Три пальці для російських артистів

"Завтра в парламенті розглядатиметься законопроект про те, як посадити в російську тюрму Бориса Гребенщикова і Андрія Макаревича", - написала на своїй сторінці у Facebook народний депутат Ольга Червакова напередодні розгляду законопроекту 4303 авторства Миколи Княжицького. 

Ним пропонувалося доповнити ст. 3 закону "Про гастрольні заходи" вимогою до російських акторів і співаків перед гастролями в Україні надати письмову заяву про засудження окупації території України державою-агресором.

Пізніше, коли довкола законопроекту почалася дискусія, прозвучало ще прізвище актриси Лії Ахеджакової – в разі, якщо вона письмово засудить російську агресію, її в Росії посадять у тюрму. Разом із Гребенщиковим та Макаревичем, котрі теж охоче підпишуться, бо дуже люблять Україну і гастролі в нас.

Показово, що ані Ольга Червакова, ані інші захисники прав та свобод російських акторів у Росії, не змогли назвати більше прізвищ.

Тобто, називаючи друзів України серед російських діячів культури, загинаєш лише три пальці на одній руці. Далі завмираєш, судомно згадуєш когось ще, додаєш Михайла Єфремова, стукаєш себе долонею по лобі – ну як же, Віктор Шендерович! Але потім чухаєш потилицю: він же письменник-сатирик.

До речі, Михайло Жванецький теж письменник – сатирик, проте і на нього, і на Шендеровича в Україні продають квитки через каси. Що з натяжкою робить обох літераторів російськими артистами. І чисто теоретично дозволяє загнути ще  один палець, припустивши: двоє літераторів можуть дорівнювати одному артистові.

Ось так із певною натяжкою утворюється кулак російських діячів культури, дружніх до України і ворожих до режиму Путіна. Проте далі постають питання, відповідати на які критикам законопроекту буде непросто.

Віце-спікер Ірина Геращенко має наступну думку: "Росія забороняє українські книжки, українські бібліотеки, усиновлення важкохворих дітей, ще казна що. Росія виглядає як дикунська країна. Україна – не Росія!  І я категорично проти того, аби виховувати патріотизм українців через заборони і приниження, через порушення прав людини".

Об`єктивно слід визнати – Ірина Геращенко одна з небагатьох політиків, хто має чітку й послідовну проукраїнську демократичну позицію та вміючи її відстоювати, представляючи й захищаючи інтереси України всередині країни та за її межами. Саме тому вона напевне чудово розуміє: дикунство – це викрадати українців, котрі опинилися в Росії.

Всякий український громадянин, який зараз їде в Росію та на окуповані території, робить помилку. Як не сказати більше: перекладає відповідальність за себе та свою долю на співгромадян, у тому числі – представників влади, та демократичну частину міжнародної спільноти.

Але це не означає, що в Україні треба відповідати дзеркальним дикунством, викрадаючи російських громадян і тримаючи їх у заручниках. Зокрема – артистів. Наприклад – Крістіну Орбакайте, гастролі якої широко анонсовані.

Насправді законопроект гуманний. Бо не мстить закликів "мочити в сортирі", незаконно позбавляти волі або в інший спосіб принижувати російських артистів. Їм лише пропонується на п`ять хвилин побути громадянами.

Більше не треба, аби визначитися із своїм ставленням до політики власної країни по відношенню до країни, в яку актор чи музикант приїхали з гастрольним туром. 

Автор цих рядків переконаний: не думати про те, що відбувається від 1 березня 2014 року між Росією та Україною й не аналізувати подій жива людина, не конче діяч культури, мистецтва й шоу-бізнесу, просто не може. Коли так, всяка особа, не лише громадянин Росії, а й громадяни інших держав, у тому числі – України, має дійти певного висновку й визначитися.

Отже, якщо, маючи намір отримати свідоцтво про проведення гастролей, артист готовий визначитися й переконаний у правоті своїх думок та висновків, нічого не повинно завадити йому висловитися. Письмово чи усно.

Власне, співачка Валерія не раз протягом 2014-2015 років словом та ділом ("георгіївською стрічкою" біля серця) свій погляд на російську агресію висловила однозначно, сміливо й публічно. Але тепер з парламентської трибуни її та їй подібних захищає народний депутат Сергій Лещенко.

Віднедавна навіть сліпі та глухі в Україні почали розуміти: російське в будь-якому вигляді для нашої країни та Європи – наркотик важкий. Він дає ефект сильного звикання, руйнує особистість та ідентичність повільно, але впевнено, перетворює, без перебільшення, мільйони ніби ще вчора адекватних та осудних співгромадян на "ватників" і "сепарів".

Саме ефект звикання викликає протест, коли йдеться про спробу закрити шлях до України будь-чому, зробленому в Росії. Через те легкий наркотик "імені Лещенка" усе ж менш безпечний. Хоча доведено: розслабляє та отуплює.

Між іншим, було роз’яснення: норми закону не поширюються на тих артистів, чия позиція відома. І котрі неодноразово публічно засуджували окупацію території України державою агресором, що підтверджується відповідними публікаціями в засобах масової інформації.

І тут прохання до пані Червакової пояснити, чому Андрій Макаревич, Михайло Єфремов, Лія Ахеджакова та Віктор Шендерович ще на волі, а не за гратами.

Адже, за логікою противників законопроекту 4303, всякий громадянин Росії, зокрема – артист, котрий висловиться публічно проти політики Путіна й засудить окупацію Криму й Донбасу, автоматично сідає за грати за звинуваченнями, наприклад, у шпигунстві на користь "Правого сектору".

Відомо: Макаревичу зривали концерти, Шендеровича били. Але й в Україні активісти зривали концерти Ані Лорак й домагалися скасування гастролей Потапа і Насті Каменських. Проте нікого з відвертих колаборантів досі не посадили чи не депортували з України до улюбленої Росії. Більше того, у них досі є вдячна публіка навіть у Києві, не кажучи про Запоріжжя чи Дніпро.

Якби Макаревича хотіли репресувати, його б заарештували просто в аеропорту Домодєдово після чергового повернення з українських гастролей. Звідки переконання, що всіх інших сміливців загребуть до цюпи – для вашого автора загадка.

Не менша, ніж поведінка українських артистів. Бо російські гастролери, зокрема – театральні, не приховують репертуару. Наші давно могли б вивчити, з чим вони сюди їдуть, і пропонувати українському глядачеві такий самий репертуар, але у власному втіленні. Скажете, йдуть на акторів, а не на репертуар… Напевне. Проте аби йшли на наших акторів, їх повинні впізнавати.

Для цього наші митці мають опинитися в українському інформаційному просторі. А для цього згаданий простір слід захистити від громадян держави-агресора, котрі підтримують політику своєї країни і їдуть сюди на заробітки.

Отже, законопроект 4303 у разі впровадження може сприяти захисту власного інформаційного та культурного простору в часи фактичної війни Росії з нами.