює польську і французьку конституції. Для України це явний крок вперед у порівнянні з пострадянською системою управління, яку маємо зараз. Складно назвати проект Конституції таким, що збільшує повноваження місцевого самоврядування, адже із певним збільшенням цих повноважень збільшується і залежність цих органів від центральної влади. Як у Польщі та Франції. І у цих європейських країнах були випадки, коли префекти чи воєводи розпускали місцеві ради. Опозиція і там, і там тоді звинувачувала владу в узурпації. Але і там, і там система діє ефективно. Найбільше нарікань викликав пункт про особливості місцевого самоврядування у Донецькій та Луганській областях. Він дійсно є неоднозначним і не міг би міститися у Конституції в мирний час. Але в умовах війни цей пункт став предметом поступового тиску на Росію для виведення військ та відновлення Україною контролю над власними кордонами. А коли контроль над кордонами буде відновлено, всі ці «особливості» не гратимуть жодної ролі. Росія спочатку переконувала світ у необхідності перетворити Україну на конфедерацію. Без західної підтримки ми не переможемо путінську Росію. Цей факт є чесним та об’єктивним відображенням реальності. Тому те, що сформулювано у проекті Конституції – є перемогою української дипломатії. Голосування 31 серпня не є остаточним. Це голосування попереднє, для остаточного голосування потрібно буде 300 голосів, і воно проводитиметься після того, як Росія разом з керованими нею сепаратистами виконають свої пункти угоди.
Тому усі "революційні дії" "противників" вчорашнього голосування не мали жодного сенсу. Можна було просто висловити позицію тих, хто проти голосування, і натиснути червоні кнопки. Адже ані блокування трибуни, ані мітинги та демонстрації під Радою не могли вплинути на голосування. Вони впливали лише на телевізійну картинку. А телевізійна картинка потрібна політичним силам перед місцевими виборами. Одні хочуть показати себе борцями з неефективною владою, інші – навпаки – зберегти рівень власної підтримки.
Саме тому бійка біля Ради уже після того, як проект було проголосовано і депутати розійшлися, не мала жодного сенсу, окрім створення піарної картинки для телебачення. І керівники партії "Свобода" з палками, що луплять по головах молодих нацгвардійців, – теж звичайна картинка для радикальної аудиторії. Але те, що почало відбуватися згодом, свідчить, що грати у подібний піар в умовах війни справді небезпечно. Усіх не проконтролюєш. На руках у людей зброя, вибухівка. Людське життя у свідомості кожного має все меншу цінність. Молодий ідіот, який кинув гранату у гвардійців та мирних людей (а постраждали також і цивільні, в тому числі журналісти), думаю, діяв не за вказівкою лідерів "Свободи", а через їхню безвідповідальність. Підозрюю, що і через безвідповідальність деяких людей в Адміністрації президента.
Міліція порушила справу за статтею про напад на правоохоронців. Все інше – не підслідність МВС. Але постраждалі цивільні – не правоохоронці. Тому справу повинні порушувати СБУ та прокуратура і розслідувати її як терористичний акт. Чому вони цього не зробили? Відповідь може бути однією – хтось гарантував відомим політикам відсутність покарання. Хтось думав, що організований мітинг під ВР скомпрометує противників прийняття Конституції та покаже світові ті труднощі, з якими стикається українська влада заради виконання мирних угод. А це помилка. Бо загинули невинні молоді люди, бо йде війна, бо якщо не будуть покарані усі учасники та організатори терористичного акту, то безкарність покличе за собою все нові і нові смерті.
- Актуальне
- Важливе