Вбита на субмарині журналістка любила розслідувати дивні речі: 7 текстів про вампірів, вуду та фріків

Шведська журналістка Кім Волл не могла поскаржитись на нудне життя. У неї була хороша вища освіта, яку вона отримала закордоном. Спочатку вона навчалась у Лондонській школі економіки, де отримала ступінь бакалавра з міжнародних відносин. Потім вона вивчала журналістику в Колумбійському університеті.

Читайте також: У відомого винахідника знайшли відео жінок з відрізаними головами. Подробиці вбивства журналістки на субмарині

Волл була з тих, кому не сидиться на одному місці. Заради цікавого репортажу вона готова була залізти в найвіддаленішу точку світу. Вона писала як журналіст-фрілансер для видань The Guardian, Time, Vice, South China Morning Post, The New York Times, Foreign Policy, Harper's, Atlantic. Текст про данського винахідника Петера Мадсона вона планувала продати американському журналу Wired. А після цього збиралася поїхати в Китай.

Містечко циркачів

Людина-Вулкан. Фото: Caterina Clerici

Мабуть найбільш дивний репортаж Кім Волл присвячений місту Гібтаун, що у Флориді, де колись мешкали виключно циркові артисти. Текст був опублікований британською газетою The Guardian 26 лютого 2015 року.

Місто Гібтаун заснували колись чоловік на прізвисько Велетень та його дружина-карлиця Півжінка. Місцевий бар мав спеціальні сидіння для групи Товстих Леді та Найвищого Чоловіка. Конторки на поштовому відділенні були пристосовані для карликів, які його обслуговували. Спеціальний закон дозволяв місцевим жителям тримати й дресирувати екзотичних тварин.

Велика частина репоражу побудована на спогадах підприємця Варда Холла на прізвисько Король інтермедій. Він усе своє життя заробляв на тому, що показував за гроші людей з вадами: сіамських близнюків, хлопця-тюленя, який народився з культями замість рук, дівчину-мавпу, все тіло якої було вкрите шовковистим чорним волоссям. Остання згодом втекла з хлопцем-алігатором, шкіра якого була вкрита лускою.

Сьогодні місто, в якому колись мешкало близько 14 тисяч людей, потроху вимирає. Точніше, йдуть у небуття циркові "фріки". Люди вже не йдуть у цирк, щоб подивитися на інваліда, бо це не етично. Та й медицина зробила значний ривок, дозволяючи ще в утробі матері відстежити аномалію плода.

Останній представник "фріків" з вродженим талантом, який сьогодні живе в Гібтауні - це Викотиоко, чоловік, який уміє викочувати очі з орбіт. Лишились також товариші Холла - найстаріший у світі чоловік, що ковтає шаблі та Людина-Вулкан, яка ковтає та видихає полум'я.

Недороблена китайська сексуальна революція

Китайський секс-шоп. Фото: Marko Kudjerski/Flickr Creative Commons

Що знають про секс сучасні китайці та які форми сексу забороняють місцеві закони розповідає репортаж Кім Волл, опублікований виданням Atlantic у червні 2013 року.

У Китаї досі заборонена порнографія, проте лише в одному Пекіні нараховується 2000 секс-шопів. Левова частка продукції останніх виготовлена в Китаї. Ще 30 років тому дошлюбний секс тут був заборонений, а за участь в груповому сексі досі можна потрапити за ґрати. За виробництво та розповсюдження порнографії можна отримати пожиттєвий тюремний строк, а за утримання борделю - смертну кару.

Китайська сексуальна революція зупинилася на півдорозі. Батьки досі не говорять про секс з дітьми, вважаючи цю тему огидною. І як наслідок багато чоловіків не знають, що таке безпечний секс і значна кількість жінок змушена робити аборти.

Але незважаючи на офіційну заборону, китайці знають, де знайти порнографію. На Baidu (китайському аналог Google) чи Sina Weibo (китайський аналог Twitter) при бажанні можна знайти контент з категорії "для дорослих".

Столиця фальшивої їжі

Майстерня сампуру. Фото: Kim Wall

У Японії є місто Гуджо, одна з головних індустрій якого - це виготовлення фальшивої їжі. Репортаж з нього був опублікований виданням Vice 2 липня 2014 року.

Виготовлення пластикової їжі - це виключно японська прерогатива, розповідає текст. Ремесло має назву сампуру і походить від англійського слова sample (зразок). Йому вже близько 150 років.

Головні замовники фальшивих копій їжі - дорогі ресторани, супермаркети та інші різноманітні заклади громадського харчування. Виготовлення пластикового суші, хліба, м'яса - це справжнє мистецтво. Майже кожний виріб робиться вручну і зазвичай коштує в 10-20 разів дорожче за оригінальне блюдо.

Досвід Куби: Як вижити без інтернету

Кубинська інтернет-кав'ярня під відкритим небом. Фото: Alexa Hoyer

Масштабний репортаж розповідає, як кубинці обходять обмеження на користування інтернетом. Його було опубліковано виданням Harper's в липні 2017 року.

Роками інтернет та супутникове телебачення на Кубі було заборонено. Також на нелегальному положенні, в основному через введене США ембарго, перебувала більшість комп'ютерного обладнання та програмного забезпечення. Лише нещодавно режим пом'якшився.

З 2009 року адміністрація президента США Барака Обами почала частково знімати санкції, а в 2013 році з Венесуели було протягуто опто-волоконний кабель. Уряд запровадив низку громадських точок доступу Wi-Fi, але цього недостатньо - лише 2% кубинців мають щоденний доступ в інтернет.

Через відсутність інтернету з'явилась система El Paquete - доставка переносних жорстких дисків. Диск надається на добу і за цей час клієнт може скачати собі з нього те, що його цікавить - фільми, серіали, онлайн-курси мов, порно, виступи політиків тощо. Герой репортажу Волл, який займається цим бізнесом, називає себе Робін Гудом: бере в багатих та надає бідним інформацію.

За роки практики він вже вивчив смаки клієнтів і знає, хто вивчає іноземні мови, а хто дивиться шоу Кардаш'ян, хто любить колумбійські, а хто мексиканські серіали. Одна з клієнток - модель, яка дивиться онлайн-курси макіяжу від блогерши з Маямі. Ще одна - 16-річна дівчина, яка разом із подругою захоплюється японськими коміксами манґа.

Окрім того Волл розповідає, як вранці до публічних точок Wi-Fi вишуковуються черги. А геймери влаштували собі "внутрішній інтернет", щоб мати можливість гратися в улюблені мережеві ігри.

Інтерв'ю зі справжнім вампіром

Ілюстрація: Celine Loup для The Guardian

У світі нараховуються тисячі вампірів - людей, які в прямому сенсі люблять пити людську кров. Але вони далеко не такі, якими їх зображує Голлівуд. Цей репортаж було опубліковано в The Guardian 15 серпня 2015 року.

Ніхто не знає, що спричиняє гематоманію - прагнення пити людську кров. Вампіри в реальному житті не впиваються зубами в шию жертв, яких вони вишукують у темних парках. Все відбувається цивілізовано, за участі медичного персоналу, без загрози житю та здоров'ю "донора". Останній, до того ж, має надати довідку про відсутність хвороб крові.

Текст Кім Волл ґрунтується на розповідях засновника Альянсу вампірів Атланти Мертікуса. Він одружений, має двох собак і не приховує свою пристрасть, на відміну від багатьох інших вампірів. Він навіть співпрацює з психологами, юристами та правоохоронними структурами, допомагаючи їм краще зрозуміти своїх товаришів.

Вампіри пояснюють свою звичку необхідністю підтримувати рівень життєвої енергії на належному рівні. Проте їхня звичка небезпечна - і не лише тим, що можна заразитися ВІЛ, гепатитом чи паразитами, які живуть у крові. Це також підвищує рівень заліза до небезпечного.

Весільний альбом по-китайськи

Фото: Karsten Moran для The New York Times

У Нью-Йорку є весільне агентство, яке пропонує молодятам або тим, хто планує ними стати, фото- та відеосесії в чудернацьких костюмах та нестандартним тлом. Репортаж про цю незвичну традицію, яка приносить непогані гроші, було опубліковано в газеті The New York Times 9 травня 2014 року.

Межу між реальністю та казкою стирає Паризьке весільне агентством, яке, незважаючи на назву, знаходиться в Чайнатауні на Манхеттені. Його клієнти - переважно китайці, які живуть у США. Вони одягаються або в західні, або в китайські костюми та відтворюють власні романтичні фантазії у весільному фотоальбомі. Коштує таке задоволення від $2000 до $8000 тисяч.

На фото та відео, які часто роблять за кілька місяців до весілля, зовсім не обов'язково відображаються реальні події. Жінки в шкільній формі, легких літніх або урочистих вечірніх платтях позують так, ніби знімаються для модного журналу. Чоловіки зі своїми супутницями позують на фоні аеропланів, старих автомобілів чи коней.

Одна з пар для фотографування обирає боксерські рукавички. На голові в неї - корона з довгими китицями, на спині в нього - янгольскі крила на пружинах, тож вони стрибають то вгору, то вниз. В обох на голові - кітчеві версії китайських зачісок.

Ще одна літня пара сфотографувалась у зелених костюмах а-ля Мао Цзе Дун, із червоними зірочками на кашкетах та неприродно рожевими щоками. Вони чопорно позували на фоні соняшників та вінтажних швацьких машинок.

Культ вуду в сучасних умовах

Церемонія вуду. Фото: Caterina Clerici для the Guardian

Після подорожі на Гаїті журналістка описала, що представляє вудуїзм сьогодні. Репортаж було опубліковано газетою The Guardian 7 листопада 2015 року.

Точна кількість людей, які сповідують вудуїзм на сьогодні невідома. Багато прихильників релігії приховують свої уподобання, побоюючись переслідування. Жерці та їхні домівки й досі часто стають жертвами вандалів чи фанатиків. Проте на острові побутує прислів'я: Гаїті на 70% складається з католиків, на 30% з протестантів та на 100% з вуду.

Зазвичай жерці культу вуду проводять свої ритуали у віддалених частинах країни. Церемонія виглядає зовсім не так, як її уявляють собі більшість: немає ніяких зомбі, голок в ляльках та чорної магії. Відсутні малюнки кукурудзяною мукою, принесення в жертву тварин і брязкальця, які використовували в культі вуду раніше. Є лише атмосфера екстазу, народжена танцями, ромом, барабанами та присутністю божественного начала.

Також жерці культу вуду популярні, бо обіцяють вилікувати майже будь-яку хворобу або вирішити будь-яку життєву проблему. На острові Ваш, де лише дві лікарні, найбільш популярний цілитель - саме жрець культу вуду.