Чому ми сумуємо за телебаченням 1990-х: "Табу", "Територія А", "СВ-шоу"

До 1991 року українське телебачення, як і все радянське, мало аж три канали. Так звана «перша кнопка» - це трансляція на весь СРСР з московського Останкіно. «Друга кнопка» перемикала на першу програму українського телебачення – УТ-1. Третя програма - УТ-2, мовила на Київ та область. Вдень там часто показували сітку для налаштувань телевізора. 

Великі міста мали власні телевізійні центри, але Харків не транслював регіональне телебачення, наприклад, зі Львова, і навпаки – Львів не показував харківських каналів. Натомість частоти, на яких мовили УТ-2, покривали всю Україну.

Ось чому перші незалежні, або як їх ще називали – комерційні телекомпанії, з`являлися на «майданчику» УТ-2. Там же з вересня 1992 по серпень 1995 років мовив канал УТ-3. Саме ним задано напрямок, за яким розвивалося все українське телебачення протягом першого десятиріччя Незалежності.

Акцент робився на авторські проекти, саме тому екран ряснів не індустріальними шоу, а передусім – обличчями й персоналіями. Сьогодні згадуємо програми, котрі в 1990-х набули культового статусу.

1.  «Хіт-рік» з Анатолієм Бондаренком (1992-1997)

Музична програма з`явилася в ефірі випадково. УТ-3 створили як незалежну компанію, і мовити вона могла спершу лише по вихідних, з сьомої вечора і до другої ночі. Інший час віддавався переважно під трансляцію засідань Верховної Ради або – для російського телебачення.

Тодішній шеф-редактор Анатолій Бондаренко одного разу зіткнувся з проблемою: в ефірі виникла півгодинна дірка. Щоб заліпити її, було вирішено показувати підбірку музичних кліпів, які сам Анатолій і представлятиме.

Для цього просто в ефірі він перевдягався у «хітріківський» костюмчик – міняв офіційний піджак на модну безрукавку. Далі програма прижилася, вже існуючи, як самостійний продукт. Відео спершу брали піратське, та дуже швидко перейшли на ліцензійні кліпи.

2. «Післямова» з Олександром Ткаченком (1994-1997)

Єдина інформаційно-аналітична програма в цьому переліку. Створено незалежною кампанією «Нова мова», вона виходила по вечорах після «офіційних» новин, висвітлюючи політичні та економічні питання.

Формат мовлення наближався до західних стандартів журналістики, саме тому вона відразу почала виділятися на фоні загального офіціозу, перетворивши новини не розважального характеру з офіціозу на видовище.

В різний час «Післямова» виходила на частотах УТ-1, УТ-2, завершальний акорд дала в ефірі «1+1». За час існування програму кілька разів намагалися закрити – цензура.

3. «Пост» з Олексієм Ковжуном (1993-1995)

Півгодинна програма про західну рок-музику виходила раз на тиждень у ефірі новоствореного каналу «ТЕТ» (тоді – «Тет-а-Тет). Ведучий – Олексій Ковжун, який до того був музичним журналістом, брав участь у київській рок-тусовці, грав у групах та знявся у дипломній роботі Сергія Лисенка «Кінець канікул» - перша поява на екрані Віктора Цоя і групи «Кіно».

У «Пості» Ковжун не лише представляє кліпи, а й заглиблюється в історію як їхнього створення, так і загалом історію рок-музики. Згодом, коли формат себе вичерпав, Ковжун перекваліфікувався у політичні консультанти.

4.  «Бар «Чорний Кіт» з Костянтином Гнатенком (1994-1998)

Програму придумав режисер Олександр Бар. Вона виходить спершу на УТ-3, потім якійсь час тримається на «Інтері» Ведучий «Чорного Кота», поет-пісняр та композитор Кость Гнатенко. Він стає шоуменом року, веде концерти, церемонії та корпоративи, пробує співати сам, записує кліпи. Візиткою Гнатенка стає його власна пісня «Стильний чувачок».

Кость признається в любові до Ірини Білик, яка на той момент – мегазірка, українська поп-діва, лідер хіт-парадів, та заявляє про своє бажання мати від неї дитину. Заява звучить провокаційно: Гнатенко не приховує своєї справжньої орієнтації, і пізніше здобуде славу «першого офіційного українського гея». Скандальний імідж тільки додає популярності.

5.  «Територія «А» з Анжелікою Рудницькою (1995-2000)

За результатами глядацьких голосів хтось із десяти учасників кожен тиждень мусив піти, аби поступитися місцем іншому. Інтерактивного голосування ще немає, телефонний дзвінок в офіс редакції не зараховується, єдиний легітимний «бюлетень» - лист від фаната того чи іншого виконавця.

Листи на «Територію А» приходять мішками. Дипломована журналістка Анжеліка Рудницька спочатку – незмінна ведуча, потім – шеф-редактор проекту, хоча при цьому ведучою залишається. Згодом вона сама почне сольну кар’єру, співаючи пісні на слова продюсера «Території А», поета і художника Олександра Бригінця. Він же пише тексти головній «зірці» проекту – Юркові Юрченку.

6. «Телеманія» з Юрієм Макаровим (1995-1998)

Насправді Юрій Макаров був і для багатьох українців досі лишається не так автором і ведучим «Телеманії», як одним із обличь каналу «1+1», який почав мовити восени 1995 року. Тодішні «плюси» стали проривом та змінили уявлення про телебачення радикально. Це було вже не пострадянське, а виклично нерадянське ТБ.

Попервах «1+1» зосередився на кінопоказах якісного західного продукту, і Макаров представляв стрічки як ведучий «Імперії кіно». Та дуже скоро в щотижневому вечірньому ефірі зринає «Телеманія» - годинна програма, котру можна визначити, як інформаційно-розважальну. Юрій Макаров тепер повноправний господар, запрошує до розмови не лише про кіно і телебачення, а загалом – про культуру.

7. «Прогноз погоди» з Русланою Писанкою (1996)

У 1996 році дорослі українці прогноз погоди не слухають, а дивляться. Бо подивитися є, на що – про дощ, мороз, вітер та сонце на каналі СТБ розповідає гарна молодиця з формами, які до того часу вважалися для телевізійної ведучої неформатом.

Вона часто вдягнена в українську вишиту сорочку, коса на голові – віночком. Архетип українки і водночас – втілення української сексуальності, перший офіційний секс-символ України. Так говорять про Руслану Писанку.

Читайте також: 75% української. Як будуть працювати квоти на телебаченні

Прізвище «Писанка», за зізнанням самої актриси, це помилка, яку вона не захотіла виправляти. Якось у її оригінальному прізвищі «Писанко» хтось помилково вбив не ту літеру наприкінці. Проте нове прізвище, яке відсилає до суто українських великодніх традицій, надзвичайно гармонійно доповнює  розкішні форми в поєднанні з українським образом.

8. «СВ-шоу» з Андрієм Данилком (1997-2000)

Залізнична абревіатура СВ означає «спальний вагон», тобто – номер «люкс» у поїзді далекого слідування, телеглядачі розуміють її як «Сердючка Вєрка». Програма - перше телевізійне шоу створене під конкретного артиста, 25-річного Андрія Данилка.

Хоча на той час нема в Україні людини, котра б не знала, хто така Віра Мафусаїлівна Сердюк, по простому – Вєрка Сердючка, провідниця з Полтавщини, яка є не лише сценічним образом Данилка, а й, за його задумом, віддзеркаленням українського гомункулуса в пострадянських реаліях.

Андрій Данилко уперто піднімає Вєрку вгору сходами соціальної драбини, і тепер вона змінила плацкартний вагон на елітне СВ. Сценарію, як зізнається Сердючка, не існує в принципі, тільки дають відомості про чергового гостя, а далі – повна імпровізація. Партнерка по програмі – мовчазна Геля, і виконавицю цієї ролі, актрису Радмілу Щоголєву, заодчно одружують на Данилкові.

9.  «Табу» з Миколою Вереснем (1997-1999)

Програма авторських інтерв`ю «Табу» виходить на каналі 1+1. Микола Вересень запрошує в студію цікавих та відомих гостей і ставить їм не завжди приємні запитання, спонукаючи до відвертих відповідей. За рік після виходу воно міняє формат. Тепер це - ток-шоу, де двоє відомих та компетентних гостей обговорюють певну суспільно-значиму тему.

Один гість представляє аргументи «за», інший — «проти». Аудиторія в студії так само ділиться на дві половини — на тих, хто «за» і «проти». При цьому люди самі обирають, на якій половині сидітимуть. Згодом шоу поміняло назву – «Без табу», стало більш соціально спрямованим, вела його Ольга Герасим`юк.

10. «Шоу-довгоносиків» від Віктора Андрієнка (1996-1999)

«Шоу довгоносиків» - перший в Україні зразок класичного скетч-шоу, підсилене не дуже характерними для традиційних скетчів зразками гумору абсурду. Герої вирізняються величезними носами з пап’є-маше, у такому вигляді вони розігрують усі сценки.

Керує «довгоносиками» продюсер Віктор Приходько, шоу робить зірками української комедії акторів Віктора Андрієнка, якого нарекли неофіційним титулом «головний довгоносик України», Валентина Опалєва та Василя Бендаса – його через специфічну зовнішність багато хто вважає дитиною.

«Довгоносики» повністю окуповують порожні або не здані ще в оренду під склади павільйони київської студії ім. Довженка і є розумною альтернативою монополістам на ринку телевізійних скетчів «Маскі-шоу» та «Джентльмен-шоу».