Афіни: колиска європейської культури з азійським присмаком

Але навіть окрім стародавнього Акрополя в цьому місті таки є на що подивитися. 

Сучасні Афіни, що впродовж багатьох років перебували під владою Османської імперії, мають мало спільного з тим легендарним полісом, де зародилися антична філософія, архітектура та мистецтво, і звідки, власне, походить європейська культура як така. Зараз у це складно повірити, але коли в 1830-х роках Греція здобула незалежність, Афіни були невеликим поселенням із кількома тисячами мешканців.

Та вже через сто років, коли згідно з грецько-турецьким договором про обмін населенням на батьківщину з Малої Азії почали масово повертатися греки та їхні нащадки, місто розрослося до понад 2 мільйонів осіб. Для нових жителів в авральному порядку й не надто дбаючи про архітектурну привабливість зводили багато будинків (грецький варіант "хрущовок"), які тепер здебільшого й формують не надто привабливе обличчя міста.

Якщо, скажімо, в Римі, який понад дві тисячі років тому успадкував здобутки грецької цивілізації, і в наші дні зберігається бруківка, котру топтали Цицерон та Сенека, то на афінських вулицях годі шукати дух античного часу. Колиска західної цивілізації сьогодні часом нагадує, швидше, якусь азіатську столицю – хаотична нецікава забудова, багато занедбаних будинків і покинутих приміщень, активний вуличний рух, численні вуличні базари…

Але над усім цим гамором і метушнею незворушно, як і два тисячоліття тому, височіє Афінський акрополь. І в столицю сучасної Греції варто приїхати вже бодай заради того, щоб побачити стародавній Парфенон, осяяний променями ранішнього сонця, – справді величне й прекрасне видовище.

Описувати багату історію Акрополя немає сенсу – про це можна прочитати в будь-якій енциклопедії. Більшість значних споруд на центральному пагорбі міста, висотою 156 м над рівнем моря, було збудовано під час Золотої доби Афін – за правління Перикла, у 460-430 роках до нашої ери. Серед них і символ міста – храм богині Афіни Парфенос. Який, щоправда, останніми роками заставлений риштуваннями, що трохи псує враження від "картинки".

Не менше можуть попсувати його й натовпи туристів, які снують по Акрополю, мов мурахи. Але з цим, на жаль, доводиться миритися. Хоча в "несезон" народу там все ж помітно менше, ніж улітку.

Уже після смерті Перикла почалося будівництво Ерехтейону – храму легендарного афінського царя Ерехтея, що стоїть на місці суперечки Афіни з Посейдоном за право володіння Аттикою. Бог морів, як відомо, зазнав поразки, презентувавши афінянам джерело. Подарунок богині мудрості – дерево оливи – місцеві мешканці визнали ціннішим. Обидва дарунки нібито знаходилися у дворі Ерехтейону, хоча зараз рештки храму відомі передусім портиком каріатид.

Ті дівочі фігури, що нині підтримують портик, - копії. Одна з шести автентичних скульптур зберігається в Британському музеї в Лондоні, куди її разом із багатьма іншими цінностями на початку ХІХ сторіччя вивіз із Греції британський посол лорд Ельджин (починаючи з 1983 року, грецький уряд веде безуспішні переговори про їх повернення на батьківщину).

Решту мармурових каріатид, а також багато інших цікавинок, знайдених археологами під час розкопок на Акрополі, можна побачити у розташованому неподалік модерному Музеї Акрополя, куди також дуже радимо завітати.

Але більше враження на шанувальників античності має справити Національний археологічний музей, де зібрано величезну кількість експонатів різних епох. Це один із найкращих таких музеїв у світі, тож не пошкодуйте часу на його відвідання (адреса: 28is Oktovriou 44).

Хоча Акрополь, безумовно, головний пункт туристичної програми під час відвідання столиці Греції, обмежитися лише ним було б помилкою. Адже навіть у своєму нинішньому вигляді Афіни - цікаві й самобутні.

Центром міста "новогрецького періоду" став квартал у неокласичному стилі, зведення якого почалося після проголошення Афін 1833 року столицею новоствореного Королівства Греція. Це, зокрема, Афінський університет, виставкова зала Заппейон із сусіднім Національним садом та головна афінська площа Синтагма з будівлею парламенту. Саме тут проходять головні грецькі демонстрації й протести – досить часто, з огляду на події останніх років.

Перед парламентом відбувається й один із популярних серед туристів афінських "атракціонів" - зміна почесної варти. Несуть її евзони – спеціальний елітний підрозділ піхоти грецької армії. Потрапити до нього можуть лише найкращі піхотинці, зростом не нижче 187 сантиметрів.

Для роззяв із фотоапаратами, як от ми, головною перевагою евзонів є їхня форма: яскраво-червона шапочка з довгою китицею, плісирована спідниця, гетри з підв’язками та головний хіт – черевики з величезними чорними помпонами.

Кожен такий черевик, який називається царух, важить понад 3 кілограми й підбитий кількома десятками сталевих цвяхів, щоб солдат не послизнувся та ефектно вистукував по бруківці під час зміни варти або параду. "Кумедні" помпони спершу мали захистити носак черевика від промокання, а потім виконували ще серйознішу функцію – у них було сховане лезо для ближнього бою з ворогом.

Від Синтагми починається головна "шопінг-вулиця" Афін – Ерму. Ще кілька років тому любителі оновлювати в турпоїздках свій гардероб могли скупитися тут одягом на будь-який смак і гаманець, від найдорожчих до найбільш демократичних світових брендів.

Але криза, яка дуже помітно позначилася не лише на житті греків, а й на зовнішньому вигляді Афін, не оминула й Ерму. Багато крамниць зачинилися та мають такий вигляд, що не схоже, аби сюди хтось повернувся в найближчому майбутньому.

Закриті наглухо ролети дрібних і великих магазинів та закинуті будівлі – особлива прикмета "кризових" Афін. І майже завжди вони вкриті графіті. Настінний живопис - від примітивних написів до справжніх шедеврів вуличної творчості – ще одна прикметна риса цього міста.

Ерму веде до популярного серед туристів району Монастіракі, де розташований відомий блошиний ринок. Монастиря, всупереч назві, тут немає, але стоїть церква Пресвятої Богородиці. А неподалік – колишня мечеть, побудована 1759 року турецьким воєводою Цистаракі. З 1924 року в цьому приміщенні розташовано Народний музей кераміки.

Сусідній район Плака, що лежить біля підніжжя Акрополя, вважається найдавнішим (звісно, окрім античних пам’яток) в Афінах. Тут багато сувенірних крамничок, кафе, винарень тощо. В’їзд транспорту в Плаку заборонено, що додає затишності місцевим вузьким вуличкам поміж білих будинків у кікладському архітектурному стилі.

Афіни – місто в улоговині між пагорбами. Влітку це перетворює його на розжарений казан, куди рідко долинає подих вітру від такого, здавалося б, близького моря. Щоб покупатися або полежати на пляжі, треба їхати на околицю столиці. Але це не проблема: від площі Синтагма до пляжних передмість ідуть прямі трамваї №3 і №5 та кілька різних автобусів.

Через особливості розташування однією з найбільших проблем грецької столиці наприкінці ХХ сторіччя був густий смог. Проте завдяки спеціальній програмі місцевої влади, що, зокрема, передбачала реконструкцію наявних та будівництво нових магістралей і третьої гілки метрополітену, до Олімпійських ігор 2004 року це лихо вдалося майже побороти. 

І тепер навіть у найбільшу літню спеку з афінських пагорбів відкривається чудовий вид на місто. Окрім Акрополя, це передусім стосується Лікавітоса, на який веде фунікулер. Цінність панорами, яка відкривається з цього найвищого афінського пагорба (277 м над рівнем моря), полягає в тому, що вона включає й сам Акрополь.

Фото Дмитро Лиховій, Wikimedia