Віталій Портников: "Бразильський Трамп" змінить наш світ

Зміни відбудуться і в світовій політиці як такій - Бразилія грає в ній аж ніяк не останню роль. Більш того, саме Бразилію в Москві бачили як найважливішого гравця в моделі багатополярного світу, країни якого повинні протистояти Сполученим Штатам. Не випадково у неформальному союзі БРІКС - Бразилія, Росія, Індія, Китай, ПАР - тільки одна країна з Латинської Америки. І виникає дуже важливе питання - чи залишиться вона там? А якщо залишиться, чи не буде її президент полемізувати з лідерами Росії і Китаю?

Протягом декількох десятиліть на президентських виборах у провідних країнах Латинської Америки якщо і перемагали відверті популісти, так тільки ліві. Відверто праві політики - такі, як Болсонару - приходили до влади на континенті тільки на танках. Але за останні роки лівим популістам вдалося відправити в нокаут цілий континент. Венесуела, якою правлять наступники божевільного Уго Чавеса, просто перестала існувати як держава, питання введення на її території зовнішнього управління - просто питання часу. Бразильський лівий лідер Лула, який приходив до влади під гаслами боротьби з корупцією, вибудував таку корупційну піраміду, яка його дійсно корумпованим попередникам і не снилася. В результаті ліві ідеї у великої частини суспільства стали викликати очевидну алергію і маятник хитнувся радикально праворуч. Болсонару до того ж отримав підтримку великого бізнесу і католицької церкви. А значить - і підтримку достатньої для обрання президентом країни кількості виборців.

Тепер Бразилія стане іншою. А разом з нею почне змінюватися і вся Латинська Америка. А це, зрозуміло, вплине на позиції Сполучених Штатів, вони можуть отримати нового важливого союзника, чиї можливості не варто недооцінювати.

Але найважливіше, втім, навіть не це. Найважливіше, це те, що бразильський приклад продемонструє ультраправим силам в усьому світі, що вони можуть перемагати лівих радикалів тільки користуючись їх же власною зброєю - безпардонністю, порожніми обіцянками, апеляцією до інстинктів виборця. І якщо при цьому заручитися підтримкою олігархів і клерикальних сил - перемога забезпечена навіть в дуже бідній і неблагополучній країні, яка, здавалося б, приречена на лівий марш.

Сто років тому розуміння цієї простої істини призвело до того, що головною альтернативою тріумфу комунізму в Росії і соціал-демократії в Європі став фашизм Муссоліні і потім націонал-соціалізм Гітлера. Зараз історія ризикує знову повторитися.