Президент на двох стільцях. Від "Віденської змови" до сина Авакова

Згодом, ми були свідками, як основний конкурент Порошенка на виборах – Юлія Тимошенко – захищала медіа тих же Фірташа і Льовочкіна, коли чинний Президент хотів позбавитися від цієї залежності. На наступних парламентських виборах Порошенко створив здавалося б найсильнішу політичну команду. Тут і інтелектуали, патріоти, і прислужники свити Януковича, і команда Льовочкіна, і молоді колишні журналісти, що готові накинутися на будь-якого ворога.

Але ця команда програла. Вибори за партійними списками виграв Народний фронт, партія Арсенія Яценюка, Олександра Турчинова, Андрія Парубія, Арсена Авакова і Миколи Мартиненка. В той час саме ці люди формували кістяк Фронту. Вони і були основною рушійною силою Майдану. Яценюк був його обличчям, Турчинов – стратегом, Парубій – оборонцем, Аваков – тактиком і Мартиненко – фінансистом.

Я не применшую пожертви кожного громадянина, що вийшов на Майдан, і інших його лідерів, таких як Кличко і Тягнибок, членів Ради Майдану. Але кістяком Майдану, що переміг, були саме ці люди. Програли тоді Льовочкін, що намагався через маніпуляції Майданом маніпулювати Януковичем, і Клюєв, який будував для Януковича інші лінії захисту. Обидва робили це за підтримки Росії.

Після початку російської агресії та ж команда Народного фронту взяла на себе відповідальність за те, щоб країна не стала окупованою повністю і не була знищена. Звичайно, це не вийшло зробити без втрат, але Україна нарешті відбулася.

Для зовнішнього ворога команда Народного фронту (а тоді ще Батьківщини) стала найбільшим противником, якого було доручено знищувати як зовнішніми, так і внутрішніми засобами. Порошенко при владі став для Росії компромісною фігурою і «Віденська змова» - не була лише домовленістю між Фірташем, Льовочкіним і Порошенком.

Це була домовленість між Росією і Порошенком. І вже не перша. Кожен український президент приходив до влади завдяки підтримці Росії, а згодом, відчувши себе керівником незалежної держави, зраджував цій підтримці.

Так сталося з Кучмою, що переміг на проросійських гаслах, а згодом писав «Україна – не Росія». Те саме було і з Януковичем, який своєю ініціацією Угоди про асоціацію зрадив східного партнера. Лише подальший шантаж і погрози примусили його змінити точку зору. Віктор Ющенко, який став президентом всупереч Росії, стараннями того ж Фірташа якраз і пішов на домовленості, що не дозволили побудувати ефективну державу, а згодом, фактично передав владу проросійському кандидату.

Петро Порошенко, як і його попередники, став одним з найбільших ворогів своїх колишніх східних союзників. Але, як і його попередники, до кінця не розірвав цих дивних гібридних стосунків. Люди, яких росіяни приставили ще до Кучми – Льовочкін і Медведчук, представники двох «проросійських кланів», «закляті друзі», що ненавидять один одного, і далі продовжують ділити Україну.

Як і при Кучмі, вони роблять це з благословення першої особи і в нас, і на сході. Ми бачимо, як продовжують існувати засоби масової інформації, що контролюються цими двома групами, як конкурують вони між собою у заявах скориків і рабіновичів, як залишаються недоторканими попри всі злочини у минулі і теперішні часи.

Єдиною позасистемною силою, яка виникла в силу історичних обставин, став Народний фронт. Є і інші політичні сили, які знаходяться поза цією біполярною системою координат, але їхнє представництво є занадто малим для серйозних впливів на політичні процеси.

Народний фронт – традиційно прозахідна політична сила, яка має величезне представництво у парламенті, представники якої очолюють впливові міністерства, є серйозним гальмом для звичної побудови української владної верхівки, що завжди трималася на авторитарному Президенті та представниках двох проросійських «веж». Але велику небезпеку ця партія становить не лише зараз, а й під час наступних виборів.

Відсутність рейтингу у Народного фронту можна легко продавати медіа, але досвідчені політики розуміють, що вплив фронтовиків на результати майбутніх виборів буде надзвичайно великим.

Спроби позбавитися цього впливу і цієї сили тривають давно. Робота росіян Шувалова і Столярової на Інтері була спрямована виключно проти Народного фронту, проплачені повідомлення про «мільярд Яценюка», який фінансував Онищенко, погоджені з Президентом нападки на фронтовиків Саакашвілі, медіа атаки з багатьох, з дивних причин не закритих, проросійських каналів роблять свою справу. Але цього виявилося замало.

В роботу включилися новостворені антикорупційні органи. Зі 100 % звинувачень у корупції проти представників Народного фронту НАБУ порушило справу у 95 % випадках; проти Самопомочі – у 70 %, проти радикалів Ляшка – у 40 %, проти представників Блоку Порошенка – у 10 %, проти членів Опозиційного блоку – у 1 % (контент-аналіз автора). НАБУ не порушувало справ проти гучних злочинів часів Януковича, на кшталт відомих «вишок Бойка».

Ані Юрій Іванющенко, ані Сергій Льовочкін, ані інші відомі представники минулого режиму не затримуються і не арештовуються НАБУ. Симптоматичним є те, що найгучнішою справою про злочини часів Януковича є підозра Мартиненка, яка виникла якраз і за ініціативи тодішнього прокурора Януковича Пшонки. А саме Мартиненко був одним з головних спонсорів Майдану.

Усі ці розслідування, як правило, використовуються для політичного піару і компрометації. Згодом, ці справи або не доходять до суду, або у суді розсипаються. Спроба «взяти в заручники» сина Авакова після незгоди міністра силовим способом розганяти «майдан» перед Радою є однією з таких показових піарно-аморальних справ. Вона не матиме жодних наслідків через відсутність самого факту злочину, а лише стане спробою тиску на Авакова, який «осмілився» розпочати розслідування проти Льовочкіна та інших недоторканих проросійських політиків.

Президент Порошенко хоче скористатися ситуацією і отримати монополію на владу з допомогою людей, від яких ще вчора шукав захисту у Народному фронті. І це може стати найбільшою помилкою Президента. Бо сидіти одночасно на російському та українському стільцях не можливо.

П.С. Аргументи про неможливість впливу на деяких членів БПП або про незалежність НАБУ та САП мною не приймаються через власну інформованість.