Віталій Портников: антикорупціонери рятують країну

Якби у нас були інше НАБУ, інші САП і Генпрокуратура взагалі, інше СБУ, в умовах тотальної корумпованості українського суспільства ми були б уже на вірному шляху до диктатури. А будь-який український диктатор не може не прийти до очевидного для себе висновку - з російським і білоруським диктаторами йому набагато простіше, ніж із західними демократіями.

Так що займаючись десакралізацією антикорупційних органів, антикорупціонери в буквальному сенсі слова рятують країну, дають їй черговий шанс вижити, не стати російською провінцією. І це чудово.

Боротьба з корупцією - невід'ємна і вічна функція будь-якої демократичної держави. Корупція - така ж хвороба такої держави, як грип. Катастрофа настає тоді, коли вірус дає наслідки, коли хвороба захоплює весь організм.

Україна - саме така країна, країна тотальної корупції. У західних країнах у різних масштабах теж стикаються з корупцією високопоставлених чиновників, ми читаємо про викриття і судові процеси буквально кожного дня. Але "тотальна", низова корупція, яка в наших умовах як продукується згори донизу, так і заохочується знизу догори - трагічне явище для держави, яка хоче розвиватися.

Саме з такою корупцією ми і боремося - і просто покарання високопоставлених чиновників може привести лише до зміни охорони у "годівниці". Необхідні послідовні реформи, моральне оздоровлення суспільства, підвищення рівня життя - це процес на довгі роки, а то й на десятиліття.

Але перемога Майдану дала нам шанс - тому що якщо за Януковича корупція була не просто тотальною, але керованою, контрольованою згори, зараз вона стала анархічною, різноспрямованою. Саме рівень такої корупції можна зменшити.

Перетворення України з мафіозної на корумповану державу - одне з головних наших досягнень. Тепер є інше важливе завдання - знижувати і знижувати рівень корупції, дати можливість країні розвиватися. Роль антикорупційних структур в цьому є важливою, але аж ніяк не вирішальною.

Однак підміна державних пріоритетів - не менш серйозний виклик, ніж сама корупція.

З легкої руки популістів, яким нічого запропонувати суспільству, крім власного приходу до "годівниці", боротьба з корупцією стала мало не релігією, потіснила такі очевидні виклики як війна, відсутність територіальної цілісності, необхідність проведення системних реформ практично у всіх галузях економіки, створення умов для самоідентифікації самого українського народу - а без цього державі просто немає сенсу існувати, не те що боротися з корупцією.

Така підміна державних пріоритетів вирішує багато важливих завдань для тих, кого Україна не цікавить. Вона сприяє капіталізації популістів - політиків, журналістів, фальшивих активістів, на тлі яких справжнім борцям з корупцією нерідко просто не залишається місця.

Вона допомагає тим західним політикам, хто хоче стримати шлях України в Європу заради збереження вигідних відносин з Кремлем пояснювати це стримання не залежністю від Путіна або симпатіями до нього, а корумпованістю України. Вона дає можливість пересічному громадянину не помічати тотальної корупції навколо і пояснювати всі проблеми корупцією нагорі. Це дуже вигідна підміна - але для України вона є згубною.

Сакралізація антикорупційних органів, поява "святих" нової "релігії" - важлива частина такої небезпечної підміни. Саме тому керівники антикорупційних органів, які своєю поведінкою сприяли десакралізації очолюваних ними структур, надали нашій державі неоціненну послугу. Послугу, яка важить не менше, ніж сама ефективна боротьба з корупцією.