live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Епідемія коронавірусу - тест на державну спроможність


фото: reuters
Загроза епідемії коронавірусу стала для нашої держави краш-тестом на адекватність і функціональність

Якщо в 2014 році випробовувалася система національної безпеки та обороноздатність країни, то нині на загрозу реагує, головним чином, система охорони здоров’я. Але разом з нею тестується Українська держава як така та її головні функції: оцінка та прогнозування ситуації, прийняття рішень, організація роботи відповідальних структур та інституцій.

В інших країнах теж відбуваються подібні тестування, і в багатьох випадках громадяни мають підстави для дуже великих претензій до своїх урядів та суспільних служб. Існує навіть версія, що весь інформаційний контекст пандемії має на меті виявлення реальних спроможностей урядів, корпорацій та спільнот до реагування на кризові ситуації. Російські військові розвідники прямо називають цей глобальний процес «командно-штабними навчаннями». 

Але повернемося до України. Що показали наші тестування?

Почнемо з функції оцінки ситуації та прогнозування. 

Засідання РНБО з питань протидії загрози поширення коронавірусу в Україні відбулося 13 березня 2020 року. На ньому було прийнято рішення про закриття кордонів, організацію виробництва діагностичних тестів, спрощення процедур закупівлі медичних матеріалів та обладнання. На той час у світі було зафіксовано близько 145 тис. випадків зараження та більше 5 тис. смертей. У китайській провінції Хубей були збудовані 70 нових лікарень та встановлено жорсткий карантин. Одинадцятимільйонне місто Ухань було заблоковане 23 січня. А перед тим майже місяць китайська влада намагалася спростувати наявність епідемії та саму можливість передачі вірусу від людини до людини. Станом на 13 березня в провінції Хубей почалося послаблення обмежувальних заходів, а китайські медики вже вирушили на допомогу колегам в Італію, Іран та Ірак.

Хто в Україні відстежував цю ситуацію і надавав рекомендації уряду і президенту? Судячи з порядку денного засідання РНБО 13 березня, така інформація раніше або не надавалася, або на неї не було належного реагування.

Досить ілюстративною у цьому сенсі є історія з продажем захисних масок за кордон. Спеціалізована антикорупційна прокуратура порушила кримінальну справу проти колишнього керівництва Кабінету міністрів щодо ігнорування листа секретаря РНБО Данилова про недопустимість вивезення протиепідемічних засобів за межі країни. Листи були датовані 31 січня та 8 лютого. А відповідна заборона вступила в силу 12 березня. Одночасно із забороною відвідання аптек та інших публічних місць в Україні без маски.

Тим часом, за різними даними, з України в період поширення епідемії було експортовано близько 980 тон одноразових масок. З відома уряду. Державна статистика свідчить, що вже у жовтні 2019 року попит на вітчизняні засоби захисту (медичні перчатки і костюми) виріс у шістсот разів, а в січні 2020-го – у 8 тисяч разів. Основні споживачі - країни ЄС. 

Чи достатньо було цієї інформації для того, щоб зрозуміти тенденцію і почати діяти в інтересах країни, а не зовнішніх торгівельних партнерів? Очевидно, що так. Але зробити це в Україні було просто нікому. Скористатися моментом для торгової оборудки і продати товар за заниженою вартістю в нашій державі є кому. А сформувати державну стратегію чи бодай просто адекватно реагувати на загрози і виклики – нема. 

Особливо дикою наша ситуація виглядає в порівнянні з тими ж європейськими партнерами. Їхня система аналітичного супроводу і прийняття державних рішень дозволила вжити заходів тоді, коли Україна ще спала докоронавірусним сном.

Сьогодні практично всі розвинуті країни вже прийняли нормативні акти і запровадили систему заходів, що мають на меті послабити негативний вплив епідемії на економіку та соціальну сферу. А Україна тим часом не може визначитися, повертати трудових мігрантів з-за кордону, чи лишати їх там, а також ударними темпами вивозить за кордон зерно. 

Висновок звучить як вирок: немає і не може бути державної стратегії і навіть елементарного плану дій, якщо аналітична і прогностична функція в державі відсутня, не запитана керівництвом, або працює в симулятивному режимі. 

Наступна державна функція – прийняття рішень. Звичайно, без розуміння ситуації і ясних цілей прийняття рішень  відбувається зазвичай спонтанно і навмання. Але самі рішення при цьому можуть бути розумними або дурними, виконуваними або невиконуваними за визначенням.

Більшість рішень, що були прийняті на державному рівні в кризових умовах, мали ознаки дурості і чиновницького свавілля, не враховували ні досвіду інших країн, ні вітчизняних реалій. І найголовніше – навіть теоретично не досягали поставленої мети: обмеження поширення вірусу в Україні.

Почнемо з рішень, що мали на меті обмежити скупчення людей, кількість та інтенсивність особистих контактів між ними. З цією метою було прийнято рішення, перш за все, зупинити метро (що має значення головного транспортного засобу в Києві і Харкові), а згодом і приміське сполучення. І це при тому, що всі установи, організації, сфера послуг продовжували працювати, і обмежень на свободу переміщень не існувало. Тобто рішення було абсурдним, незаконним і створило масу проблем громадянам, які при цьому змушені були скупчуватися на зупинках маршруток, набиватися в них як оселедці, штурмувати електрички і т.п. Звісно, що поширенню вірусу такі умови лише сприяли.

Аналогічним чином діяло рішення про повернення українців з-за кордону. Встановлення дуже стислих термінів такого повернення (до 17 березня) створило ще одну логістичну катастрофу – вже на зовнішніх кордонах держави. Черги та антисанітарні умови на пропускних пунктах створили ідеальні умови для поширення вірусу, і якщо серед наших мігрантів були хоча б одиничні випадки захворювань, то вони мали всі шанси поділитися вірусом з оточуючими. 

Загалом, у рішеннях державних органів України останнього періоду різноманітні заборони та обмеження значно переважають усі інші заходи протидії епідемії. Звісно, без них зупинити поширення вірусу було б неможливо, але характер і зміст заборон змушує сумніватися в тому, що їх прийняття продиктоване логікою чи бодай уявленням про те, як вони працюватимуть.

Держава не може забезпечити навіть продаж населенню захисних масок, але вимагає їхнього носіння. Пенсіонерів зобов’язують сидіти вдома, але не вживають жодних заходів щодо їхнього життєзабезпечення. Вигул собаки вважається поважною причиною вийти на вулицю, але місця цього вигулу заборонені для відвідування.

І як апофеоз всього заборонного комплексу – штрафи за порушення карантину в сумі 17 тисяч гривень. Для людей, які стоять перед загрозою втрати засобів існування вже в перспективі двох-трьох місяців, це рішення має видаватися особливо справедливим. 

Складається враження, що коли наша державна машина починає продукувати якісь заборони і обмеження, то в неї вселяється якийсь злий троль, який навмисне старається викликати в суспільстві спротив і невдоволення. Свіжі приклади – закони 16 січня 2014 року, які призвели до ескалації насильства, та все жорсткіші штрафи та обмеження у сфері Правил дорожнього руху, про які суспільство і правоохоронні органи забувають з моменту їх прийняття. Маю підозру, що цей злий троль переселяється з одних державних кабінетів у інші під виглядом «особливо цінних і досвідчених кадрів», позиції яких жодна реформа не здатна порушити.

Інший різновид державних рішень, які сьогодні приймаються, належить до сфери вже не обмеження прав і можливостей громадян, а навпаки – їхнього стимулювання і заохочення. Зокрема, заохочення продовження економічної активності та збереження робочих місць. Таких заходів у інших країнах приймається сьогодні дуже багато і вони справді безпрецедентні. У нас вони дуже обмежені і не надто чіткі. 

Наприклад, у прийнятих Верховною Радою антикризових законах було передбачено скасування орендної плати для суб’єктів підприємництва на період карантину. За це проголосували депутати. Але в підсумку закон містить вже лише «можливість» скасування такої плати. 

Тобто держава, в особі уповноважених органів, схильна або лякати своїх громадян, або їх дурити. У відносинах між владою і людиною відтворюється синдром патологічного «батьківства», що продукує перманентну конфліктність і руйнування особистостей – як правлячих, так і підданих.

Звісно, на самих громадянах також лежить відповідальність за дотримання порядку і законних вимог, які дозволять ефективно протидіяти спільній загрозі. Але є велика сфера безпосередньої управлінської діяльності, в якій держава і її органи мають повну автономію і карт-бланш від суспільства.

Для протидії поширенню вірусу ключове значення має своєчасне виявлення та ізоляція його носіїв. З цією метою необхідно забезпечити масове тестування, особливо людей, що прибувають з-за кордону та перебувають в ланцюгах особистих контактів виявлених носіїв вірусу.

Необхідно також максимально збільшити соціальні відстані між людьми шляхом переведення основних трансакцій в дистанційну форму. Там, де контакти є неуникними (магазини, аптеки, ліфти, громадський транспорт) слід забезпечити регулярну дезінфекцію контактних поверхонь та носіння масок і перчаток персоналом.

Паралельно з цим необхідно готувати медичні установи та їхній штат до появи великої кількості хворих. Мають бути передбачені системи їх ізоляції, лікування та реабілітації, що включають, зокрема, апарати вентиляції легень, а також навчений їх використовувати персонал. Мобільні групи медиків також мають реагувати на появу осередків інфекції та мати можливість проводити тестування і надавати першу допомогу на місцях.

Патрулювання вулиць та інспекція публічних закладів мала б, головним чином, запобігати скупченню людей та порушенню санітарно-гігієнічних норм.

Кожен може порівняти цю схему з українською дійсністю. Можу лише сказати, що, наприклад, у Південно-Африканській Республіці приблизно так воно і працює.

Щоправда, деякі ноу-хау виводять Україну в лідери протидії вірусу. Думаю, що безпрецедентним за своїм впливом може вважатися рішення міської влади Дніпра демонстративно викопати 600 могил для майбутніх жертв коронавірусу. 

Ми розглянули ефективність державних інститутів та механізмів, які мали б запобігти епідемії та боротися з її наслідками. Але держава – це, перш за все, люди, які мають владу і використовують названі вище інститути і механізми. Їхня компетентність та мотивація мають вирішальне значення в кризових умовах.

Не можна сказати, що керівництво України не реагувало на загрозу. Але ця реакція мала специфічний характер і виявила справжні мотивації нашого політичного класу.

В іміджевому плані тема коронавірусу виглядала абсолютно безпрограшною. Активність влади щодо протидії епідемії у будь-якому разі була б їй зарахована в позитив. Якщо б інфекція поширилася, то можна було б сказати "ми зробили все, що могли, а могло б бути ще гірше". А в разі м’якого протікання кризи це виглядало б як однозначна заслуга влади. Інцидент у Нових Санжарах і активність Володимира Зеленського на його тлі показувала, що команда президента готова була використати ситуацію на всі сто. Але навіть цей план лишився невиконаним.

Одночасно з поширенням вірусу в Україні у владі почався переділ сфер впливу і внутрішні розборки. Новий глава адміністрації, нові пріоритети і партнери перебрали на себе увагу президента. У розпал кризи був відправлений у відставку один уряд і призначений інший, за жодними параметрами не професійніший і, якщо судити по останнім рішенням, не ефективніший. Був змінений генеральний прокурор, і це призначення теж лягає в канву внутрішніх корпоративних протистоянь, а не в логіку подолання кризи державної спроможності.

На цьому тлі були прийняті важливі для влади та її зобов’язань перед зовнішніми партнерами закони про банки і про ринок землі. Мотивація останнього рішення також далека від стратегічних національних інтересів. У той момент, коли всі країни максимально закривають свій внутрішній ринок і намагаються захисти стратегічно важливі активи, ми виставляємо на продаж останній ресурс, який може привабити зовнішнього покупця. І якби не йшлося про перспективу залучення зовнішніх інвесторів, то навряд чи закон про землю був би умовою для надання допомоги МВФ.

Втім, не всі у владі думають про такі високі матерії. Є люди і з більш приземленою мотивацією. Наприклад, новий міністр охорони здоров’я. Той, який не має управлінського досвіду в медичній сфері, але дружина якого в день урядового призначення відкриває власний медичний бізнес.

Оце по-нашому.

новини партнерів

2 червня, 2020 вівторок

2 червня, 2020 вівторок

Відео

Введіть слово, щоб почати