//
live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Анастасія Приходько: Росіянам дозволили відкрито ненавидіти Україну

Співачка Анастасія Приходько про вплив Росії на Україну, своє волонтерство в АТО та новий творчий шлях

Сьогодні ми говоритимемо про Євробачення минуле, про Євробачення майбутнє, але головне, про що ми будемо говорити, - про творчість співачки, яка стала відомою в Україні на хвилі Євробачення і сьогодні фактично створює свій новий образ. Анастасія Приходько у нас в гостях!

Дивився Ваші останні кліпи. Мені дуже хочеться поговорити про них і про Вашу музику, але я не можу не почати говорити про Євробачення. Бо колись, я памятаю таку дивну історію з Вашою участю в Євробаченні, Вас фактично не хотіли до нього допускати.

Дискваліфікували.

І тоді Росія Вам допомогла?

Так.

Зараз Ви займаєте абсолютно проукраїнську позицію, особливо після того, як розпочалася російсько-українська війна. Як Ви думаєте, з росіянами щось сталося, щось змінилося?

Адже вашу пісню «Мама», яку Ви співали тоді на Євробаченні, вони Вам дозволили навіть частину куплету українською співати. І за Вас голосували у відбірковому турі росіяни, в тому числі - що Ви співали українською. Щось сталося з цим народом?

Напевне, залишилися саме ті, які голосували за мене. Вони підтримують мене зараз. Вони розуміють і вірять у те, що відбувається, що Росія напала на Україну. Але дуже багатьох людей я втратила. Проте я не шкодую. Напевне, ці люди не були потрібні мені, в моєму житті, бо якщо вони не розуміють того болю, який у мене є, я відпускаю їх, нехай вони ідуть з Богом.

Вони ж не тільки Вас не розуміють. За цей період, за цей час росіяни самі по собі змінилися? Ви ж спілкувалися з людьми, які музикою займалися? Очевидно, у нас усіх було це коло спілкування, яке у багатьох, як Ви правильно кажете, частково було знищено після початку війни. Що сталося з росіянами?

Їм дозволили відкрито нас ненавидіти.

Тобто раніше їм забороняли це робити, Ви думаєте? Чи їх виховали зараз так, що вони почали відкрито ненавидіти?

Не було приводу. Я це відчула в 2007 році, коли я вперше приїхала до Москви. Нас було троє з України, коли ми приїхали саме на кастинг «Фабрики зірок».  Нас зустрічали зі словами: «А де команда Хохляндії?».

Якщо подивитися дуже багато інтерв’ю, ніколи не було відкритих висловлювань щодо України. Зараз, коли зробили таку пропаганду, яка побудована на брехні, росіяни зрозуміли, що вони тепер також мають право нас ненавидіти.

Але вони нас ненавиділи дуже давно. Вони завжди казали, що Крим – це Росія. Вони не могли зрозуміти, що ми – окрема держава. Не було в них такого враження. Найстрашніше – те, що ми знаємо їхню мову, а вони нашу – ні. Тут і розумієш, який був вплив на розвиток російської культури у кожному із нас.

Щоб усе-таки було зрозуміліше, про що говоритимемо далі, подивимося один з Ваших кліпів. Почнемо з нового кліпу «Тримай!».

Можна сказати, що якийсь новий етап у Вашій творчості зявився? Я так розумію, що Ви самі зараз пишете музику?

І вірші – також.

І Ваші нові пісні відрізняються від тієї манери творчості, яка у Вас була раніше?

Так. І для мене це дуже близько, це справжнє, це моє, яке ховалося упродовж 30 років.

Я памятаю, Ви колись навіть у «Віагру» пробувалися. У Вас – зовсім не стиль «Віагри», зовсім інший стиль.

Як би Ви охарактеризували ту музику, якою Ви пробуєте займатися? Просто рок? Бо Ви по-рокерськи виглядаєте, по-рокерськи співаєте. Чи все ж таки є якась особливість у Вашій манері виконання, у Вашій музиці?

Коли ти справжній, тобі вірять. Тому для тебе це головне. Я не хизуюся, що в мене було багато чого в житті, але мені є про що розповідати. І мені в один з періодів прийшло натхнення і розуміння того, що я не можу співати чужі історії.  

Я працювала з дуже багатьма авторами, які пережили в своєму житті щось. Вони це переклали на папір і мені треба ці емоції передати моєму слухачеві. Дедалі ставало складніше, тому що я відчувала, як я справжня починаю витискати все те, що мені ставало чужим.

Тому зараз, напевне, для мене головне – розповісти все, що в мене відбувалося в житті, бо всі мої пісні автобіографічні. І я знаю, як їх виконувати. Я знаю, як долучитися до серця кожного свого слухача і завоювати нового. Для мене найголовніше – співати щиро.

Ви в українській музиці, мені здається, із самого початку, ще як Вас тоді не сприймали в Києві – сприймали як творчу особистість, але не сприймали як учасника конкурсу – Ви якось стоїте окремо від української естради, української тусовки.

Ви як були окремо, так і є окремо. Це  - Ваша свідома позиція чи просто так складається?

Напевне, просто так складається. Я, мабуть, якась біла ворона, я не знаю. Просто мені там усе чуже. Я думаю, що це марне витрачання часу: ходити по ресторанах,  на тусовки, на якісь вечори і куштувати безкоштовне шампанське.

Мені краще робити свою музику, витрачати час на створення себе, займатися музикою, гітарою, читати книги. Тому що треба розвивати себе. Коли я туди потрапляю, мені здається, що кожен, хто на мене дивиться, щось у мене забирає. А потім мені дуже складно себе побудувати заново.

Тому я так відокремила себе, але нічого не маю проти тих заходів, на які ходять люди, для яких це нормально. Вони звикли так жити, просто я, напевне, інша. Але не бачу в цьому нічого поганого.

А українські медіа? Для того, щоб отримати в них розкрутку сьогодні, треба щось робити? Треба якось себе вести? Ви відчуваєте те, що українські ЗМІ до української пісні неуважні або заангажовані стосовно якихось одних груп?

Це наразі для мене складне питання. Я не маю для нього відповіді, а говорити хоч щось не хочу.

А складне чому? Ви вважаєте, що українській пісні важко потрапити на радіо, на телеканал? Якщо вона просто професійно зроблена?

Діти починають ходити ближче до року, потім вони вчаться розмовляти, потім  - школа, потім – університет. Зараз складається враження, що ми тільки починаємо вчитися сидіти. Ми ще поки не пішли.

Як суспільство, Ви маєте на увазі? Як країна?

Так. Яка зараз відроджує себе, намагається витиснути все те, що нам навіювали з Росії. Ми намагаємося відновити свою музику, себе, культуру, відновити націю. Я не кажу, що треба поспішати. Бо це дуже важливо, це те – ким ми будемо потім.

Тому я не говорю на цю тему, а спостерігаю за тим, як відбувається розвиток нашої держави. Було дуже багато втрачено і зараз кожен свідомий громадянин намагається відновити все те, що було загублено в ньому.

Я українську мову вивчаю вже рік. Соромно? Соромно! Хоча мені вже 30 років, але я ніколи нею не спілкувалася, хоча навчалася в школі імені Лисенка. Мені ще складно думати українською, я не бачу снів українською.

Ви чудово говорите українською.

Дуже складно ще. Читаю – так! Але для мене це головне: зробити щось для своєї мами, для своєї України.

А Ви також внутрішньо відчували колонізаторський вплив російської культури, відсутність якогось внутрішнього виховання, знання української культури?

Коли я почала відчувати, що відбувається зараз, то зрозуміла одну таку цікаву річ. Ви пам’ятаєте той час, коли спочатку під Новий рік нас вітала Москва, президенти, а потім вітали наші президенти. Ви бачили таке хоч раз у Москві? Ні!!

Чому ми повинні були дивитися на каналах новорічні вогники з Москви? Ми дивилися російські серіали і думали, що так правильно. Ми хотіли бути такими, як вони, і почали втрачати самі себе. Розумієте, коли такий вплив іде, напевне, хоч-не-хоч, бо це ж – мас-медіа, ти береш приклад з того. Напевне питання цікаве: хто цим керував? Навіщо це було зроблено? Зараз ми маємо те, що  маємо.

Але Ви, навіть коли їхали виступати перед бійцями Національної гвардії – у нас є цей запис – Ви також російську пісню співали: Цоя – протестанта, рокера, але це російська пісня.

Якщо Ви пригадаєте, його також не любили у Росії. А по-друге, це улюблені пісні хлопців. Вони просили мене заспівати «Группу крови», «Кукушка» та «Перемен». І я їм співала, тому що ці пісні підіймали їм дух, вони брали гітари, у бліндажах їх співали. Ця музика справжня. Я дивлюся: останнім часом те, що справжнє – не в моді.

Ви вирішили, коли почалася війна, я так зрозумів, займатися волонтерством. Часто Ви їздили чи їздите виступати перед бійцями?

Дуже часто.

Яке найбільше Ваше враження від спілкування з цими людьми, які зараз захищають Батьківщину?

Це неймовірно описати. Це коли хочеться потримати їх за руки, подивитися їм в очі. Поспілкуватися, що у них на душі. Це – неймовірне враження, коли ти розумієш, що саме ці люди оберігають твій спокій, твоє життя і дарують майбутнє. І ти розумієш, що це – ціною свого життя, і вони не бояться. Це така сила!

І коли вони дістають свої військові квитки і просять мене розписатися в них на згадку, це дуже дивно, це шокує. І вони спочатку побоюються мене, а для мене – це такі люди! І також трішки осторонь. Але потім, коли ми поспілкуємося і йдемо разом обідати, починаються якісь цікаві історії, які вони розповідають з фронту.

Є історії, які я не можу розповісти нікому більше. Дуже багато там відбувається, там зовсім інше життя. Там  - справжнє. Коли один за одного, коли вони пліч-о-пліч, коли вони витягують з біди один одного. Там є дружба, там є життя, там є розуміння, людське розуміння, треба в них повчитися цьому.

Якщо повернутися до теми Євробачення. Ви спостерігаєте за тим, що зараз відбувається на Євробаченні? Для Вас узагалі цей конкурс цікавий зараз?

Бо все ж таки той жанр, в якому Ви зараз працюєте, і те, що Ви зараз розповідаєте про життя, воно, мені здається, в трішки іншій знаходиться площині, ніж, скажімо, вболівальники Євробачення, ці змагання. Це ж усе-таки трішки інший конкурс, чи ні?

Напевне, музика має назву, а є тільки, як-то кажуть, галузі: поп-музика, рок, джаз, соул, фанк. Я люблю цей конкурс, тому що є можливість вболівати за наших. Мені це подобається. Я люблю пишатися нашими громадянами, нашими музикантами.

З точки зору цікавості – так. У плані музичному це все європейський формат, який повторюється з року в рік. З політичної точки зору, мені подобається дивитися, як вони обмінюються балами і ти розумієш, чому вони це роблять.

Тому цікаво дивитися для себе, для розвитку, напевне, бо дуже іноді цікаві номери бувають у музикантів, якісь нові віяння бувають. Треба дивитися, я ж музикант. «Нову хвилю» я не дивлюся, Євробачення дивлюся.

А які ще конкурси, крім Євробачення? Якісь міжнародні, інші?

Я дуже багато дивлюся, і все, що пов’язано з музикою, я дуже люблю. Якщо ти не цікавишся тим, чим ти займаєшся, то розвитку в тебе не буде.

Якщо все ж таки говорити про Євробачення, Ви слідкували за ситуацією з російською співачкою з інвалідністю, яку до нас не пустили, тому що вона порушувала закон. Яке Ваше ставлення до цього?

Для всіх закони рівні. Ми зараз боремося, і ми боремося чесно. У нас є закон, який забороняє в’їзд російським артистам, які співали в окупованому Криму.

Але треба розуміти одне: Росія знала, що таке буде. Тому вони обрали таку співачку, щоб наробити політичного шуму, щоб натиснути десь на жалість. І все взагалі, що намагається робити Росія - велика піраміда, за якою вони керуються. Там нема щирості і жалості в мене до цього нема.

Якщо змінимо тему і будемо говорити про українську музику. Змінилася українська музика в останні роки? Після Революції Гідності? Я знаю, що Ви співали на Майдані, чи мало значення це у житті?

Як Ви сприймали Майдан? Бо багато хто каже, що жити стало гірше, почалася війна, почалося розчарування. Яке Ваше ставлення до цього всього, що було?

Дуже багато зараз думок у мене. Я дуже люблю людей. Я дуже люблю свою Батьківщину. Для мене було головне підтримати людей. Я зрозуміла, що при владі ще Янукович, а в Росії вже знають, що я вийшла на сцену Майдану і могла втратити все, що в мене є. Але тут саме і перевіряється людина -  як вона живе, що в ній самій є? І для мене було головне підтримати їх. Я не боялася.

Я розуміла, що люди хочуть жити як люди. Вони хочуть на свята не збирати гроші цілий рік. Вони хочуть дозволяти собі ці радощі. Вони хочуть відпочивати на морі. Вони хочуть, щоб діти були одягнені.  Що в цьому поганого? Люди вийшли з приводу того, що ми хочемо, ми можемо краще жити.

І тодішня влада винна в цьому. Ми повинні були йти у Євросоюз. Але ми забули про одну цікаву річ. Коли Янукович підписав договір про російський флот в Криму до 2019 року – не пригадую цифр, від цього це все і почалося. Тоді треба було дивитися. Тоді ми вже Крим віддали.

І зараз те, що відбувається, розробляється, напевне, вже 10 років. З 2009 року. Це схема, за якою чітко діє Російська Федерація, тому що вони завжди на плаву за «счет кого-то». І для них втрачати таку потужну державу як ми – вкрай невигідно.

Тому вони почали таку агресію. Тому весь цей Майдан, і тому Янукович утік. Усе це -  в моїй голові, я аналізую це і розумію, що це робилося планово. А люди просто хочуть добре жити, і я їх буду до останнього підтримувати. Тому що я хочу, щоб мої діти ходили в школу і я їм не давала 20 гривень на обід, коли інші їдять бутерброд з червоною ікрою. А для мене це головне, тому я буду завжди з людьми.

Якщо говорити про українську музику. Ті процеси, які за ці останні роки відбулися. Якось змінилася українська музика?

Ми зараз заборонили російські серіали, більше з’явилося нових імен. Є щось цікаве в цьому українському процесі? Ви відчуваєте якийсь поступ?

Так. Мені дуже подобається те, що зараз є відновлення української музики, є дуже цікаві солісти, композитори української музики, які почали проявляти себе як музиканти, коли вони по 10 років намагалися, але були нецікавими.

Зараз я бачу, що для багатьох українських музикантів завіси відкриваються, і це дуже тішить. Тому ми – дуже щирі і відкриті і музика в нас дуже цікава. Українські колективи гастролюють по всьому світу. Тому я бачу зміни, бачу, скільки людей починають писати українською. Це надихає.

Як Ви бачите свою карєру? Раніше було зрозуміліше. Ще коли не було інтернету, артист записував свій диск, їхав цей диск презентувати. У нас артист хоч і їхав презентувати диск, але заробляв на корпоративах, йому платили в якихось закритих колах.

На Заході це ціла індустрія, тому це і називається шоу-бізнес, а в нас все трошки спотворений вигляд мало. Чого Ви особисто хотіли досягти як музикант?

Про свої мрії не розповідають, якщо ти хочеш, щоб вони здійснилися.

Не про всі. Про найзаповітніші не розказуйте. Але як Ви бачите взагалі свою творчість у майбутньому? Ви заробляєте на своїй музиці, чи Вам треба заробляти на чомусь іншому, а музика для Вас – хобі?

Музика – це моє життя. Я обожнюю той період, коли я змінююся. Зараз якраз він є в мені . Для мене зараз головне – закінчити свій перший україномовний альбом, де автором музики і текстів буду винятково я. Це – головне. І головне – що саме зараз пройшли зйомки мого кліпу «Гуд бай», я в якому я вперше буду тією, ким я є насправді.

Для мене важливо, щоб моя музика була почута і я приносила користь. Стати таким невеличким саунд-треком у три хвилини для людей, які можуть обирати собі серед моїх пісень, що їм ближче до душі.

Це який жанр?

Це поп-рок. Я почала все спочатку. Рік тому я взяла олівець і почала писати свою музику. Тому я можу відверто сказати «Анастасія Приходько починає свій шлях».

А де Ви взагалі вчилися писати музику? Ви ж граєте і на фортепіано, так?

Так. Але я на цьому факультеті не була, воно називається композиторством. Якщо людина талановита – вона талановита в усьому (сміється).

Але Ви вчилися грати на чому?

Фортепіано, гітара, диригентсько-хоровий, народний вокал, флейта. І, напевне, ці роки, які я присвятила музиці, і дали можливості мені писати музику, а вірші я ще раз скажу – це моє життя, я можу із свого життя скласти вірші.

Ви – протестна людина все життя, все життя намагаєтеся пливти проти течії,  щось доводити. А щоб учитися музиці, мені здається, треба бути трішки стриманим, працювати багато.

Вам у дитинстві було легко це робити? Вам було цікаво чи Вас якось батьки примушували? Чи Вам це все легко давалося?

Музика взагалі – це дуже складно. Я не розумію, де та течія і де треба плисти в ній, але я розумію, що такий образ склався. Просто мені подобається не те, що подобається багатьом людям. Мені не подобається синтетична музика, я люблю справжню. Я люблю співати ліричних пісень, але зовсім не вмію - п'яні пляски, я не знаю, як робити веселощі, нема в мене до цього таланту.

Але Ви, коли проходили кастинг у «Віагру», розуміли, що це буде поп-музика, така легка?

По-перше, це був перший мій кастинг. Мені було 16 років, мої батьки - театральні критики – і мені було б, напевне, легше грати таку собі дівочність, батьки допомогли б. Але дякувати Богу, мене не взяли в «Віагру» і не йде такий великий хвіст як «колишня учасниця гурту «Віагра» Анастасія Приходько».

Але Меладзе все ж таки Вас помітив і співав з Вами.

Перший раз він мене не помітив. Помітив мене через 4 роки. Тоді він знав, що я співаю. Тоді ж мені вручили першу премію глядацьких симпатій, і я поїхала вперше на конкурс у Варну в Болгарію. Це був перший мій конкурс.

Мали там винагороду?

Третє місце.

А на Євробаченні у Вас 11-те, здається, місце було? Ви дуже розстроїлися? Хотіли більшого?

Я стільки разів програвала, тому змирилася з цим. Ці переживання були стислі, була готова до програшу, але шкода, звичайно, тому що я по життю люблю вигравати.

Це не дуже великий програш, тому що дуже багато місць там було, багато виконавців.

Але заспівала пісню так, як я хотіла: російською і українською мовами, і для мене це – головне.

 

новини партнерів

‡агрузка...

21 березня, 2019 четвер

20 березня, 2019 середа

21 березня, 2019 четвер

20 березня, 2019 середа

Відео

Введіть слово, щоб почати