Антон Наумовець: Найвдалішим для НАН України буде обрання її президентом академіка Загороднього

Антоне Григоровичу, ми ведемо розмову трохи більш ніж за тиждень до виборів президента та президії Національної академії наук України, що мали відбутися ще навесні, якби не завадила пандемія. У серпні Академія провела в останню путь свого багаторічного президента, видатного вченого академіка Бориса Патона – знакову для нашої історії постать і людину світового масштабу. Зважаючи, з одного боку, на неминучі порівняння з особою свого попередника, а з іншого – на затяжну й глибоку кризу, в якій опинилася вітчизняна наука, наступному очільникові НАН України, вочевидь, буде дуже непросто "тримати марку". Чим особлива Академія як організація і яким професійним бекґраундом та людськими якостями має володіти її новий президент? 

На плечі цієї людини ляже відповідальне завдання гідно продовжити перевірені часом традиції Академії, які є, без перебільшення, нашим національним надбанням, і водночас забезпечити відповідність її діяльності викликам сьогодення та майбутнього.

Нашою найбільшою цінністю є наші співробітники, а найбільшим надбанням – всесвітньо визнані наукові школи Академії, здатні на високому рівні виконувати фундаментальні дослідження та доводити їх результати до широкого практичного застосування. Серед безперечних переваг НАН України – її різнобічність, адже у наших лавах працюють найкваліфікованіші фахівці з природничих, точних, технічних, суспільних і гуманітарних наук. Завдяки цьому можна оперативно, без міжвідомчих бар’єрів організовувати плідні дослідження на стиках наук. Не менш важливим для кінцевих результатів нашої праці є те, що фундаментальні та прикладні дослідження виконуються у рамках цільових програм. До того ж, ми можемо похвалитися сприятливим творчим кліматом і налагодженою, "як годинник", виконавською дисципліною. Академія також традиційно підтримує взаємокорисні зв’язки з освітою та має договірні відносини з різними галузями промисловості, зокрема оборонною сферою. Та головне – непорушним принципом існування НАН України залишається її самоврядність, тобто свобода у виборі напрямів фундаментальних досліджень і вирішенні кадрових питань, але разом з тим – відповідальність за допомогу державі у вирішенні всіх її нагальних проблем.

З огляду на це, вимоги до кандидатів на посаду президента НАН України дуже високі. Їх можна згрупувати у три основні характеристики: по-перше, вагомий власний науковий доробок, незаперечний професійний авторитет серед колег; по-друге, високі організаторські здібності, підтверджені практикою; по-третє, високі моральні якості, порядність.

Чи відповідає цьому описові хтось із п’яти кандидатів? І хто найбільше імпонує особисто вам, якщо не секрет?

Науковці – електорат раціональний та критичний (і, будемо сподіватися, самокритичний), тож їхній вибір зазвичай зважений та позбавлений емоцій. Утім, мені не довелося довго визначатися, бо з усіма кандидатами давно знайомий. Забігаючи наперед, припускаю, що дехто з читачів може дорікнути моєму виборові “цеховою солідарністю” фізиків або заангажованістю серед найвищого керівництва Академії. І те, й інше неправда, але, щоб не бути голослівним, то, за нашою науковою традицією, аргументую.

Отже, проаналізувавши професійний і особистісний доробок кожного кандидата, я дійшов висновку, що найвдалішим для Академії буде обрання її президентом академіка Анатолія Глібовича Загороднього – нинішнього віцепрезидента НАН України і директора Інституту теоретичної фізики імені М.М. Боголюбова НАН України. 

Цікаво, що як фізик він здобув одночасно й експериментальну (в галузі радіоелектроніки), і теоретичну (в галузі радіофізики) кваліфікацію. Спочатку в Харківському інституті радіоелектроніки, а згодом – у Харківському державному університеті (тепер це Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна). До академічного Інституту теоретичної фізики Анатолій Глібович прибув 1972 року і зробив там кар’єру від стажера-дослідника до директора. Саме в цій установі він сформувався як визначний учений та ефективний управлінець із великим і різноманітним досвідом. Адже в Інституті теоретичної фізики ІТФ представлені всі напрями фізичної науки: астрофізика та фізика Всесвіту, фізика елементарних частинок, усіх станів речовини – твердих тіл, так званої м’якої речовини (зокрема, рідких кристалів), газів і плазми, а також біофізика і навіть математична теорія економічних процесів. Щоб успішно керувати таким інститутом, потрібно мати широкий науковий світогляд і ерудицію. Фізики-теоретики добре підготовлені до цього, бо фізика – основа всіх природничих наук. Я чув вислів про те, що фізик-теоретик високого рівня, беручись за якусь нову для себе проблему, вже за два тижні зможе зробити оригінальний внесок у її розв’язання, пропонуючи нові ідеї та відповідні рівняння. Академік Загородній є вченим саме такого рівня. 

Улюблене поле його особистої наукової діяльності – фізика плазми, особливо таких її різновидів, як турбулентна і запорошена. У запорошеній плазмі, крім нейтральних та іонізованих атомів і молекул, присутні частинки нано- і мікрометрових розмірів, що несуть на собі гігантський електричний заряд. Така плазма є фактично всюдисущою – від Всесвіту до іоносфери, плазми електрозварювальної дуги та плазмових струменів при нанесенні покриттів. Теорія запорошеної плазми відкриває нові можливості у цих технологіях. Анатолій Глібович – визнаний у світі авторитет за цим напрямом досліджень. Це підтверджується й тим, що його обрано членом кількох іноземних академій наук. 

До речі, він досі активно займається власною дослідницької роботою, тобто діє у своєму колективі як "тренер-гравець". Періодично мені доводилося разом з Анатолієм Глібовичем брати участь у різних довгих і нерідко безглуздих засіданнях. Я мав нагоду спостерігати, як він творчо й ефективно використовує навіть такі, здавалося б, безнадійні часовтратні заходи, роблячи у своєму нотатник у математичні викладки та розв’язуючи рівняння.

Після певного ліричного відступу скажу кілька слів про організаторські здібності академіка Загороднього, наявність яких (і, до того ж, непересічних) переконливо засвідчується його практичною діяльністю на різних посадах–ученого секретаря, заступника з наукової роботи директора і нарешті директора Інституту теоретичної фізики, заступника академіка-секретаря Відділення фізики і астрономії НАН України, головного вченого секретаря та віцепрезидента НАН України. На останній посаді у нього надзвичайно широке коло службових обов’язків – головування в Комісії НАН України з питань євроінтеграції та у Національному комітеті України з програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера”, координація участі академічних установ у програмі ЄС “Горизонт 2020” та програмі Євроатому, а також у Міжнародному інституті прикладного системного аналізу. Анатолій Глібович – науковий представник України в керівній раді Європейської організації з ядерних досліджень (CERN), що надзвичайно почесно. 

Дійшовши до цього місця, читачі нашого інтерв’ю можуть знуджено позіхнути, бо багато хто уявляє собі адміністративну роботу в бюджетних організаціях як бюрократичне болото, яке тільки поглинає кошти платників податків. Як відповісти на цей закид? Чим практично корисним, сказати б, намацальним займаються на таких посадах? 

О, за достатнього професійного рівня зробити можна справді дуже багато, навіть в українських реаліях. Наприклад, у 2009–2013 роках Анатолій Глібович ініціював і очолював виконання Державної цільової науково-технічної програми впровадження і застосування грід-технологій та цільових програм НАН України з грід-технологій. Результатом стало створення Українського національного гріду – комп’ютеризованої інфраструктури, наявність якої дозволяє українським ученим тісно співпрацювати з іноземними колегами (зокрема, з CERN) у найрізноманітніших галузях наук і відкриває можливість використання грід-ресурсів наших міжнародних партнерів. Пересічним громадянам це, можливо, мало про що говорить, але для нашої науки це був великий крок. Сьогодні грід-інфраструктуру активно використовує чимало академічних інститутів, і вже зараз можна констатувати, що завдяки цьому суттєво піднявся рівень їхніх досліджень і помітно посилилася присутність у світовому науковому просторі. 

Зараз академік Загородній керує академічними цільовими науковими програмами з інформатики, перспективних досліджень в галузі плазми, керованого термоядерного синтезу і плазмових технологій, проблем сталого розвитку, раціонального природокористування та збереження довкілля і програмою фундаментальних досліджень із фізики високих енергій та ядерної фізики. Останню програму він ініціював задля розвитку тих галузей фізики, значний поступ у яких досягається винятково шляхом долучення до великих міжнародних проєктів і програм. Середнайвагоміших досягнень за цією академічною програмою– оброблення й теоретичний аналіз результатів експериментів CMS, ALICE, LHCb на Великому адронному колайдері в CERN, розроблення методів керування напрямом руху заряджених частинок при їхньому проходженні через кристали, участь в експерименті NEMO-3 (Нейтринна обсерваторія Етторе Майорани) з дослідження двонейтринного подвійного бета-розпаду, на основі якого встановлено нове обмеження на ефективну масу нейтрино Майорани. Це, як кажуть, передній край світової науки.

Не менш вагомими є здобутки за ще однією ініційованою академіком Загороднім програмою – з фізики плазми керованого термоядерного синтезу і плазмових технологій. Уже пройшли дослідження початкової стадії високочастотного розряду, результати яких використовуватимуться на європейських термоядерних установках і в міжнародному реакторі ITER. Крім того, наші вчені розробили теорію та здійснили експерименти зі збудження кільватерних полів у багатозонних діелектричних структурах, перспективних для використання в плазмових прискорювачах. Перспективним є також створене високовольтне обладнання для формування підводного імпульсного розряду в установках електророзрядного очищення забрудненої води. Між іншим, саме наявність в Академії цієї програми відіграла ключову роль у прийнятті України до консорціуму EUROfusionта отриманні від нього фінансової підтримки сумою понад 1 млн євро.

Усе це, без сумніву, дуже важливо для української науки та міжнародного іміджу нашої держави. Але для широкого загалу високі енергії – даруйте за каламбур, «високі матерії», бо наука стає дедалі більш вузькоспеціалізованою, а тому складнішою для сприйняття. Поговорімо про більш приземлені, насущні потреби.

У Президії НАН України академік Загородній відповідає за зв’язки Академії з низкою міністерств і парламентських комітетів та Київською міською державною адміністрацією. Регулярно веде з ними важливі й нерідко складні перемовини з приводу фінансової підтримки науки та нашої участі у вирішенні різних практичних завдань, зокрема столичних проблем.

Крім дослідницької та управлінської роботи, Анатолій Глібович ще й багато викладає, до чого, слід сказати, має хист. Його перу належать одні з найкращих сучасних підручників із фізики плазми. Підготовкою наукової зміни він опікується також і як голова Комісії по роботі з науковою молоддю НАН України. Наприклад, ініціював започаткування в нашій Академії конкурсів на створення молодіжних дослідницьких лабораторій і груп. 

І так далі. І це гори щоденної роботи, для якої немає ні вихідних, ні свят, ні відпусток. Уже не дивуюсь, отримуючи листи від Анатолія Глібовича глибокої ночі або вдосвіта, – це великий трудоголік. Та й не можна в науці по-іншому – такий спосіб життя.

Напевно, не розголошу таємниці, якщо зауважу, що успішність менеджера рівня президента Академії наук залежить далеко не тільки від його професіоналізму в конкретній галузі, а й від славнозвісного людського фактору, вміння знаходити спільну мову з іншими та спільно працювати на результат…

Безперечно. Що стосується особистих рис Анатолія Глібовича Загороднього, важливих для керівників великих колективів: він має рівний характер, завжди ввічливий у спілкуванні з колегами, уважний до їхніх думок і здатен без зайвих амбіцій враховувати будь-чиї слушні аргументи та пропозиції при прийнятті виважених рішень. Але, водночас, виявляє твердість і вимогливість у реалізації домовленостей.

Я б назвав його людиною з глибокою природною інтелігентністю. “Природною” і в тому розумінні, що це, напевно, лише почасти результат виховання й самовиховання, а почасти – вроджена, родинна якість. І в тому розумінні, що вона не награна і не вдавана: яким Анатолій Глібович здається, таким він і є, справжнім. Делікатним і дипломатичним, але без подвійного дна. У сучасному непевному світі, де все може бути хитким і сумнівним, це важко переоцінити

Я знаю, що батько Анатолія Глібовича – Гліб Михайлович Загородній, лікар-хірург за фахом (його ім’ям названо вулицю в селищі Велика Багачка Полтавської області), разом з матір’ю виховали обох своїх синів порядними, працелюбними, скромними й людяними. Від батьків наш колега успадкував також класичну українську літературну мову, тому, на мою думку, він за правом головує в Комітеті з наукової термінології при Президії НАН України. Академік Загородній також вільно володіє сучасною міжнародною мовою науки – англійською.

І наостанок: не менш важливою для нас є рекомендація Бориса Євгеновича Патона, який нещодавно пішов у засвіти. В одному зі своїх останніх інтерв’ю, яке “Урядовий кур’єр” опублікував 7 липня, він сказав, що на посаду президента НАН України підтримує (і детально обґрунтував, чому) кандидатуру Анатолія Глібовича. А Борис Євгенович завжди вирізнявся певним чуттям на людей і під кінець свого довгого і насиченого спілкуванням життя багатьох уже бачив “наскрізь”. Я впевнений, що й стосовно академіка Загороднього він теж не помилявся. Принаймні весь попередній досвід не залишає підстав не довіряти його інтуїції. 

Спілкувалася Сніжана Мазуренко