Успіх у багажнику – 5 кращих книг, які допоможуть зустріти осінь
Віржині Депант. Вернон Субутекс #1 – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2019
Цей роман, а також його авторка – літературні сенсації Франції. Книжка розійшлася мільйонним тиражем, 45-річна письменниця стала фіналісткою Букерівської премії 2018 року, першою феміністкою, провокаторкою і головним персонажем літературного андеграунду.
За романом знято кульовий телесеріал, а сама книжка затвердила за авторкою славу літературної панк-ікони, яка розпочалася з роману "Трахни мене" (1993). Цього разу, а саме в історії про Вернона Субутекса, авторка довела свою головну перевагу – нестримно-сатиричний ритм письма - до вражаючої досконалості. За сюжетом, герой роману, донедавна власник музичної крамнички, який ніколи не вірив, що все життя доведеться продавати платівки і футболки з рок-зірками, несподівано отримує сумнівну свободу. А саме – розпродає весь крам, стає невловним персонажем, точніше, злидарем, який поволі спускається на самісіньке соціальне дно. Звісно, секс, драгз і рок-н-рол при цьому додаються, хоч на хвилі безгрошів’я чолов’яга з ностальгією згадує часи, коли чудово знав, «як задешево з’їздити на концерт The Stooges до Ле-Мана або як програти сто євро в покер». Утім, життєвої мудрості а ля Буковскі йому все одно не позичати. "Життя часто грає на два тайми: - переконаний наш герой, - протягом першого воно тебе заколисує, змушуючи думати, що ти всім керуєш, а протягом другого, коли ти розслабляєшся і складаєш зброю, застає зненацька й завдає удару".
Павел Гюлле. Мерседес Бенц. Із багажником. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2019
Автора цієї книжки – визначного польського прозаїка, драматурга і сценариста – критика називає останнім класиком польської літератури ХХ століття У самому ж романі низкою «паралельних» сюжетів пов’язано два міста, два ключові персонажі попри купу інших героїв, подій і пригод, трагедій і драм, а саме – Львів і Ґданськ, між якими пролягла вся історія ХХ століття: від 1920-х до 1990-х. І більшість подій, які поєднували міста, що згодом опинилися під окупацією (відповідно, "совєтів" і німців), були світового рівня – на зразок львівських змагань на повітряних кулях, які були нагло обірвані приходом радянських військ в Галичину.
"І хоч я не мав із цього приводу щонайменших патріотичних фобій, - розмірковують у романі, - мені все ж таки було чогось шкода, бо міста́, які ми отримали навзамін, було дощенту зруйновано, було спалено, як Ґданськ і Вроцлав, зґвалтовано та споневажено, тим часом Львів і Вільно, вимордувані совєтською окупацією, комуністичними брудом і лишаями, вціліли, їхнє нове існування можна порівнювати з пацієнтом, який відновлює після тифу сили й давнішню вроду, тоді як Ґданськ і Вроцлав потребували ампутації кінцівок, пересадки серця, заміни нирок і печінки, протезування зубів та ще й тривалої терапії зламаного хребта, який склали дослівно з уламків, але який не міг гарантувати повноти життя, так само, як і численні пересадки шкіри, не згадуючи вже з делікатності про штучне око і протези замість пальців".
Філіп К. Дік. Повне зібрання короткої прози. Том 1. – К.: Видавництво Жупанського, 2019
У творчості цього культового американського письменника-фантаста вражає те, як його творчий доробок досі продовжує впливати, на всю світову фантастичну та довколафантастичну літературу й кіно. До першого тому повного зібрання його короткої прози увійшли оповідання, написані у період 1947–1952 років: від найперших літературних спроб, таких як "Стабільність", "Руг", "Маленькі повстанці", й до широковідомих, зокрема за екранізаціями, оповідань "Час розплати" та "Друга модель"», які вважаються не лише своєрідною візитівкою цього автора, але й на багато років уперед сформували цілі сюжетні напрями у фантастичній літературі та кіно. "Подорож оповіданнями Філіпа Діка, яку ви от-от почнете, це подорож прогресуючим сумнівом у реальності будь-чого, - попереджає перекладач збірки, Віталій Корсун. - Ми звикли до того, що світ існує сам по собі, а ми – лише учасники цього нескінченного циклу змін, проте Дік порушує цю аксіому і ставить у центр суб’єкта світосприйняття. І цей зсув фокуса відкриває неочевидні раніше речі, адже як можна говорити про будь-яку об’єктивність світу, якщо кожен бачить його по-різному".
Дейвид Патрикаракос. Війна у 140 знаках.Як соціальні медіа змінюють конфлікти у XXI столітті — К.: Yakaboo Publishing, 2019
Автор цієї книжки розвиває тезу самого Бодріяра, який у своїй праці «Війни у затоці не було» показував, як телебачення формує віртуальну реальність завдяки яскравій картинці для обивателя, який не підводиться з канапи. Адже він, працюючи в конфліктних зонах Східної Європи та Близького Сходу, робить реальні репортажі, в яких не лише опис місць чи зустрічі з людьми, але й аналіз новітніх форм війни.
Зокрема в Україні він зрозумів, що природа конфліктів змінилася, і можлтво, важливішою є перемога у війні слів та наративів, аніж те, хто має найпотужнішу зброю.
"Гортаючи новини в Twitter, - пише він, - я знову бачив, як прокремлівські акаунти вкотре згуртувалися, виставляючи втрату Слов’янська в найкращому можливому світлі. Бойовики не відступали, а просто «стратегічно передислоковувались», битва проти "фашистської хунти" в Києві тривала". "Хочемо ми цього чи ні, - зауважує з цього приводу Сергій Плохій, історик, професор Гарвардського університету, - але всі ми вже у кібер-траншеях нової глобальної війни та мусимо навчитися воювати і жити в її світі".
Девід Дестено. Емоційний успіх: Як отримати бажане та необхідне від життя за допомогою трьох ключових емоцій. – Х.: Фабула, 2019
Ця книжка про те, як досягти успіху і не втратити повноти життя, вагаючись між щоденним задоволенням і далекою метою. Адже, коли йдеться про дрібні щоденні цілі, більшість людей не дотримується своїх планів десь на 20 %, переконують нас, і цей відсоток швидко зростає, якщо вони зайняті, втомились або перебувають у стресовому стані. Тож, з одного боку, добре прагнути розвинути наполегливість і силу волі, щоб досягти успіху. А з іншого, чи справді це потрібно? Автор, відомий професор психології, демонструє спосіб, завдяки якому можна досягти компромісу, спираючись не стільки на силу волі й самоконтроль, як на силу наших емоцій. І виокремлює при цьому три головні емоції — співчуття, вдячність і гордість.
"Чесноти не є незалежними й ніколи не мали бути такими, - свідчить він. - Подібно до того, як страх, гнів та відраза стимулюють поведінку, що є базовою для негативних рис характеру (фанатизм, агресивність, нечесність), соціальні емоції сприяють тому, що приваблює до нас інших людей". Тож така стратегія — найважливіша умова внутрішнього благополуччя, що підтверджена результатами захопливих психологічних експериментів, які дозволяють по-новому поглянути на те, як працює людська свідомість.
