live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Війна за ідентичність


фото: 1rnd
Російсько-українська війна, що почалася 2014 року, і яку безуспішно намагається припинити команда президента Зеленського, багатьма оглядачами тлумачиться як війна за ідентичність. І цьому є багато підтверджень

Найбільш об’єктивний показник природи будь-якої війни – її результати. Нинішня війна ще не закінчена, але проміжні підсумки можна підбити.

Росія виступила ініціатором конфлікту і отримала від нього головні трофеї. Тобто це був класичний напад. Але здобутки Путіна викликають певні запитання щодо його справжніх намірів. Так, захоплення Криму з військово-стратегічної та економічної точки зору було вигідне Росії. Вона отримала таким чином контроль над більшою частиною Чорного моря, багатим на ресурси шельфом і морськими транспортними шляхами (в тому числі, для прокладки трубопроводів). Окупацію Донбасу теж можна розглядати як створення бар’єра на перспективному транзитному напрямку.

Та все ж головний смисл російських територіальних здобутків лежить у площині символічного капіталу. "Повернення Криму" - це поки що єдине підтвердження імперських амбіцій Москви, а дестабілізація Донбасу – одиноке свідчення того, що Побєдобєсная імперія воює зі світовим злом – Америкою і "фашизмом". Без цих двох ідей сучасна російська ідентичність втрачає свої опори, а легітимність влади падає, як мінімум, до показників Болотної площі.

Сьогодні Кремль нібито погоджується на певну деескалацію збройної фази і навіть на заморожування конфлікту. Про це говорять Зеленському очі Путіна, і це підтверджує інтерв’ю Суркова за підсумками його відставки. Але здобутий символічний капітал режим нікому віддавати не збирається. У своєму багатосерійному інтерв’ю з нагоди 20-річчя правління Путін повторює традиційні мантри про "єдиний народ", диявольські "зовнішні сили", які розсварюють українців з росіянами і т.п. І жодних поступок у сфері ідентичності росіяни робити не будуть.

З українського боку війна є захисною, і наші реакції в сфері політики ідентичності відповідають цьому стану. Вони є гострими, але вимушеними.

Останні новини з фронтів боротьби за ідентичність в Україні приносить шоу-бізнес. Чергові скандали виникли з піснею переможця відбіркового туру цього року та святковим привітанням лідера минулорічного конкурсу. Вони знову сколихнули культурну громадськість праведним гнівом. Не може наша патріотична спільнота стерпіти "Ванюшу" і "23 февраля" на рідній українській землі. І таку реакцію можна зрозуміти. Тому що війна.

Але особливість тієї війни за ідентичність, яка сьогодні точиться між Україною і Росією, полягає в тому, що вона а) ведеться, головним чином, на своїй території і б) передовсім, за своїх власних громадян. І в цій грі ми, на жаль, програємо значно більші території, ніж на карті збройного протистояння.

Уся істерія російського телебачення навколо подій в Україні адресована російському обивателю. Саме за його світогляд і електоральні інстинкти бореться Кремль. Україна потрібна в цьому шоу лише як віртуальна реальність, картинка і текст з ключовими словами-стимулами. І на цій основі Путіну вдалося об’єднати Росію, сполучити в єдиній формулі ідентичності бурятів з чеченцями, фашистів з комуністами, олігархів з пенсіонерами.

Нам від цього теж дещо перепало. Деякі вітчизняні спостерігачі (а особливо наші західні друзі) натякають, що Путін зробив неоціненний внесок у становлення української самосвідомості, коли ототожнив поняття "Росія" і "війна", "Росія" і "ворог". Це так. Процеси національного самоусвідомлення та ідентифікація з батьківщиною для багатьох українців значно прискорилися. Але Путіна це, за великим рахунком, не дуже турбує.

Йому треба зміцнити свою владу в Росії, зібрати в єдиний кулак свою імперію і, по можливості, приєднати до неї все, що відгукується на сурми імперського реваншу. Путін збирає "своїх", а свідомі українці для нього – це вже втрачене колесо до імперського воза. Їхня ненависть і патріотична мобілізація не надто хвилює Кремль, а лише дає інформаційну сировину для внутрішньої пропаганди.

Ми теж ведемо війну за ідентичність на своїй території. Ця війна, на жаль, перетворилася вже на нашу внутрішню боротьбу, і це не може не тішити наших ворогів.

Безкінечні скандали, негативне емоційне тло нашої публічної політики, постійні претензії одномовних до іншомовних, більших патріотів до менших патріотів і навпаки показують нашу поразку в досягненні головного критерію успішної ідентичності – національної єдності. Тобто того, що вдалося досягнути (на певний час) режиму Путіна в Росії.

Якщо провести аналогію з грою в "морський бій", то наші "чотирипалубні" і "трипалубні" вже палають, а навколо "однопалубних" загрозливо скупчилися ворожі постріли.

Є й добрі новини з полів війни. Нинішній етап боротьби за ідентичність в Україні мобілізовує все нових і нових воїнів. Багато моїх знайомих і друзів за останні три десятиріччя пройшли шлях від нейтралітету в питаннях ідентичності до українського "джихаду". Вони сьогодні повторюють ті самі тези і виявляють ті самі реакції, що були властиві рухівцям початку 90-х.

Багато хто з патріотів вважає найбільшою поразкою української справи обрання президентом України Володимира Зеленського. Тобто симптом вони схильні вважати хворобою. Ризикну викликати їхнє обурення і скажу, що це не вірний діагноз. І з нього випливають хибні рецепти. Реванш пострадянської ідентичності, її спротив українізації ми повинні вивчити як урок і домашнє завдання на майбутнє.

Ми маємо визнати, що реалізація "рухівської" програми українізації є необхідною, але не достатньою умовою успішного національного самовизначення.

Нам потрібна нова модернізована модель ідентичності, яка б не зменшувала нашу силу і єдність у протидії агресору, а збільшувала її.

Особливість того вірусу, який наробив стільки галасу в світовому медійному просторі, є так звана "корона". Так називають специфічні відростки, що дозволяють йому сполучатися з різними живими клітинами і проникати в їхню внутрішню структуру.

Феномен політичної репрезентативності Володимира Зеленського і "95 кварталу" як феномену колективної свідомості слід сприймати як запит на таку ж ефективну й експансивну модель української ідентичності, як цей коронавірус.

Українське ядро ідентичності, побудоване на основі історичної та культурної самобутності українського народу, повинне отримати сучасну дієву громадянську оболонку, яка матиме сполучні ланки до всіх різновидів та форм ідентифікації, що сьогодні складають наше національне тіло.

При цьому, звісно, в цій моделі має бути закладено механізм імунної реакції на вірус імперського реваншу або зовнішнього втручання.

Така модель ідентичності можлива. Вона успішно функціонує в багатьох розвинутих країнах, що пройшли в своєму становленні етап республіканської (або імперської) самоорганізації.

В основі такої моделі – громадянські чесноти, лояльність до власної держави, консенсус із базових питань історичної, культурної, мовної політики. Її узгодження і утвердження не є чимось нездійсненним, але воно суперечить логіці тієї політичної боротьби, яка зробила питання ідентичності своїм інструментом. У цій боротьбі змагаються не ідентичності, а театральні маски, не державні діячі і політики, а паяци і маріонетки.

Ми виграємо війну за ідентичність, якщо вийдемо за межі політичного балагану на свіже повітря і спробуємо почути один одного. Хоча Росія зробить усе можливе, щоб нам цього не дозволити. На війні, як на війні.

Тим часом у Ростові.

У Ростові-на-Дону відбулася історична реконструкція бою під Дебальцевим, де в ході наступальної операції російських військ на початку 2015 року було вбито багато українських воїнів та знищено нашу військову техніку. А ми говоримо про Сагайдачного і Конотоп…

новини партнерів

9 квітня, 2020 четвер

9 квітня, 2020 четвер

Відео

Введіть слово, щоб почати