Недовіра, хаос та паніка. Як дезінформація впливає на людей і що з цим робити

Ні, це не фрази з голлівудського трилера про апокаліпсис, як ви могли подумати. Це уривки повідомлень російських ЗМІ про дослідницький Центр громадської охорони здоров’я імені Річарда Лугара, що розташований на околиці Тбілісі. Ця лабораторія працює в партнерстві Грузії та США. Але діяльність центру чомусь найбільше хвилює Росію, яка просто бомбить лабораторію дезінформацією та пропагандою.  

“У вересні 2018 року весь світ говорив про те, як Росія застосувала у Великобританії  нервово-паралітичну речовину “Новачок”. Водночас, Росія говорила про лабораторію Лугара, як про місце, де США нібито готували біологічну зброю проти РФ”, - розповідає Сопо Гелава, дослідниця грузинського Фонду розвитку медіа. 

Якщо ви введете словосполучення «лабораторія лугара» в пошуковий рядок Google чи YouTube, то побачите, що більшість лякаючих новин про неї зроблено саме російськими медіа. Щоб побороти ці міфи, лабораторія Лугара відкрила свої двері та показала, що відбувається всередині.

“Лабораторію відвідали більше російських журналістів, ніж грузинських. І їх допускали до всіх приміщень та будівель”, - розповідає заступник директора Національного центру щодо контролю захворювань Грузії Пата Імнадзе.

Але навіть постійні відкриті екскурсії до лабораторії не допомогли тому, щоб російські пропагандистські ЗМІ змінили свій інформаційний наратив. Наприклад, російське новинне агентство Sputnik зневажливо та з недовірою описало “день відкритих дверей” у лабораторії.

Звичайно, жодна з “гучних” заяв російських медіа про лабораторію Лугара не була правдою, і всі вони були спростовані експертами в галузі охорони здоров’я. Але необхідного ефекту досягли: 20% грузинів переконані, що лабораторія сприяє поширенню епідемій. Ось так працює дезінформація в епоху постправди. 

Дезінформація = недовіра, хаос, паніка

У 2017 році Європейський Союз запустив ресурс euvsdisinfo.eu для боротьби з дезінформацією з боку Росії. Його ведуть трьома мовами: англійською, російською та німецькою. На сайті є база даних дезінформації, в якій зібрано близько 8 тисяч прикладів (починаючи з 2015 року).

Половина дезінформаційних меседжів були спрямовані на шість країн – колишніх членів Радянського Союзу: Азербайджан (31), Вірменія (80), Молдова (132), Білорусь (252), Грузія (345), Україна (3193). Саме їх Росія давно хоче утримати в орбіті свого впливу.

Багато прикладів дезінформації, які застосовують проти цих країн, спрямовані на нагнітання паніки, розхитування внутрішньополітичної ситуації, залякування або підігрівання воєнної напруги (у випадку з Україною). Часто меседжі виглядають просто абсурдно, часто це відверта брехня або перекручена інформація. Але через це їхня ефективність не зменшується.

“З найбільшим рівнем дезінформації Україна зіткнулася під час анексії Криму Росією та вторгнення на Донбас. Це були гібридні інструменти пропаганди в медіа та соцмережах”, - розповідає Христина Зеленюк, політичний оглядач українського онлайн-медіа “Сьогодні”.

За словами вірменського медіа-експерта Самвела Мартиросяна, ринок дезінформації дуже великий і на ньому працюють хороші спеціалісти, які постійно шукають нові інструменти та методи маніпуляції людьми.

“Зараз можна посіяти паніку за декілька годин за допомогою соцмереж. Інформація поширюється так швидко, що людям майже неможливо розпізнати дезінформацію”, - розповідає Самвел. 

У березні 2020 року Європейська служба зовнішніх зв’язків опублікувала спеціальний звіт “Дезінформація щодо коронавірусу”, в якому окремим розділом згадується «прокремлівська дезінформація».

Лише за лютий-березень у базі EUvsDisinfo було зареєстровано понад 110 прикладів дезінформації щодо коронавірусу, які поширювали проросійські медіа.Ці приклади відповідали традиційній стратегії Кремля – сіяти недовіру та хаос, посилювати кризові ситуації та проблеми, що викликають занепокоєння суспільства.Причому дезінформація для російської аудиторії описувала вірус як форму іноземної агресії, стверджуючи, що коронавірус походить із секретних американських чи західних лабораторій.Дезінформація для міжнародної аудиторії була зосереджена на теоріях змови про “глобальні еліти”, котрі цілеспрямовано використовують вірус як зброю для досягнення своїх власних цілей. 

Велика кількість фейкових та маніпулятивних новин, що транслюють шокуючі або конспірологічні теорії, поступово змінюють сприйняття інформації. Спочатку люди просто не сприймають дезінформацію, потім просто не вірять їй, а потім, через часті вкиди таких матеріалів, люди починають вже сумніватися. Саме цієї цілі прагнуть досягнути організації та країни, що маніпулюють інформацією.

“Дезінформація – це страшна загроза, і вона стосується не лише тих, хто малоосвічений чи не розбирається в політиці. Насправді, під ударом усі”, - резюмує Олександр Старикевич, головний редактор білоруського онлайн-медіа “Солідарність”.

Амбасадори критичного мислення проти фейків

Динамiка новинного потоку в цифровому світі настільки швидка, що люди просто не встигають проаналізувати події глибше. Через це фейки та маніпуляції сприймаються як реальні новини. Роботою з декодування дезінформації займаються медіа, організації, що викривають фейки, інформаційні волонтери. 

“Але ця робота не повинна знаходитися лише в межах маленької групи людей. Її результат повинен поширюватися на все суспільство. Ми повинні вчити суспільство”, - вважає Самвел Мартиросян. 

Ефективними помічниками в боротьбі з дезінформацією можуть бути молоді люди. Такої думки дотримується Аніна Тепнадзе, директор грузинської онлайн-медіа платформи On.ge.

На її думку, молоді люди знають більше про дезінформацію і вони більш скептичні. Тому вони можуть навчати своїх батьків та сусідів, як правильно споживати інформацію. 

“Але щоб залучити молодих людей до цього, їм необхідно дати меседж, що це насправді важливо, що це не “не їхня проблема”, а це проблема всіх. І молоді люди можуть бути дійсно хорошими амбасадорами правди”, - уточнює Тепнадзе.

Але щоб прибрати навіть саме сприйняття дезінформації людьми, необхідно навчати критичному мисленню ще з дитячого садка. Так вважає Олександр Старикевич.

Також, на його думку, складно працювати з людьми, які вже сформували своє уявлення про світ. “У багатьох людей буде реакція “чого ви мене тут навчаєте, я сам усе розумію”. Але завжди буде частина аудиторії, яка сприймає пояснення, і з ними потрібно працювати”, - уточнює Старикевич.

Але існують і радикальніші методи боротьби з дезінформацією – законодавчий рівень. Керівник новинного департаменту азербайджанського телеканалу CBC Саадат Маммадова вважає, що необхідно ухвалити міжнародне законодавство, документи чи статут, щоб вирішити проблему фейкових новин.

“Fake news тепер перетворюється на проблему національної безпеки, інструмент, який може дестабілізувати світ, і настав час розглянути його в контексті безпеки”, - стверджує Маммадова.

Блогери проти дезінформації 

Зростання популярності соцмереж призвело до того, що у медіа з’явилися конкуренти, які також збирають великі аудиторії, - блогери. І для боротьби з дезінформацією останні можуть бути хорошими помічниками. 

“Часто люди довіряють більше блогерам, ніж традиційним джерелам інформації. Враховуючи цей ступінь довіри, лідери думок здатні спільно зупиняти хвилі дезінформації та чуток”, - вважає Самвел Мартиросян.

Популярний влогер із Молдови Дорін Галбен вважає, що соціальні мережі перетворилися на «гніздо» фальшивих новин, і його необхідно деконспірувати.  

“Наша (блогерів, - ред.) роль полягає в тому, щоб охопити якомога більше людей і розповідати їм про феномен фейкових новин та про вплив, який вони можуть справляти на майбутнє країни та громадян”, - додає він. 

Про відповідальність лідерів думок також говорить блогер з Азербайджану Сеймур Казимов. Він вважає, що блогери повинні аналізувати фейки й дезінформацію та публікувати спростування. 

“Блогери повинні публічно демонструвати приклади з фейковими публікаціями друзів/знайомих та тих, кого читають ці самі лідери думок. Конкретні приклади завжди спрацьовують краще, ніж теоретичні”, - вважає блогер і громадський активіст із Білорусі Антон Мотолько. Й одразу уточнює: “Перш за все, і найголовніше, - самим не стати джерелом поширення фейків. Існує золоте правило: якщо здається, що це фейк - не публікуй”.

Грузинський телеведучий і блогер Зура Баланчивадзе радить уважно придивлятися до заголовків новин, це допоможе визначити їхню фейковість. “Фейкові новини часто мають жовті заголовки, або в них наявне сильне перебільшення. Також проаналізуйте сайт, на якому бачите сумнівну інформацію, і який тип контенту в основному цей ресурс публікує”, - додає блогер.

“Відверту брехню легко помітити, а ось незначну брехню чи маніпуляцію з фактами – важче. Консультуйтеся з експертами з різних питань. Навчіться відрізняти факти від суб’єктивних думок. Не сприймайте все на віру. Завжди сумнівайтеся, думайте та ставте запитання”, - резюмує телеведучий і блогер з України Роман Вінтонів.  

Ми попросили журналістів і блогерів із Вірменії, Азербайджану, Грузії, Білорусі, Молдови та України порадити людям, як не стати жертвою дезінформації. На основі всіх відповідей вдалося скласти перелік правил, який допоможе не потрапити на гачок маніпулятивної інформації.

1. Завжди шукайте декілька джерел інформації. Це можуть бути і ЗМІ, і журналісти в соцмережах, і експерти. Але обов’язково джерел має бути декілька.

2. Не варто покладатися на інформацію з маловідомих сайтів. Пошукайте цю саму інформацію на перевірених, серйозних та професійних інформаційних сайтах. 

3. У соціальних мережах більше ймовірності натрапити на фейки. Часто вкиди йдуть від або порожніх свіжостворених акаунтів у соцмережах, або від акаунтів, які мімікрують під відомі новинні медіа, але є підробками. 

4. Не впевнені в інформації - не поширюйте її, щоб мимоволі не стати частиною дезінформаційного потоку. 

5. Довіряйте собі та прислуховуйтеся до здорового глузду. Людиною, яка думає, важко маніпулювати.