Марк Войджер: Росія легалізує в ОРДЛО військовий плацдарм. Це може призвести до розширення конфлікту на інші області

Міністр закордонних справ України Павло Клімкін зробив насправді резонансну заяву. Він сказав, що Україна передбачає, так званий, односторонній вихід з Мінських домовленостей,  якщо Європейський союз послабить санкції щодо Росії, йшлося про поновлення Росії в ПАРЄ.

Ці слова, на жаль, звучать як ультиматум і я думаю, що Україні не варто пред’являти ультиматум в односторонньому порядку своїм міжнародним європейським партнерам. Не дивлячись на те, що Мінські угоди, звісно, не ідеальні, і багато чого з них є інструментами російської правової війни, проте, все таки, ці угоди підтримуються міжнародною спільнотою і це Росія, фактично, постійно їх порушує. Проблема в тому, що якщо Україна вийде в односторонньому порядку, тоді Росія моментально почне вказувати і доводити, що ви, ніби-то, "проблемна дитина Європи", що ніби-то європейці і Росія намагаються знайти розумне рішення. Фактично вони будуть представляти ситуацію так,  ніби проблеми у вас і це прикриє російські  агресивні дії, котрі порушують Мінські угоди. Саме тому я бачу це як потенційну проблему.

З одного боку ми розуміємо, що  в тіло Мінських домовленостей були включені моменти, котрі при їх реалізації  можуть бути дуже шкідливими для України. Йдеться, зокрема, про так званий "особливий статус" для окупованих територій, з усіма можливими подальшими наслідками. З іншого боку ми розуміємо, що саме Мінські домовленості вивели Росію в певний правовий статус держави, яка долучилась до їхнього підписання і, відповідно, це  призупинило так звану "широкоформатну" війну.

Мінські домовленості, навіть порядок в якому вони розписані, з першого по тринадцятий пункт, навіть цей порядок відображає цей метод правової війни. Коли західні партнери намагаються чинити тиск на Росію і кажуть про те, що слід вже відновити суверенітет україно-російського кордону, Росія завжди відповідає, що це, мовляв,  тринадцятий пункт і нехай Україна спочатку виконає пункти з першого по дванадцятий, а потім  поговоримо і про це. Так що, це теж елемент цієї гібридної багатоходівки, правової війни зі сторони Росії. Проте, це чи неєдиний міжнародний документ на цей момент. Якби декілька років тому був би не Нормандський формат, а Женевський, де б брали участь США, ЄС та ООН, я думаю результат був би іншим, але цим і пояснюється, чому Росія не хотіла допустити цього формату, і все ще не хоче допустити входження США в рамках цих переговорів.

Я б не хотів зараз хвалити Дональда Трампа, але, власне саме президент США був тією людиною, яка якнайбільше підтримувала Україну у військовому вимірі. Чи є зараз шанси переінсталювати цей Нормандський формат?

В контексті подій у Венесуелі, коли Росія прямо кидає виклик двохсотрічній доктрині Монро, Росія вже прямо втручається у справи Венесуели в дуже негативному плані, я думаю, що Американська адміністрація це чітко розуміє і бачить. Спроба переформатувати Мінськ, також може бути частиною стратегії відповіді. Якщо Росія втручається у справи в Західній півкулі, фактично в зоні інтересів США, то логічно, що Америка можуе проявити більший інтерес і повернутись до цих форматів на кшталт Женевського.

З одного боку Росія ховається, а з іншого вона себе вже брутально і неприховано поводить, як господар на тимчасово окупованих територіях. Зокрема, йдеться про видачу так званих російських паспортів  громадянам України, які переживають теперішню окупацію.

На жаль, так, зараз вже йде цей процес і це показує, що Росія, напевно, йде в напрямку потенційної легалізації  анексії. Я просто не бачу іншого змісту. Це робиться, щоб показати, що там нібито є не тільки російськомовне населення, і не тільки симпатики Росії чи етнічні росіяни, а прямо громадяни Російської Федерації. І, звичайно, доктрину Медведєва 2008 року ніхто не відміняв, тобто російська армія має право захищати громадян Росії.

Так вважають у Росії і так вони прописали це у своїх законах.

Якщо так вийде, то їм не доведеться там ховатись. Тобто "іх там нєт" вже на Донбасі не буде. Вони будуть там у відкритому порядку, введуть війська, і напевно військово-повітряні сили, активи, різні засоби і це, нажаль, може призвести до розширення конфлікту на інших територіях.

Як би це виглядало, якби умовно зобразити цю схему, яку можуть використовувати росіяни?

Ну дивіться, ви ж пам’ятаєте, що кожен "Мінськ" підписувався після циклу агресії Росії і поразки українських військ, що були на цих територіях в серпні-вересні 2014, потім січень-лютий 2015 року. Так що, цей цикл, який починається з агресії, потім йде елемент правової й інформаційної війни, потім - затягування ситуації, а потім -  стабілізація і підписання домовленостей, потім знову провокації і розширення конфлікту. Цей цикл - спіраль. Якщо історія нас чогось вчить, то  фактично у нас є зразок цієї російської гібридної спіралі на Донбасі, яку можна розвивати до безкінечності.

Йдеться про потенційну загрозу для сусідніх регіонів, наскільки я розумію.

Якщо так станеться, то російські війська відкрито опиняться на окупованій території, хоча вони там і так є, але це буде вже відкритим порядком і тоді вже можна говорити про амбіції з пробивання  коридору та перетворення Азова у російське озеро. Росіяни  отримають не просто реальну можливість, а з точки зору Росії ще й правову, тобто - відбудеться  легітимізація потенційної присутності та розширення конфлікту. Якщо йдеться про Донбас і Азов, то можливі будь-як провокації. Питання було в тому, що ці чотири-п’ять років потрібно було там не те щоб ховатись, а заперечувати, що вони там, а якщо вони зможуть бути там вже в легальному порядку, то тоді можна вже думати, з їхнього боку, про розширення і можливе відрізання ще якихось частинок території, розширюватись. Я маю надію що такого не буде, але можливо вони планують ще нанести якусь принизливу несподівану  поразку.

Повторення "грузинського сценарію" 2008 року?

Я думаю, що ваші Збройні сили набагато сильніші і набагато краще підготовані, тож я не думаю, що їм буде аж так легко, але в міжнародних відносинах сприйняття стає реальністю. Тобто, якщо Росія зараз думає, що у вас є слабість центральної влади і ще будуть парламентські вибори, то це можна використати, бо ж центральний елемент правової війни - політичний, і якщо є політична слабкість, чи сприйняття політичної слабкості, навіть якщо вона і не фактична, то тоді можна очікувати якихось агресивних дій.

З одного боку – транзит влади, а з іншого, якщо Україна вийде з Мінських домовленостей, ця парасолька зникає. Україна не є членом НАТО, відповідно в НАТО нема підстав для якогось потужного, масованого втручання  і, наскільки розумію, Росія може створити собі будь-який "казус беллі", привід для початку бойових дій.

Історичний аналіз  показує, що таке можливо зі сторони Росії, що це їхня логіка мислення. Для них роздумувати в такому плані видається раціональним. НАТО, Захід все ж можуть багато зробити і вже є тенденції, коли йдеться про свободу навігації в Чорному і Азовському морях, бо тоді вже це стає проблемою, що стосується всього світу. Ми з вами розмовляли про це взимку. Після нападу російського флоту на ваших військових моряків тоді я сказав, що Україні потрібно показати та довести Заходу та НАТО, що це не такий район, що далеко від Європи чи від центру Північно-Атлантичного альянсу, а що це виклик, який Росія кидає свободі навігації в Світовому океані. І дійсно так, врешті-решт, і сталось. Як ви знаєте, в березні адмірал Фогу, який керує командуванням НАТО в Неаполі зробив заяву саме в цьому плані, що США і НАТО сприймають дії Росії в Чорному морі, як прямий виклик в глобальному вимірі, тож Україні варто це капіталізувати, тобто використати ці настрої, це розуміння, що існує в Західному світі, і там, де це можливо, залучити якомога більшу західну присутність.

Я розумію, що в Україні всі завжди говорять про НАТО, що НАТО щось має зробити для України, мало б посилитись, активізуватись і так далі. З іншого боку кожен український президент в подібній ситуації мав би починати ранок з фрази - "А що я сьогодні зробив для НАТО?". Ми ж розуміємо, що НАТО також потребує української ініціативи.

Те, що вибори пройшли у такий спосіб стало тріумфом політичного проекту України, який підтримувався і Західним світом, аби створити політичну систему в Україні, коли б влада переходила мирним шляхом. Не дивлячись на те, хто виграв, а хто програв в особистісному плані, це все одно велика перемога і над російською пропагандою. Всі ці ярлики щодо "фашистсько-бандерівські хунти" вже не можливо використовувати  в сторону України. Ми чули це впродовж чотирьох-п’яти років і тепер я не уявляю, як їхня пропаганда  зможе працювати таким чином. Звісно, боротьба з корупцією це просто аксіома. Не дивлячись на те, хто президент в Україні, НАТО і ЄС завжди будуть наполягати на боротьбі з корупцією. Якщо новий президент і його команда, коли вона сформується, зможе досягти прогресу у цьому, то тоді це буде дуже позитивно оцінено зі сторони Заходу, я впевнений. Звісно, що НАТО також вивчає те, що відбувається в Україні і для вас, звісно, ця війна і ця агресія це величезна трагедія, і людська також, з іншого боку ви для Росії експериментальне поле не лише гібридної війни, а й чисто військове, щодо використання різних видів озброєння, там постійно вони показують нові системи, тож для НАТО це також цінна аналітична інформація, аби знати, як Росія діє і як буде діяти в майбутньому.