Останнє голландське попередження

Не хочеться нікого ображати, але в нас є ще навіть такі, хто до сих пір вважає, що Нідерланди і Голландія – окремі держави. Звісно ж, з цього приводу не варто посипати голову попелом. Про Україну голландці до недавніх пір знали ще менше. Дехто взагалі до сих пір думає, що Україна – це "десь в Росії". Таких вже небагато, але вони ще є.

А тепер подумайте, чому голландці, налякані терактами в Європі, напливом біженців, фінансовою кризою, новинами про корупцію в Україні  та збитим над Донбасом "Боїнгом", мали підтримувати угоду про асоціацію з Україною? Покладіть руку на серце  і запитайте себе, як би ви на їх місці проголосували?

Експерти та соціологи вказують, що більшість причин того, що сталось, трапилось не через Україну як таку, а через загальний євроскептицизм, який охопив країни Європейського Союзу. Це все, може, й так, але нам що з того?

По факту, ми опинились в підвішеній ситуації. Угода про асоціацію продовжує тимчасово діяти, але тепер питання її вступу в дію на постійній основі відкладено на певний час. При чому, цей "певний час" може вимірюватись як трьома тижнями, так і роками.

Але Бог з ними, з голландцями. В саму угоду більшість з них навряд чи заглядали. До речі, як і більшість українців. Тут виникає інше запитання: а що Україна як держава зробила для того, щоб досягти іншого результату? Ні, мова не про активістів та дипломатів, які, не зважаючи на прогнози, робили все, щоб змінити настрої голландців.

Мова йде про тих, хто безпосередньо мав би займатись побудовою стратегії розкрутки України в Європі. Саме стратегії, а не локального гасіння пожеж. Розкрутки не в Брюсселі, куди наші політики їздять з регулярністю походів до супермаркету, а по всьому спектру єврозони. Враховуючи особливості кожної країни, а не лише окремо взятих брюсельських чи страсбурзьких коридорів.

Українські політики всередині країни часто люблять розповідати про вектори розвитку. Про перемогу Євромайдану, який раз і назавжди закріпив європейський вектор як стратегію цивілізаційного розвитку, про євроінтеграцію як основну мету. Коротше кажучи, нам довго і успішно «продають» європейську ідею. В принципі, українці не проти. Тільки от  як ми "продаємо" цю ж саму ідею в Європі? Як показує голландський приклад, не дуже успішно.

Інше запитання, а чи розуміємо ми, куди саме ми рухаємось? Зрозуміло, що в Європу, але в яку? Інколи складається враження, що ми рухаємось в ЄС минулого, не враховуючи, що він змінюється. І в тому пункті, де ми хочемо в перспективі зійтись з ЄС, останнього може просто не опинитись.

Давно не секрет, що Європу накрила хвиля популізму і євроскептицизму, і не зважати на цей факт не просто дивно, а й неприпустимо. Дехто вважає, що це тимчасова ситуація, і Європа впорається. А якщо ні? Чи є в нас сценарій для такого розвитку подій? Якщо немає, то голландський референдум стався дуже вчасно.