live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

У нас є що протиставити російській агітці. 5 фільмів, які українці зняли про Крим

Найяскравіші вітчизняні стрічки, які розповідають про півострів

Від українських політиків час від часу можна почути фразу "Крим обов'язково знову стане нашим". Ясна річ, що це тупий популізм, але повернути півострів справді хочеться багатьом. І настільки, що вигадуються цілі теорії, що невдовзі Росія у магічний спосіб розпадеться на частинки, припинить існувати як така і з анексією буде покінчено автоматично.

Інші ж мріють про якнайшвидше повалення цьогочасної російської влади. І щоб на їхнє місце прийшли порядні хроші люди, а вже тоді ми точно не розгубимося і просто попросимо віддати поцуплені території. А є просто прагматики, які люблять, цокаючи язиками, звинувачувати усіх мрійників у наївності, мовляв, не бачити нам Криму, як власних вух.

А поки усі ці люди говорять, інші намагаються щось робити. Не знаю, як аналізувати дії політиків, але про кінематографістів розповім радо. Справа в тім, що нині можна знайти українське кіно про Крим практично на будь-який смак. Воно з'являлося раніше і з'являтиметься в майбутньому - навіть вже цього року.

А найголовніше - немає жодного фільму, настільки трешового як "Крим" російського режисера Алєксєя Піманова. Нагадаю, це агітка, яка побачила світ минулого року і викликала переважно нестримний регіт та неймовірні знущання.

Отже, давайте пригадаємо найяскравіші вітчизняні стрічки, які так чи інакше розповідають про півострів.

"Гамер" Олега Сенцова

"Гамер" - це не історія про територію, а про людей, які там живуть. Молодий хлопець із ніком Косс - кіберспортсмен, який живе лише своєю справою, не помічаючи нічого і нікого навкруги. Втім, у якийсь момент від переживає розчарування, опиняється в страшенній розгубленості та перестає розуміти, що робити з власним життям.  

Наші медіа не надто цікавляться культурою, відтак, коли мова заходить про Олега Сенцова, то говорять про все, крім його фільму. А між тим, у нас із вами відібрали одного з найкращих режисерів. "Гамер" - це його дебют, якщо не брати тренувань на короткому метрі.

У Сенцова немає режисерської освіти, він просто тримав комп'ютерний клуб у Сімферополі, займався своєю справою, але дуже любив кіно. І одного разу вирішив його знімати. Продав клуб, продав машину, зібрав кількох людей і за 20 тисяч доларів просто зробив те, про що мріяв. Слоган картини, до речі, звучить так: "хтось хоче, а хтось отримує".

І зробив це настільки добре, що потрапив аж на Ротердамський фестиваль. І тут не можу втриматися від зубоскальства. В кінематографічних колах часто можна почути розмови про те, що тоді, у 2011-му,  "Гамер" мало кого вразив з українських професіоналів. Але після участі стрічки у вищезгаданому престижному фестивалі думки товариства змінилися і Сенцова почали сильно хвалити. 

Читайте також: 16 найочікуваніших українських фільмів, які вийдуть у 2018 році

Як на мене, Крим у цій історії показаний максимально реалістично. Бо знімальна група не могла собі дозволити винайняти трамвай або перегородити якусь територію для зйомок, тому в кадрі було багато справжнього життя. Ба більше - воно було і  в самих героях, яких, між іншим, грали непрофесійні актори.

 Жодної тетральщини, пафосу і кривлянь - усього того, чим зазвичай грішить наш кінематограф. Олегові Сенцову вдалось цього уникнути з першої ж спроби у великому кіно, без освіти, без підтримки Держкіно, без великої знімальної групи. Тому я повторю - у нас відібрали збіса талановитого режисера. Сподіваюся, не назавжди.

"Хайтарма" та "Чужа молитва" Ахтема Сеітаблаєва

Обидві стрічки розповідають про життя кримських татар у роки Другої світової. І обидві показують, в якому становищі опинилася тоді Україна - між Гітлером і Сталіним, режими які абсолютно варті одне одного.

"Хайтарма" взагалі став першим фільмом, який підняв питання депортації татар з Криму. Історія ця про льотчика Ахмет-Хана Султана, двічі Героя Радянського Союзу, який приїздить до сім'ї в Алупку і стає свідком того, як його народ вантажать у вагони та вивозять за тисячі кілометрів.

Одна з героїнь, вже літня жінка, зібравши речі і виходячи з будинку, каже енкаведистові: "У меня пять внуков погибли на войне, шестой внук сражается за нашу землю. Увидишь его - скажи ему, что он предатель". Нагадаю, радянська влада тоді звинувачувала кримських татар у зраді та співпраці з нацистами. 

Знімали "Хайтарму" у 2012 році в Алупці, Судаку та Бахчисараї. Автори кажуть, що у масовці знялося більше тисячі людей, багато з них насправді пережили депортацію, а потім і повернення на рідні землі. До речі, "Хайтарма" - це назва танцю, і означає він саме "повернення".

Читайте також: "Свінгери": голі та смішні. Як українці скучили за сексом у кіно

Що ж до "Чужої молитви", то тут Крим вже був не Кримом. Зйомки стартували, коли півострів два роки як мав статус анексованого і відтворювати його довелося у Грузії. Нагадаю, ця історія розповідає про Саіде Арифову, яка рятувала дітей від нацистів, видаючи їх за кримських татар та навчаючи мусульманської молитви. Ну а вже потім їй довелося вдруге їх рятувати, вже від радянської влади та депортації, довівши, що діти насправді євреї.

Обидві роботи, звісно, дуже антирадянські. І реакція наших сусідів на це, звісно, була. Тодішній консул РФ в Криму Владімір Андрєєв не пустив двох льотчиків на показ "Хайтарми", попри те, що вони приїхали до Сімферополя аж із Росії. Мовляв, стрічка брехлива і "викривляє правду про Велику Вітчизняну Війну".

Але після шквалу обурення консул навіть подав у відставку. А "Хайтарма" отримала російську премію "Ніка" і сталося це одразу після анексії. Тоді, на початку 2014, українці вперше почали обговорювати те, чи варто приймати премії від росіян. У випадку з "Хайтармою" це сприйнялося переважно позитивно.

"Повернутись зі світанком" Нарімана Алієва

А ось тут ми підійшли до не дуже відомих імен. Поки що. Наріман Алієв - молодий режисер, на рахунку якого поки лиш короткий метр. Усі роботи - про Крим. Найпершу його стрічку "Повернутися зі світанком" показали на "Молодості" і вже тоді кінокритики давали Наріманові непогані шанси успішну режисерську кар'єру.

Фільм знімався за рік до приходу "зелених чоловічків". А розповідав про батька та сина, які переживають конфлікт. Син стверджує, що хоче поїхати з дому, що тут немає майбутнього ні для кого. Тато ж на ці слова реагує болісно. Історична складова, звісно, додає цій класичній ситуації з батьками та дітьми нових відтінків. Старше покоління, яке втратило Батьківщину, а потім її повернуло, бачить, що для молодших ці цінності нічого не значать. Нині цей сюжет став ще більш багатогранним.

"Повернутися зі світанком" - це перша частина трилогії "Кримські історії". Другою була короткометражка "Seni Sevem" ("Тебе кохаю"), про заборонене кохання кримсько-татарського хлопця та української дівчини. Третя ж із назвою " Sensiz" ("Без тебе") присвячена рідному братові режисера, який загинув в автокатастрофі.

За сюжетом у двох хлопців ламається машина, але їм треба дійти до важливого місця, що вони і роблять, йдучи кримськими степами і сперечаючись. Зрештою, вони доходять до місця, де загинув їхній брат, у якого сьогодні День народження. У 2016 році фільм відібрали до однієї з конкурсних програм Берлінале.

Влітку ж цього року Наріман Алієв збирається фільмувати свій перший повний метр. Стрічка називатиметься "Додому" і мова там йтиме знову про тата і сина. Вони їдуть з Києва до окупованого Криму і ця їхня подорож показуватме як непрості стосунки конкретних героїв, так і загалом життя кримських татар після анексії. А ще, судячи з анонсів, фільм показуватиме красу нашої країни і як по-різному живуть українці.

"Крим, як це було"

Майдан став справжнім поштовхом до появи різних явищ. Зокрема - до просто валу якісного документального кіно. Існують десятки стрічок як про Революцію Гідності, так і про війну на Донбасі.

Що ж до Криму - тут історій значно менше, але вони є. Як на мене, найяскравішою та найцікавішою є робота досить відомого і надзвичайно активного об'єднання "Вавилон13". Вони і створили та випустили свого часу в прокат фільм "Крим, як це було"

На жаль, просто так його подивитися не можна. У відкритому доступі фільму немає, тому хто прогавив прокат - співчуваю. Але якщо почуєте про окремі покази цієї роботи - обов'язково йдіть. Там мова йде про людей, яким довелося особисто зустрічати "ввічливих людей у зеленому". І не лише зустрічати, але і протистояти їм. Це військові, матроси, солдати - люди, історії яких страшенно кінематографічні.

Вони не лише про політику, але і про вибір, дружбу, зраду, перемогу, силу характеру та переконань. І ще там про гумор. Багато героїв розповідають про окупантів з неймовірою іронією.

І я вже не кажу, що "Крим, як це було" має саме документальну цінність, автори зафіксували безліч розповідей, які дозволяють побачити події значно глибше і яскравіше. До того ж, "Вавилон13" неможливо звинуватити у пропаганді, їхні стрічки - це не агітки, бо критика державних діячів там займає достатньо суттєве місце.

"Черкаси" Тимура Ященка

Ну і ще анонсів. На серпень цього року обіцяють прокат фільму "Черкаси". Особисто у мене він у топі очікувань. Шкода, що поки автори не виклали трейлер, бо він дійсно вражає. Мова йтиме про березень 2014 року, коли російські військові заблокували у бухті Донузлав український корабель "Черкаси". На тлі тритижневої оборони показуватиметься історія двох простих сільських хлопців. Підозрюю, ми маємо усі шанси побачити цю саму трансформацію героїв, якої так часто бракує у вітчизняному кіно.

Ясна річ, зйомки не відбували в Криму, його замінили Очаків та Одеса. Ну і частково - Київ та Чернігівщина. І ще важлива штука - історична достовірність має усі шанси відбутися, позаяк автори хвалилися, що їм допомагає у зйомках командир "Черкас" Юрій Федаш. Отож, якщо все складеться вдало, то матимемо дійсно видовищне кіно до Дня Незалежності.

новини партнерів

20 жовтня, 2018 субота

20 жовтня, 2018 субота

19 жовтня, 2018 п'ятниця

Відео

Введіть слово, щоб почати