//
live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4
img
Богдан Мітфахов 14 лютого, 2016 неділя

Будьте ж людьми! Як з обмежених можливостей зробити необмежені

Чому нам потрібно змінювати ставлення до людей з особливими потребами, пише студент Вільного університету Берліна Богдан Мітфахов

Чому нам потрібно змінювати ставлення до людей з особливими потребами, пише студент Вільного університету Берліна Богдан Мітфахов

Сьогодні на пішохідному переході біля університету сліпий чоловік марно шукав кнопку на стовпі, щоб викликати зелений сигнал світлофора. Не знайшов, але і  під машину не потрапив, тому що намацав білою тростиною спеціальну рельєфну поверхню  - знак, що проїжджа частина поруч. Ми перевели його через дорогу, він подякував і ймовірно, що зовсім скоро на тому місці з'явиться і кнопка, і звуковий супровід світлофора. Варто тільки повідомити про це до відповідних органів. Але це сталося в Берліні, столиці Німеччини, де все вже й так працює, як годинник, а що ж відбувається в Україні, і які уроки нам треба винести з досвіду європейців?

Минулого тижня всіх потряс випадок з Романом Кисляком. Але його вигнали з кафе не тому, що офіціант поганий, не тому, що мережа Vapiano нетолерантна до людей з обмеженими можливостями, і навіть не тому, що, як каже сам Роман, люди в ресторанах гребують ним. Все набагато складніше.

Більшість наших співвітчизників, виїжджаючи за кордон, дивуються, як тут багато інвалідів. Не те, що у нас! Але в Україні людей з обмеженими можливостями не менше, ніж у інших країнах світу. Можливо навіть більше. Вони просто не виходять на вулиці. А все тому, що вулиці, кафе, кінотеатри і навіть оточуючі не готові їх прийняти.

Чи часто ви зустрічаєте на вулицях вашого міста світлофори з дублюванням сигналу звуком, рельєфне мощення вулиць, адекватні пандуси, дублювання написів шрифтом Брайля та інші ознаки створення так званого доступного середовища?

Згідно з даними ООН, від 10 до 15 відсотків населення Землі, а це майже 1 мільярд осіб, є інвалідами тією чи іншою мірюо. І в Україні цей відсоток не менше. Вони являють собою найчисельнішу групу меншин. І комфорт цих людей - не їхня приватна, а наша спільна проблема.

У 2008 році набула чинності  Конвенція про права інвалідів і Факультативний протокол до неї. Її підписала і Україна. Документ зобов'язує країни. які приєдналися до неї, заохочувати, захищати і забезпечувати повне і рівне здійснення всіма інвалідами всіх прав людини і основних свобод, а також розглядати проблематику інвалідності через призму прав людини.

Якщо говорити простою мовою, Конвенція вимагає ставитися до людей не як до нещасних отримувачів гуманітарної допомоги, а як до повноцінних членів суспільства.

На Заході в останні десятиліття справді зуміли змінити розуміння суті інвалідності. Зараз увага все менше і менше загострюється на тому, що не так з людиною. Натомість інвалідність визнається більше як наслідок взаємодії індивіда з довкіллям, яке не враховує особливостей індивіда та обмежує його участь у повноцінному житті суспільства. Цей підхід називають соціальною моделлю інвалідності.

Наприклад, ми часто стикаємося з тим, що люди з обмеженими можливостями не беруть участі в звичних нам справах, не працюють поруч з нами, не вчаться в університеті, не голосують на виборах в сусідніх кабінках.

Але це відбувається не через їхню нездатність це робити. Найчастіше - це наслідок недостатньої підготовленості середовища і оточення. Людям з особливими потребами необхідна наша підтримка і допомога саме в усуненні "бар'єрів", але в жодному разі не жалість або поблажливість.

Наприклад, на багатьох європейських фестивалях і концертах до квитка для людини з обмеженими можливостями безкоштовно надається квиток для супроводжуючого. В аеропорту Мюнхена для всіх, хто з яких-небудь причин не може самостійно здійснити посадку на рейс, існує спеціальна служба, яка забирає людину прямо з дому і допомагає зайняти своє місце в літаку. І це все, звісно ж, входить у вартість квитка.

Що стосується інфраструктури, то і тут дуже рідко до чогось можна причепитися. Автобуси і вагони метро облаштовані спеціальними пандусами, на кожній станції підземки зазвичай є ліфт, а якщо знадобиться допомога, то черговий по станції або водій зробить усе, щоб людина відчувала себе комфортно.

Але найважливіше - це все ж таки ставлення оточуючих. Тільки-но ми перестанемо сахатися від людей з обмеженими можливостями і позбудемося патології в суспільстві, яка не дозволяє нам спокійно сприймати всіх без винятку, незважаючи на індивідуальні відмінності, саме тоді кількість подібних ситуацій почне стрімко зменшуватися. Люди з особливими потребами перестануть сидіти в чотирьох стінах, а ми з вами ще на один маленький крок станемо ближчими до держави, в якій ми всі так хочемо жити.

Можна почати з підтримки акції #накавуздругом, сенс якої полягає в спільному проведенні часу з людьми з особливими потребами в публічних місцях.

А поки подивіться спільний виступ віолончеліста Маріо Брунелло і піаніста Еціо Босо, який потерпає від важкого дегенеративного неврологічного захворювання, але це ніяк не обмежує його творчість і не заважає йому грати зі своїм здоровим напарником.

 

новини партнерів

‡агрузка...

18 червня, 2019 вівторок

17 червня, 2019 понеділок

18 червня, 2019 вівторок

17 червня, 2019 понеділок

16 червня, 2019 неділя

Відео

Введіть слово, щоб почати