Друга спортивна холодна війна. Як Росія може повторити олімпійський шлях СРСР

З чого все почалося

Влітку олімпійський рух виявився за крок до найбільшої з часів "холодної війни" кризи. Спровокувало її систематичне порушення представниками Росії антидопінгових правил, доведене Всесвітнім антидопінговим агентством (ВАДА).

Воно цього тижня оприлюднило звіт, у якому підтверджуються факти фальсифікацій з допінг-пробами під час Олімпіади-2014 у Сочі. Там "брудні" аналізи" російських спортсменів мінялися на заздалегідь підготовані "чисті", а курувалися ці махінації російським міністерством спорту та ФСБ.

Подібна зухвалість у прагненні довести свою світову гегемонію призвела до того, що ВАДА 18 липня рекомендувала Міжнародному олімпійському комітету (МОК) дискваліфікувати усю збірну Росії з Олімпіади у Ріо.

МОК перед важливим рішенням взяв кількаденну паузу. Було вирішено дочекатися рішення Спортивного арбітражного суду (CAS) у Лозанні, який мав вирішити, чи справедливо Міжнародна федерація легкої атлетики (IAAF) дискваліфікувала з Олімпіади збірну Росії. 

Чому рішення CAS таке важливе

21 липня CAS відхилив позов росіян до IAAF і остаточно закрив російським легкоатлетам шлях до Ріо. Наступне слово за МОК, який має визначитися щодо дискваліфікації усієї збірної Росії найближчими днями.

Якщо у олімпійському комітеті доведуть справу до кінця і росіян дискваліфікують, наслідки для світового спорту можуть виявитися непередбачуваними.

З Росії цього тижня не припиняють сипатися заяви про втручання політики у спорт. Володимир Путін назвав це небезпечним рецидивом та провів аналогію з кризою олімпійського руху 1980-х, коли західний світ бойкотував Ігри у Москві-1980, а країни соціалістичного табору не поїхали до Лос-Анджелесу-1984.

У Росії після вердикту CAS розгорнулася справжня істерія, а відомі тамтешні олімпійці на чолі зі світовою рекордсменкою у стрибках з жердиною Оленою Ісінбаєвою виступили із різкими заявами.

Олена Ісінбаєва

Екс-президент Валентин Балахнічев висловився за організацію для росіян альтернативних змагань "з можливим залученні представників інших країн". А заплановані у Москві зустріч олімпійців з Путіним та урочисті проводи збірної до Ріо було скасовано.

Схоже, у Росії вже готові до дискваліфікації. Питання лише в тому, чи захочуть у Кремлі з нею миритися і які кроки зроблять у відповідь. Одним з можливих варіантів є зустрічний бойкот Олімпіади-2016.

Чому цивілізований світ оголосив бойкот Олімпіаді-1980

Попередня криза у світовому спорті розпочалася у 1970-х, коли Москві віддали право на проведення Олімпіади-1980, а "холодна війна" між СРСР та США набула критичної фази.

Головні антагоністи "Імперії зла" із США та Великої Британії з самого початку закликали бойкотувати московські Ігри через порушення у СРСР прав людини, але вирішальним стало радянське вторгнення до Афганістану наприкінці 1979-го року.

Уже у січні 1980-го президент США Джиммі Картер заявив, що американці бойкотуватимуть Олімпіаду та поставив Кремлю ультиматум – або СРСР виведе до 20 лютого війська з Афганістану, або американці не поїдуть на Ігри. Радянський Союз на вимоги не пристав і бойкот став реальністю.

Джиммі Картер та Леонід Брежнєв

У свою чергу МОК відмовився переносити Олімпіаду до іншої країни. По-перше, до змагань залишалося мало часу, а по друге МОК у ті роки очолював відомий друг радянського режиму - Хуан-Антоніо Самаранч, який перед тим, як очолити олімпійський рух, працював послом Іспанії у СРСР.

У підсумку московські Ігри бойкотували 65 країн – у тому числі такі потужні спортивні держави, як США, Німеччина, Китай, Японія та Велика Британія. Франція та Італія не надіслали до Москви офіційних команд, але дозволили виступати своїм представникам під олімпійським прапором. Олімпіаду це не врятувало – вона була відверто зіпсована.

Як СРСР бойкотував Олімпіаду-1984

У Кремлі провалену Олімпіаду американцям не пробачили та не поїхали на наступні Ігри, що відбулися у 1984 році у Лос-Анджелесі.

Формально у СРСР відмову від участі мотивували тим, що приймаюча сторона відмовилася давати письмові гарантії безпеки олімпійців, не дозволила летіти радянській делегації чартерами "Аерофлоту", відмовилася приймати у порту Лос-Анджелеса пароплав "Грузія" – плавучу базу збірної СРСР - та вимагала надати у посольстві США у Москві списики усіх радянських атлетів, хоча ті мали право в'їжджати до столиці Ігор без віз - за олімпійськими перепустками.

8 травня 1984 року було оголошено про бойкот Олімпіади-1984, а у офіційному повідомленні серед причин були названі "шовіністичні настрої та антирадянська істерія", роздмухана американською владою.

Цього разу бойкот Олімпіади був не таким масштабним – ініціативу СРСР підтримала лише низка соціалістичних країн - Болгарія, НДР, Чехословаччина, Куба, Монголія, Лаос. Водночас, навіть деякі послідовники комуністичної ідеології бойкот проігнорували - Китай, Югославія, Румунія до Лос-Анджелесу поїхали цілими командами, а румуни не надіслали до США збірну, але дозволили за бажанням виступати окремим атлетам.

СРСР на противагу капіталістичній Олімпіаді-1984 організував альтернативні ігри - "Дружба-1984". Серія змагань під такою назвою відбулася у 9 країнах соцтабору – СРСР, Болгарії, Угорщині, НДР, КНДР, Кубі, Монголії, Польщі та ЧССР у серпні 1984 року.

Навіщо проводили Ігри доброї волі

Проте після приходу у СРСР до влади Михайла Горбачова конфронтація між Радянським Союзом та США вщухла і примирення настало й на спортивному фронті.

Провідні спортсмени світу були позбавлені можливості змагатися один з одним на Олімпіадах фактично з 1976 року, коли востаннє сперечалися на Іграх у Монреалі. Тож СРСР та США домовилися організувати співставні за масштабами з Олімпіадою змагання – Ігри доброї волі.

Їхнім натхненником став відомий американський мільярдер, засновник телеіндустрії CNN Тед Тернер.

Тед Тернер

Перші Ігри доброї волі з великим успіхом пройшли у Москві у 1986 році і серед іншого запам'яталися новим світовим рекордом у стрибках з жердиною Сергія Бубки. Другі - у 1990 році приймав Сіетл, проте поступово інтерес до цих змагань зійшов нанівець і шості за ліком Ігри, які мали відбутися у 2005 році у американському Фініксі, були скасовані й надалі не проводилися.

Хто ще бойкотував Олімпіади

Перший масовий бойкот Олімпійських ігор відбувся у 1976 році, коли до Монреалю не прилетіли представники більшості африканських країн. Причиною став дозвіл виступити у іграх Нової Зеландії, регбійна збірна якої регулярно зустрічалася з командою ЮАР, де панував расистський режим Апартеїду.

Африканці виступили з абсурдною вимогою відсторонити Нову Зеландію від змагань, але МОК відмовився це робити, оскільки новозеландська регбійна федерація не мала жодного відношення до національного олімпійського комітету, а сам вид спорту не входить до олімпійської програми.

У 1988 році Ігри у Сеулі бойкотували антагоністи Південної Кореї – КНДР. Їх у протест підтримала Куба.

Після цього лунали заклики зі США через порушення прав людини та авторитаризм влади бойкотувати Олімпіаду-2008 у Пекіні та зимові Ігри-2014 у Сочі. Проте до реальних кроків справа не дійшла. Приміром, під час Олімпіади-2014 все обмежилося відсутністю на церемонії відкриття більшості світових лідерів – Барака Обами, Франсуа Олланда, Джеймса Камерона.