Знову друзі. Чому Туреччина прогинається перед Росією

Днями стало відомо, що міністерства енергетики Росії і Туреччини уклали мирову угоду. У відомствах домовились створити робочу групу з реалізації газопроводу "Турецький потік", крім того, Анкара попросила про відновлення експорту до Росії. Це стало серйозним показником того, що відносини між країнами взяли курс на потеплішання.  

Від любові до ненависті

Дружба Росії та Туреччини обірвалася після того, як турки збили російський бомбардувальник Су-24. Тоді в Кремлі почали масовану кампанію проти Анкари - вводились санкції, заборонявся імпорт, бульдозером чавилися турецькі фрукти та овочі.

Більш того, в Росії навіть звинувачували Туреччину в купівлі нафти у терористів ІДІЛ. Турки у відповідь говорили, що цю нафту закуповують фірми, пов'язані з російськими громадянами.

Турецька влада тоді емоційно заявила, що взагалі планує відмовитися від російського газу. Однак, на практиці це було б зробити достатньо складно, адже 60% газу, який споживає Туреччина, – "газпромівський".  

Однак наприкінці червня Анкара раптово вибачилася за збитий російський бомбардувальник і висловила бажання залагодити ситуацію.

"Росія є для Туреччини другом і стратегічним партнером, з яким турецька влада не хотіла б псувати відносини", - написав тоді президент Ердоган.

Невдовзі заступник голови партії Ердогана заявив, що турецький пілот самостійно прийняв рішення збити російський Су-24, мовляв, офіційна влада не має до цього жодного відношення.

У ніч на 16 липня в Туреччині сталася невдала спроба війського перевороту. Президент Путін одним із перших підтримав Ердогана, заявивши про неприйнятність антиконституційних дій генералів. У відповідь турецька влада тепло подякувала Москві і особисто Путіну за підтримку в момент перевороту.

Росія проти Туреччини

Після інциденту із Су-24 президент Путін наклав на Туреччину санкції та заборонив ввезення до Росії окремих турецьких товарів. Під заборону потрапили овочі та фрукти, що становлять основу турецького експорту, м'ясо птиці, квіти та сіль.

Цим указом з 1 січня 2016 року також був введений візовий режим між країнами, були заборонені чартерні рейси. Російським туроператорам тоді порекомендували "утриматися" від роботи на турецькому напрямку.

Не дивно, що після примирення одним із перших прохань з боку Анкари було відновлення експорту до Росії, яка є одним із найбільших споживачів турецької продукції.

Наприклад, через санкції з січня по травень 2016 року експорт турецьких товарів в РФ впав на 60% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Так, за перші чотири місяці турецький експорт в Росію склав $485 млн, при тому що в минулому році цей показник дорівнював $1,205 млрд .

У той же час імпорт Туреччини з РФ знизився на 33% і склав $5,077 млрд. При цьому дефіцит зовнішньої торгівлі Туреччини з Росією знизився з $6,402 до $4,592 млрд.

Російські санкції, як це часто буває, мали і певний демонстративний ефект, овочі та фрукти, які прослизнули до РФ, знищувалися бульдозером привселюдно.

Показовою також можна вважати заборону росіянам відпочивати в Туреччині. Необхідність відмови від Анталійського узбережжя подавалась під соусом небезпеки для туристів з Росії. Однак на наступний же день після теракту в найбільшому аеропорті Туреччини "Ататюрк" російський президент "відкрив" країну для росіян.

Після невдалого військового перевороту в ніч з 15 на 16 липня Росавіація знову призупинила відправку громадян Росії до Туреччини регулярними рейсами російських і турецьких авіакомпаній. Приблизно через тиждень заборону скасували.

За даними Міністерства культури і туризму Туреччини, 12,5% від загального числа туристів тут – росіяни. В минулому році 4,5 млн громадян Росії відпочили у на турецькому узбережжі.

А якщо врахувати, що в цьому році закритим для росіян виявився і головний конкурент Туреччини - Єгипет, то турки знали, заради чого вибачались перед Москвою.

Нове життя "Турецького потоку"

Туреччина - найбільший ринок "Газпрому" після Німеччини, тому турки, як ніхто інший зацікавлені в реалізації проекту. 

Щодо "Турецького потоку", то він повинен був стати альтернативою "Південному потоку"- газопроводу аналогічної потужності, від якого Росія в кінці 2014 року було змушена відмовитися через претензії Єврокомісії. Загалом, до кінця 2019 року планувалося побудувати чотири нитки "Турецького потоку" по дну Чорного моря загальною потужністю 63 млрд куб. м газу в рік.

За задумкою Москви, через "Турецький потік" газ мав йти в обхід України до Туреччини і далі до Європейського Союзу. 

Труба повинна проходити 660 км в коридорі "Південного потоку" і 250 км в новому коридорі в напрямку європейської частини Туреччини, далі по суші 180 км до турецько-грецького кордону. Першу нитку - для поставок турецьким споживачам - планувалося запустити в кінці 2016 р.

Інший обсяг (ще три нитки) повинен був прямувати транзитом до Греції для подальшого розподілу в країни ЄС. Європейцям, по суті, було запропоновано створити нову інфраструктуру для одержання російського газу на кордоні Туреччини та Греції.

В принципі інфраструктура для першої нитки "Турецького потоку" в Росії готова: побудована одна нитка "Південного коридору", закуплені труби (це все залишки від нереалізованого "Південного потоку").

За оцінкою заступника голови Фонду національної енергетичної безпеки Росії Олексія Гривача, прокладка труби потужністю 14 млрд кубів до Туреччини коштуватиме відносно недорого - не більше 0,8-1 млрд євро. Для порівняння: за останною оцінкою "Южний потік" вартував би Москві 23 млрд євро.

Побудова лише однієї нитки "Турецького потоку" виглядає цілком обгрунтовано на тлі погіршення стосунків між Ердоганом та Європейським Союзом.

Справа в тому, що після невдалого війського перевороту в Туреччині поговорюють про можливе повернення смертної кари. Це несумісно з членством країни в Раді Європи. Крім того, Рада ЄС у закордонних справах вже вирішила, що цього року Туреччина не матиме безвізового режиму через антидемократичні тенденції (ув’язнення держслужбовців, утиски преси, введення надзвичайного стану).

При таких вихідних даних Туреччина навряд чи зможе реалізувати план зі створення в себе газового хабу для Європи. Та і в самому ЄС неодноразово говорили про намір позбутися залежності від "Газпрому".

До речі, турецька сторона сама раніше заявляла, що зацікавлена не більше ніж в одній нитці потужністю в 14 млрд кубометрів, газ по якій піде на власні потреби.

Однак, при побудові лише однієї нитки газопроводу Кремль не зможе досягти своєї мети – повністю залишити Україну без транзитного прибутку. Перекидання 14 млрд кубів з українського напрямку на "Турецький потік" для нашого транзиту не буде критичним. Це близько 22% від всього газу (64 млрд кубів), який в 2015 році Росія прокачала в Європу через Україну. Тим не менш, будівництво "Турецького потоку" дозволить і надалі шантажувати Україну транзитним питанням. 

У той же час говорити про тотальне домінування Росії в турецькому газоспоживанні не варто. Політична криза між Москвою і Анкарою призвела до того, що Туреччина шукає альтернативу російському газу. Анкара намагається прискорити отримання нових обсягів газу з Азербайджану, побудувати газопровід з Іракського Курдистану, розглядає додаткові закупівлі у Алжиру і Катару.

Тож, хоча наразі між Росією та Туреччиною і з'явилося вікно можливостей, однак у випадку із непостійними та прагматичними турками це вікно як швидко відкрилося, так може швидко і закритися.