Агресія Росії проти України: обсяги втрат і можливості репарацій

Такі правила виробило людство, керуючись справедливістю та необхідністю покласти край зазіханням на чужу територію. Процес відшкодування збитків називається репарацією.

Сьогодні триває війна проти України. Путінська Росія анексувала Крим і окупувала частину Донбасу. Рано чи пізно свій рахунок Кремлю має виставити й Київ.

Розміри заподіяної шкоди

Експерт аналітичного центру Atlantic Council Андерс Аслунд заявив, що втрати України від агресії Росії, яка триває з 2014 року, дорівнюють 100 мільярдам доларів.

Таку суму станом на березень 2018 року відомий науковець навів у звіті "Ціна агресії Кремля в Україні". 

Приблизно $27 млрд втрачено в Криму, $73 млрд – на Донбасі. Це без урахування гуманітарних та політичних збитків.

Аслунд спирався на методологію Піккеті, згідно з якою загальна вартість усіх активів європейської країни приблизно в 4 рази перевищує її ВВП.

"Найпростіше та найбільш узагальнене визначення збитків, які зазнала Україна, полягає у помноженні частки втраченого ВВП України на чотири. Донбас давав 10% ВВП України, а Крим – 3,7%. Міжнародний валютний фонд оцінив ВВП України в докризовий, 2013 рік, на рівні $179,6 млрд. Таким чином, загальна вартість активів Криму та Донбасу становила 13,7% зі $179,6 млрд, помножене на чотири, або $98,4", - пояснив експерт.

Аслунд крім того порівняв український імпорт та експорт до/з Росії у 2012 та 2016 роках. За чотири роки Україна стала експортувати на 80% менше товарів до РФ. Такі ж показники виявилися і в імпорті продукції з Росії.

Крим

Основними матеріальними втратами України на Кримському півострові вважаються земля, енергетичні активи, банки з їхніми активами, підприємства та житло. З початку російської анексії Україна одразу втратила державну власність, яка включала в себе нафтогазові холдинги, інфраструктуру, будівлі, землю та військові об'єкти. У банківському секторі півострова Україна втратила близько $1,8 млрд.

Найбільші збитки в Криму стосуються нафтогазових ресурсів. Йдеться, зокрема, про 18 газових родовищ у Чорному морі з приблизною вартістю в $30 -40 млрд. Обсяги втраченого внаслідок анексії видобутку вуглеводнів в Криму - це втрата щонайменше 20% обсягу газовидобутку українських держкомпаній. В перспективі шельф міг давати до половини українського видобутку вуглеводнів.

Захоплення ДАТ "Чорноморнафтогаз" вже зараз позбавило Україну близько двох мільярдів кубометрів газу власного видобутку, який компанія видобувала щорічно в Чорному морі поблизу Криму, та подальших перспектив у цьому напрямку. Окрім цього, Україна втратила унікальні бурові вишки, за які сплачено 800 млн дол. ще не повернутих кредитних коштів.

Донбас

На Донбасі картина суттєво відрізняється від Криму і має свої особливості.

Тут значні втрати понесли, зокрема, великі державні та приватні підприємства. Частина з них зруйнована підтримуваними Кремлем бойовиками або вивезена до Росії. Знищено або занедбано багато шахт. Левову частку з цього вже не вдасться відновити навіть за умови повернення окупованих територій. Втрати банківських активів України на Донбасі оцінюються в $4,4 млрд.

Війна на сході України завдала значного руйнування інфраструктури регіону ще 2014 року. Економічна вигода тут різко впала приблизно на дві третини.

Звертається увага на інший, ніж у Криму, правовий статус Донбасу. На окупованих територіях панує повний правовий хаос, і ситуація з позовами про відшкодування є набагато складнішою.

Шляхи компенсацій

З урахуванням усіх обставин Україні складно відшкодувати збитки, завдані російською агресією.

Позови може розглядати  Стокгольмський арбітражний суді, Вищий суд Лондона та Гаазький суд у Страсбурзі, Міжнародний суд ООН та Міжнародний кримінальний суд.

Українські установи вже домагаються повернення втраченого. Так, "Нафтогаз" вимагає відшкодування $7 млрд за конфіскацію активів у Криму.

Окремо стоїть питання відшкодувань за втрачене майно громадян України як у Криму, так і на Донбасі. Тут є свої проблеми.

Приватні особи понесли великі втрати на Донбасі та в Криму. Навіть, якщо житло залишилось неушкодженим, його вартість впала на 80% в Криму та на 50% на Донбасі в результаті агресії Росії, наголосив Пол Томас, президент компанії IRE USA Inc.

"Для приватних осіб юридичний шлях – через Європейський суд з прав людини. Я думаю, що з часом буде якийсь консолідований позов. Про таку можливість дещо йдеться в новому законі про реінтеграцію Донбасу”, - вважає Ірина Паліашвілі, Голова Правового Комітету Американсько-Української ділової ради.

Експерти пропонують, зокрема, створити міжнародну комісію з питань компенсації збитків, нанесених росіянами усім постраждалим як в Україні, так і в інших країнах.

Загалом же Україна має розслідувати всі правові можливості для повернення втрат від агресії Російської Федерації.

Коментарі та обсяги збитків, які встановлюють в Україні

Українські фахівці називають адекватною суму втрат від агресії Росії у $100 млрд, яку навів Аслунд.

Експерти віддають належне авторитетному висновку науковця, але говорять, що реальна цифра втрат насправді буде більшою. Застосований метод Томаса Піккеті не найточніший, утім він є базовою основою для подальших підрахунків.

Наприклад, Аслунд оцінює тільки запаси газу та нафти на Чорноморському шельфі ($40 млрд, а це майже половина загальної суми) і не враховує запаси сланцевого газу та втрати по програмах з його видобутку. А це ще десятки мільярдів.

Щодо нафтогазових активів в анексованому Криму у провадженні зараз перебувають два процеси. Один веде МЗС України в рамках Конвенції ООН з морського права 1982 року в Постійному арбітражному суді в Гаазі (Нідерланди). Повідомлення про арбітраж, позов і підстави, на яких він базується, було скеровано РФ ще 14 вересня 2016 року. 19 лютого 2018 року Україна подала меморандум, який містить опис претензій України до Росії, і до 19 листопада 2018 року Росія має подати свої контраргументи. Внаслідок цього позову російська влада планує зупинити з 1 липня 2018 року господарську діяльність на Одеському газовому родовищі, яке забезпечує окупований Крим майже половиною власного видобутку газу.

Другий процес ініційовано НАК "Нафтогаз України" разом з шістьма іншими компаніями групи ("Чорноморнафтогаз", "Укртрансгаз", "Укргазвидобування", "Укртранснафта", "Газ України", "Лікво"). Позов було подано в жовтні 2016 року міжнародною юридичною фірмою Covington & Burling від групи "Нафтогаз" і розглядається в Постійному арбітражному суді в Гаазі. При цьому важлива особливість і відмінність цього процесу від того, який веде МЗС, в тому, що він зачіпає питання компенсації групі "Нафтогаз" за експропріацію й наземної, а не тільки морської інфраструктури. А вона доволі широка: на суші є три активних родовища: Семенівське, Задорненське та Джанкойське (РФ на них видобуває газ). Крім того, Глібовське підземне сховище місткістю до мільярда кубометрів газу і можливістю реконструкції до 3 млрд куб.м. Це сховище Росія анексувала разом з більш ніж 600 млн куб. м газу, що належить НАК "Нафтогаз України". Також до наземної інфраструктури, незаконно націоналізованої Росією, віднесено й частину ГТС на території окупованого Криму. Позовні вимоги зведено до суми компенсації, попередньо оціненої залученими експертами в більш ніж 5 млрд дол.

До морської інфраструктури віднесено 90 морських газових і нафтових свердловин, 8 морських стаціонарних платформ, 8 блок-кондукторів, 370 км морських газових трубопроводів, 31 плавзасіб, з яких 4 – бурові платформи. П'ять плавзасобів було придбано незадовго до анексії АР Крим, у тому числі 2 сучасні бурові платформи (СПБУ "Петро Годованець" та СПБУ "Україна"). Одна з бурових установок - "Україна" - експлуатується росіянами на Одеському родовищі.

Розгляд за позовом "Найфтогазу" планується в травні 2018 року і це може стати, без перебільшення, історичним процесом.

Прямою втратою також слід вважати націоналізацію самопроголошеною кримською владою п’яти морських портів і двох поромних переправ. Порт Феодосія посідає друге місце в Україні за обсягами перевалки нафти і нафтопродуктів, максимальний обсяг переробки - до 11,25 млн т вантажів на рік, зазаначається в аналітичній записці Національного інституту стратегічних досліджень "Щодо системних наслідків тимчасової окупації Криму в економічній сфері". У порту Севастополя здійснюється перевалка залізорудної сировини, вугілля і зернових вантажів.

Відчутною слід вважати втрату двох найбільших риболовецьких флотів в Севастополі і Керчі і декількох найбільших рибзаводів, що постачали на ринок України скумбрію, камбалу, сардини, бички і кільку (вилов риби в Криму складав, за деякими оцінками, до 70 % загальноукраїнського).

Вартість землі на півострові, яка була підрахована за середньою ринковою ціною, є заниженою. У Криму багато унікальних заповідників, і землі вартують значно більше.

Треба спостерігати й за іншими процесами та юридично вивірено фіксувати втрати. Окупант вдався до розпродажу військових трофеїв – уже пішов з молотка санаторій "Форос", що належав Коломойському. У 2017-му було продано санаторії, які є держмайном України. Виставлено на продаж санаторій "Дюльбер". Цей об’єкт, що належав Верховній раді України, являє собою князівську дачу з унікальним парком і є історичною пам'яткою. Також виставлено на продаж санаторії профспілок – "Ай-Петрі" та "Місхор". Аби наповнити бюджет, місцева окупаційна влада розпродає українське майно.

Екс-директор Європейського банку реконструкції та розвитку, економіст Олександр Савченко погоджується з порядком цифр Аслунда, але уточнює, що є втрати капітальні і є – поточні. Якщо брати капітальні втрати, то треба умовно розглядати Крим і Донецьк як такі, що назавжди втрачені. Відповідно оцінювати вартість абсолютно всього, що там знаходиться.

Поточні втрати у Криму та на окупованому Донбасі, без вартості землі чи нерухомості, дещо відмінні. Державний сектор економіки, а сюди належать Нацбанк, Нафтогаз та інші, щороку втрачає $2-3 млрд. Втрати приватного сектору становлять $3-5 млрд на рік. Шкода, завдана за 4 роки російської агресії, тут оцінюється у $25-30 млрд.

Є ще людський капітал, втрату якого вважають незворотною. Від початку війни лише до Росії з Донбасу виїхало не менше 1 мільйона осіб, багато населення виїхало і з Криму. Якщо застосувати наукову методологію оцінки людського капіталу, то загальна сума втрат на сьогодні становитиме близько $300 млрд, наголошує Савченко.

В презентації від уряду України, заступник голови адміністрації президента Дмитро Шимків навів наступні приклади економічних втрат України від російської агресії:

Втрати в Криму:

• 3,6% ВВП;

• 1,5% експорту;

• 80% нафтогазових покладів (1,62 трильйона кубометрів) на чорноморському шельфі;

• 10% портової інфраструктури, включаючи 4 мільйони тон зерна. Заборона для суден проходити через Керченську протоку;

• 4-4,5 мільйона, які українці щороку витрачали на відпочинок в Криму.

Втрати на Донбасі:

• 15% ВВП;

• 25% промисловості;

• 23% товарного експорту;

• 100 із 150 українських шахт опинились на окупованій території, створивши складнощі з постачанням антрациту;

• Активи банків 4,3 мільярда доларів;

• Активи залізниці та інше.

Міністерство оборони України влітку 2017 року підрахувало збитки від агресії РФ на Донбасі за 3 роки. Лише в структурі Міноборони вони становили $50 млрд. Окупація Криму Росією обійшлась ВПК України в $40,7 млрд. Ці офіційні дані пролунали на засіданні суду у справі про державну зраду президента-втікача Януковича у грудні 2017 року.

Екологічні збитки

Українська Гельсінська спілка закликає враховувати шкоду, нанесену війною довкіллю.  Юристи УГС вказують на висновки Національної академії наук України та Міністерства оборони. За їхніми даними, воєнні дії спричинили забруднення ґрунту важкими металами внаслідок бомбардувань та артобстрілів, затоплення шахт і забруднення ґрунтових вод, знищення пожежами лісостепових заповідників. Російська агресія в Криму та на Донбасі завдала Україні екологічного збитку, «що дорівнює 33 вагонам золота і перевищує золотий запас РФ», наголошує Гельсінська спілка.

Резюме Інституту економіки та миру в Сіднеї

Висновки щодо українських втрат представив австралійський Інститут економіки та миру в Сіднеї. Ця установа щороку визначає глобальний індекс миролюбності та втрати країн через збройні конфлікти. Згідно з дослідженням Інституту, лише за один 2016 рік Україна втратила 20,4% ВВП або $66,7 млрд. Помноживши на чотири роки, отримаємо обсяги втрат, які становлять близько $270 млрд.

Ця загальна сума втрат України від агресії РФ співставна з висновками економіста Олександра Савченка, який називає цифру у майже $300 млрд.

Але є ще одна важлива статистика. Маються на увазі незворотні людські втрати. Станом на кінець 2017 року під час війни на сході України загинуло понад 10 200 осіб, 24 500 громадян отримали поранення. Кількість вимушено переміщених осіб в країні становить 1,5 мільйона.

Україна має нарощувати міжнародну підтримку

Якщо оцінювати правдоподібність названих сум збитків – це лише підрахунки, зроблені за тими чи іншими методиками, підбиває підсумки для Espreso.tv юрист-міжнародник Тимур Андрієвський.

Повністю оцінити збитки надзвичайно важко. По-перше, ми не маємо доступу до окупованої території, а тому нема можливості проводити моніторинг. По-друге, окупація – тривалий процес, а отже суми можуть змінюватися. По-третє, кожна з названих дослідниками цифр збитків – лише орієнтовний показник. Остаточну суму можна буде визначити лише у ході судових розглядів, арбітражів та трибуналів.

Методологія оцінка суми збитків теж має надзвичайно важливу роль, адже не є коректним оцінювати збитки з позиції остаточної втрати (як це відбувається з нафто- та газовими родовищами).

Україна поступово буде повертати свої території, рухоме та нерухоме майно, інші активи. І тільки після повернення можна буде остаточно провести підрахунок втрат – що втрачено безповоротно, що не втрачено, але потребує компенсації тощо.

Тому, цілком логічно, що це надзвичайно тривалий процес – спочатку закінчення конфлікту, повернення територій, а вже потім – відшкодування збитків.

Усі позови, подані проти РФ, зараз стосуються як раз того, що легше довести на цьому етапі конфлікту – економічні втрати в Криму, порушення положень Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації тощо. Тому тут потрібно ще проводити різні оцінки, адже з точки зору міжнародного права (до визнання Міжнародним кримінальним судом безпосередньої агресії РФ на Донбасі та визнання конфлікту міжнародним) ситуація з незаконною анексією АРК та ситуація в ОРДЛО дуже різна. А отже, такі спори – питання не років, а швидше десятиріч.

Також не слід забувати, що Україна протистоїть державі – постійному члену Радбезу ООН з правом вето, країні з одним із найпотужніших ядерних арсеналів, яка хворіє на комплекс наддержави. І ми єдині,хто вже четвертий рік доволі успішно дає відсіч такому гіганту. Прикладів подібного у новітній історії не існує. Ми самі створюємо прецедент. Тому шукати аналогій та дивитися на інші судові прецеденти не є продуктивним.  Їх просто немає.

Отримати фізично від РФ відповідну компенсацію за судовим рішенням майже неможливо – жоден міжнародний суд не має механізмів примусу. Ми ж досі не отримали компенсацію від Газпрому, а тому накладаємо арешти на його майно в Україні та просимо посприяти в цьому наших західних партнерів. Напевне, що Росія не виплачуватиме нам збитки, якщо тільки наша війна не завершиться кардинальною зміною устрою РФ (варіанти різні – від повної зміни влади до розпаду федерації). Тільки тоді, за умов достатнього контролю, можна буде говорити про репарації. 

"Саме тому доповіді типу Аслунда важливі не в плані отримання компенсації – це ще один сигнал Заходу, що Україна багато втратила і продовжує втрачати. А тому нам потрібна підтримка, нам потрібен план Маршалла. І, боюся, що знову ж таки, за злочини Росії ми шукатимемо допомоги лише на Заході, якщо не буде "доброї волі" самої Росії після війни, або фізичного (військового) примусу світовою спільнотою агресора", - вважає юрист-міжнародник.

Вже зараз треба ретельно фіксувати усі випадки порушення наших прав, подавати нові позови і орієнтуватися по ситуації. Перший крок вже зроблений – шантаж Газпрому отримав достойну відповідь.

Варто також розуміти, що Україні потрібні не стільки "живі гроші" та компенсація, скільки нарощування міжнародної підтримки. А кожен виграний позов, незалежно від того, сплачена компенсація, чи ні, – це пряме підтвердження, що ми боремося за загальнолюдські цінності, що право і справедливість на нашому боці. І чим більше таких фактів, тим менше морального права буде на Заході продовжувати розглядати плани щодо Північного потоку-2, щодо діалогу з Путіним, щодо здачі інтересів України.

Не спокуситися новою міфологією

На думку економіста Бориса Кушнірука, треба виходити з того, що Росія навіть названих $100 млрд, а це для неї сума "підйомна", просто так не віддасть, і на сьогодні ми не отримали ще нічого. Агресора треба довести до стану, коли він перестане розмахувати "ядерною дубиною", і в цьому Україна має діяти разом з усім світом. Щодо проведення репарації – прямувати до мети поступово, наполегливо і системно.

Це все непрості речі. Як країна-агресор у Першій світовій війні, Німеччина, згідно з Версальським договором, виплачувала репарації майже 100 років. І завершила це лише у 2010-му. Вражаючими були , як на той час, і загальні обсяги втрат воюючих сторін – близько $200 млрд. Ці збитки тоді більш як у 10 разів перевищували сумарний золотий запас країн Європи.

Україні треба виробити відповідне ставлення до судових вердиктів. Міжнародні суди правильніше розглядати передусім як інструмент подальшого захисту. Їхні рішення слугуватимуть швидше пересторогою для агресора у його подальших злочинних планах та зазіханнях.

Будемо сподіватися, що окупант колись програє. У майбутньому може бути міжнародний трибунал, можливо, дійде до контрибуції. Для початку ж – домогтися того, щоби всі визнали Росію агресором.

І останнє. Яким би не був шлях до репарації, сьогодні дуже важливо застерегти українське суспільство від очікування дива – мовляв, отримаємо від держави-агресора свої $100 мільярдів і одразу заживемо. Це майже те саме, що й сподівання після здобуття Незалежності на "золото гетьмана Полуботка".