"Чорний лебідь" Надія. Чому історія Савченко зачепила всіх

Чорний лебідь, якщо пам'ятаєте, це такий термін з однойменної книги Нассіма Талеба. Він означає подію або явище, яке абсолютно неможливо було передбачити, але яке різко змінює ситуацію, змушуючи речі йти не так, як спочатку було заплановано.

За цю нашу війну "чорних лебедів" пролітало кілька. Наприклад, до них явно можна віднести інцидент зі збитим "Боїнгом".

Савченко теж така. Її арешт і "суд" над нею могли би стати лише одною з двадцяти справ про "пресування" Росією українських громадян. Однак вона виявилася занадто незвичайною. Як свого часу процес над Pussy Riot вийшов за рамки історії про дрібне хуліганство, так і ця імітація судочинства стає окремим історичним сюжетом.

Ще одна дивовижна якість цієї історії - у тому, що нестандартність, незвичайність головної героїні так чи інакше вплинула на всі сторони конфлікту. Ніхто не залишився осторонь. Кожен приклався до суду над нею шматочком свого серця чи своєї жовчі, ніхто не зміг просто пройти повз.

І всім вона виявилася по-своєму корисна.

Дивно спостерігати за реакцією "ватного" середовища на цю справу. Не те щоб від цієї публіки можна було очікувати високого благородства, але, зізнаюся, підсумкова запеклість кожного "рупорчика" і "мікрофончика" на якийсь час збила мене з пантелику.

Тисячі людей плювалися однотипною отрутою, нагороджували її шаблонними прокльонами, пророкували їй всі можливі кари і заламували руки, шкодуючи про їх недостатність. Сотні з них чітко знали: справа - липа, але від цього шипіли своє "Розіпни! Розіпни!" ще запекліше. Створювали собі реальність, в якій ніхто вголос не засумнівається в її винуватості, а значить, на дійсний стан справ можна не звертати уваги.

Врізався в пам'ять приклад "священика", який скаржився слідству, як вона особисто брала його в полон і довго била по текстікулах. З огляду на те, що це свідоцтво було очевидно помилковим і легко спростовувалося доказами, адвокати спробували за нього вчепитися - суд швиденько вирішив залишити цю заяву без розгляду.

Зрозуміло, може, у людини сексуальна фантазія така, але коли колишній священнослужитель спеціально приходить, щоб полжесвідчити?

Я не зразу зрозумів, чому саме Савченко заслужила таку люту, явно ірраціональну ненависть цієї братії. Потім стало ясно: як і у випадку з Pussy Riot, вони просто шукали точку прикладання давно накопиченої агресії.

Сидячи біля телевізорів, слухаючи калібрований тембр Кисельова і стискаючи кулаки від ненависті, вони чекали, коли ж у них буде можливість попинати Україну. Бажано так, щоб для цього не доводилося вставати і кудись їхати. І ось - така можливість.

Український офіцер у полоні. Та ще й жінка, сильна, нахабна - як і у випадку з Pussy Riot, це викликає окремі напади ненависті, окреме бажання розтоптати, поламати, задавити. Як тут не вкласти свою маленьку лепту в "перемогу над фашизмом", хоча б у вигляді заклику до розправи над полоненою.

І не важливо, чи винна вона, не важливі ті журналісти - йолки-палки, і більшість обвинувачів без підказки не згадає їхні імена! Навіть сама Савченко не має значення: важливий її образ. Знищити його - їхня психологічна необхідність.

Савченко для них - як лялька вуду, тикаючи голками в яку хочеш завдати шкоди всій "неправильній, бандерівській" Україні.

З іншого боку - переживають за неї українці. Що й казати: вони отримали свою Жанну д'Арк. Живий і наочний приклад героїзму. Приклад абсолютно ненормальної - і зовсім щирої людини, об ненормальну щирість якої другий рік ламає зуби машина, яка, не пукнувши, переварювала мільйони.

Образ для всенародного захоплення. І, можливо, майбутнього розчарування для багатьох. Такий вже наш народ: він спочатку закохується, потім чекає від об'єкта відчуттів збігу думок з усіх питань буття, потім - оскільки збіг ніколи не буває повним - розчаровується. І згадує про ті часи, коли можна було любити незатьмарений образ героя.

З третього боку - російський креативний клас, умовно-опозиційний просто в силу соціальної ролі. Як багато його персонажі смакували лист Савченко Азару! Як вихвалялись над нею! Ото вже варварка: навіть пише з помилками! І не важливо, що чужою їй мовою.

Ото вже шельма: так різко відповіла бідному журналісту, що, мабуть, і його б з радістю завалила б, та можливості не було! Ото вже гадина: побачила в його манерах, в його питаннях, в його настільки властивому цьому соціальному прошарку стилі звичайний цинізм людини зі зламаними крилами, але не оцінила, що не захопилася і не поспівчувала, а презирливо сплюнула. Це некрасиво!!!

Загалом, ця жертва режиму - на відміну від багатьох попередніх карнавальних - їх не задовольнила естетично й ідеологічно, образила і відвернула. Вони порадилися і вирішили вважати, що це тому, що вони кращі за неї.

З іншого боку, зібралися люди, для яких Надія - людина, раптово стала політичним фактором. Можливістю ввести нові санкції. Предметом торгу. Запорукою успіху партії. Мимовільною жертвою політичної змови? Свідомим учасником політичної змови?

Хтось згадує її недоліки: мовляв, в Іраку і після нього була психологічно нестійкою і схильною до порушень дисципліни. Хтось уже зараз прикидає її подальшу політичну кар'єру: з жахом або в передчутті.

Всі ці люди вписують долю української льотчиці в свою схему світу. У всіх цих схемах вона - важливий фактор, явище, фігура. Уже це заслуговує на величезну повагу. Незалежно від ставлення до неї, кожен бачить в її долі емоційно значущу деталь світобудови. Напевно, так і народжуються історії героїв.

Правда, у героїв є проблема: їх рідко видно через їхню слави. Я не маю ні найменшого уявлення, якою людиною є Надія Савченко. Мені, зізнатися, трохи цікаво. Не цілком упевнений, що іншим також.