Еволюція Порошенка: між де Голлем та Януковичем

10 квітня глава уряду Арсеній Яценюк оприлюднив заяву про свою відставку. Отже, в Україні продовжується боротьба за переформатування урядової коаліції.

Методи такого переформатування не залишають сумнівів у тому, що президентська сторона налаштована на посилення своєї влади.

Але відкритим залишається питання, яким чином таке посилення вплине на баланс у політичній системі країни. Якщо буде порушено хистку рівновагу вітчизняних політичних сил, то наслідки можуть виявитися не зовсім передбачуваними.

Відмова від балансу

Урядова криза триває вже не перший тиждень. Складні переговори щодо нової кандидатури прем’єра, розподілу ключових посад та умов коаліційної угоди добігають кінця.

"Я впевнений на 99,9%, що новим спікером стане Володимир Гройсман", - прокоментував заяву Яценюка про відставку нардеп від БПП Вадим Денисенко.

Очевидно, що Порошенко намагається ослабити вплив на Кабінет міністрів інших політичних лідерів, фракцій, угруповань. Уся так звана "урядова криза" виникла доволі штучно. Поточний уряд працює не кращим чином, але президентська сторона не пропонує нових рішень, концентруючись тільки на необхідності заміни глави Кабміну.

Йдеться про спроби Порошенка та його оточення за допомогою "урядової кризи" зосередити у своїх руках основний об'єм влади в країні.

Адже основні протиріччя між президентською і прем'єрською командами знаходяться не в площині ідейних міркувань про майбутнє країни, а стосуються спроб взяти під контроль фінансові ресурси.

Український політикум продовжує здійснювати ті ж помилки, що і раніше. Задля розправи з політичними опонентами є намагання змінювати загальні правила. Їх змінюють часто на догоду поточному політичному моменту.

Наразі команда Порошенка намагається відійти від підходів парламентсько-президентської республіки, та еволюціонує у бік трохи іншої за змістом президентсько-парламентської моделі.

Нагадаємо, що у парламентсько-президентській республіці влада має бути розділена між різними центрами. Зосередження повноважень в одному з таких центрів неминуче призведе до конфлікту і може стати причиною обвалу усієї системи.

Зокрема, у республіках такого типу уряд несе відповідальність перед парламентом, який може висловити недовіру його главі або кабінету в цілому.

Питання щодо недовіри кабінету міністрів може розглядатися парламентом за ініціативи опозиції з використанням визначеної в Конституції спеціальної процедури.

Як ми пам’ятаємо, парламент вже висловлювався щодо довіри уряду Яценюка. Уряд отримав можливість працювати до осінньої сесії парламенту, однак це ніяк не вплинуло на розуміння президентською стороною необхідності врахувати такі реалії.

У близьких до української президентсько-парламентських республіках, навпаки, є можливість конкуренції між президентом і парламентом за право формування кабінету міністрів. Роль президента в таких моделях є більш вагомою.

Французький приклад

Найбільш типовим прикладом такої президентсько-парламентської республіки є Франція. Йдеться про заснований у 1958 році режим П’ятої республіки.

Необхідність змін у місцевій політичній системі виникла під час Алжирської війни, коли Франція намагалась зберегти свій вплив у колоніях. У порівнянні з післявоєнною Четвертою республікою у Франції тоді були значно посилені повноваження президента. Це було зроблено з метою подолання кризових явищ військового та політичного характеру.

За Конституцією 1958 року, президент Франції керує урядом, що характерно, скоріше, для президентської республіки. У той же час призначений ним уряд має отримувати підтримку нижньої палати парламенту — Національних Зборів. Водночас президент має право розпуску Національних Зборів.

Конституція 1958 року зробила з президента країни арбітра, який уособлює державу. Тоді таким харизматичним лідером був президент Шарль де Голль, який мав значний досвід політичного керівництва і військового командування.

Для французів де Голль виглядав рятівником держави, який мусив розібратися з ситуацією на фронті, порожньою балаканиною у парламенті та запропонувати нову національну ідею.

Тоді французам, навіть незважаючи на проблеми з колоніями, вдалося уникнути встановлення в країні авторитарного режиму. Міцні традиції демократичного ладу дозволили запобігти певним диктаторським моментам, до яких тяжів де Голль.

Демократична система була реформована, але нікуди не зникла. Так само не зникла і французька державність, яка мала дуже давні традиції і могла впоратись з певними тимчасовими труднощами.

На даному етапі Порошенко може взяти за взірець дії де Голля чи якого-небудь іншого харизматичного лідера-реформатора, але чи витримає такі перетворення українська політична система?

Капкан Януковича

Українська політична система звикла до рівноваги різних фракцій, партій, угруповань. Парламентсько-президентський тип правління у нас виник не випадково, а через необхідність узгодження різних центрів впливу.

Леонід Кучма старанно відсидів два терміни якраз тому, що враховував цю важливу особливість і весь час свого правління намагався маневрувати між різними угрупованнями. Не завжди йому це вдавалось, але на загал виходило непогано.

А от Віктор Янукович не врахував це питання, бо намагався побудувати авторитарний режим, який нагадував навіть не президентсько-парламентську, а президентську республіку.

При цьому зовсім не бралася до уваги відсутність такої шаленої підтримки, яку мали, наприклад, у своїх країнах Путін з Лукашенком.

Навіть у кращі часи рівень підтримки Януковича не давав підстав для марення авторитаризмом. І спроба зламати країну через коліно дорого коштувала його планам на довге лідерське майбутнє.

Після другого Майдану в українському суспільстві були поширені думки про те, що нові чи нові старі лідери зроблять висновки і почнуть уникати типових помилок попередників.

Виходячи з цієї логіки, Порошенко зараз повинен розуміти причини несподіваних невдач Януковича і враховувати їх у своїх подальших кроках.

Але зараз відбуваються дивні речі. Оточення Порошенка вважає, що відставка Яценюка і призначення контрольованого глави уряду потрібні для збереження влади.

Однак якраз така спроба зламати наявну політичну систему може призвести до руйнування важливих противаг.

Порівняння Порошенка та Януковича нагадує легку спекуляцію. Принаймні, зараз нагадує. Але перебіг подій дає привід замислитись про те, куди рухається президентська команда. Вони мають бажання посилити свою владу, але в українських умовах таке бажання може зіграти з ними злий жарт.

Тоді доведеться рятувати усю систему стримувань та противаг, але її ремонт може бути надто капітальним. І вже буде байдуже, хто першим розпочав штучну політичну кризу, бо справжній конфлікт обвалить усі владні позиції.