Українізація або смерть. Чому манікюрниці і офіціанти мають заговорити українською

Звісно, в розпал коронавірусу, локдаунів і економічної імпотенції Уряду — можна послухати істерики, що “мову на хліб не намажеш”. Мовляв, все одно Ілон Маск в Україну на постійне проживання не переїде, а українські заробітчани так і лишаться в Польщі. Але перехід офіціанток і манікюрниць, барберів і касирів із “чего изволите” на “чого бажаєте” — це справді історичний день, який означає, що країна рухається в правильному напрямку. Від Російської імперії на “общєпонятном” до повноцінної держави Україна.

Як же палає у проросійських сил за кремлівські гроші та їхніх ситуативних попутників? Ось, гуру фінансових розводняків Геннадій Балашов в ефірі мураєвського телеканалу НАШ заявляє, що ніколи в житті не говоритиме українською, бо це тотальний націоналізм: “Украину впихивают в тупик, нет никакого потребителя на украинский язык. Вот посмотрите на Сергея Лещенко, который ведёт свой ютуб-канал исключительно на украинском языке. У него 70 тысяч подписчиков, он не может вырасти. Я ему сказал, ты и не вырастешь на украинском языке”.

І тут же додає нісенітницю про те, що у Львові люди теж російськомовні. Але можуть співати на “великом и могучем”... тільки з настанням ночі в караоке. Тому гуру для недалеких українців пропонує посилати нецензурними словами... мовного омбудсмена Тараса Кременя.  

Ось видатний українофоб із підворітні Максим Бужанський, депутат “Слуги народу” розповідає про насильницьку українізацію, яка порушує права російськомовних бідось на навчання в державних українських школах: “Это полный абсурд, такого нигде больше нет”. І тут же на правах депутата провладної партії залякує зростанням соціальної напруги. Знову тітушки?

У намаганні переконати українців, що володіння і використання державної мови — це є дурня, у видатні мовознавці перекваліфікувалися навіть улюблені “кролики” Віктора Медведчука — Володимир Данилець та Володимир Моїсеєнко. Саме так, ті самі два потішні малороси, яких бачить за рольову модель усіх українців Російська Федерація. Тому сидить такий Данилець в ефірі і намагається видати третьосортний жарт: 

“У нас хотят, чтобы было как в Эстонии. Сейчас анекдот расскажу, как эстонец борется против русского...”

І згадалась мені справжня історія мовного питання в Естонії, держави, яка зазнала труднощів радянської окупації і щедрих ін’єкцій російського культурного коду в ХХ столітті. 

У 2015 році одна швейцарська газета запитала тодішнього президента Естонії Тоомаса Гендріка Ільвеса, а чого в його країні дискримінують російську мову. Мовляв, багато хто з тих, хто там проживає вважає російську рідною, а держава змушує вчити естонську, в тому числі це - обов’язкова умова прийому на кваліфіковану роботу. І від того російськомовні відчувають себе людьми “нижчого класу”.

Ось, що сказав Івельс, чиї батьки свого часу втекли до Швеції від радянських “визволителів” 1940 року: “А чому вона повинна бути офіційною? Ми, наприклад, окуповуємо вашу країну, а через 50 років заявимо, що ви повинні зробити естонську мову офіційною, – відповів президент Естонії. – Окупаційна влада захоплює країну, депортує сотні тисяч громадян в Сибір і посилає своїх людей сюди. І тепер, коли ми остаточно здобули незалежність, виходить, що мова окупаційної влади має стати другою державною мовою країни? Не ставте мені смішних запитань!”

На цьому толерантна швейцарська газета стулила пельку. Бо для того, аби в Естонії локальні балашови і бужанські донині качали права за російську мову — 72% естонців, депортованих в Сибір були або жінки, або діти до 16 років. На їхнє місце привезли надійних сестер із Самари  і їхніх чоловіків, радянських офіцерів. 

Право на свою державну мову донині виборюють латиші. Користуючись тим, що історія з заміщенням корінного населення росіянами там була така як у Естонії — згідно перепису 2011 року 33,8% мешканців держави вважають рідною російську мову. У 2012 році проросійські сили з кремлівські гроші прагли протягнути референдум з надання російській статусу другої державної. Ось як оцінює ці московитські танці на кістках моя подруга, волонтерка і помічниця української армії Яна Стрелеца. Яна наполовину латишка, її батько - із Сумщини: “У Латвії одна державна мова - латиська. Недооцінили нас етнічні росіяни, коли ініціювали цей мовний референдум. Можна навіть сказати, що проросійська партія місцева “Согласие” і її тодішній лідер, екс-мер Риги Ніл Ушаковс собі тим референдумом в ногу стрільнули. До того — їхній виборець навіть любив всю цю локшину на вуха. А після невдалого референдуму “Согласие” знову стало тільки партією “русских”.

Яна додає, що попри те, що третина населення Латвії є росіянами — кар’єра в престижних галузях без латиської неможлива. ВНЗ тільки на державній. 

“Багато молодих лікарів, які з російськомовного середовища, але - логічно - прекрасно говорять латиською. Те саме з обслуговуючим персоналом - знову таки, логічно. В поліції багато москалів - також знають латиську. Але так, з типовими російськомовними типовий латиш не зустрічається, то і тішить себе з тим, що молодь вся знає мову”, — пояснює досвід боротьби зі зросійщенням жителька Риги. 

Яна Стрелеца каже, що особливо російськомовних латишів бісить те, що з наступного навчального року все мусить бути латиською в школах: “Тому росіяни зараз активно шукають шпаринки, як би обійти ці норми і лишити російську в школах”.

Це був досвід країн Балтії. У нас теж попри нинішню державну ідеологію Зеленського/Єрмака “какаяразніца” іде поволі тиха українізація. Українська гучніше звучить у Мелітополі і Нікополі. У Києві уже не дивляться на україномовну молодь як на інопланетянина з Галичини, як то було зі мною у 2006 році, коли я стала студенткою Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 

Що ж заважає тому, аби українська ідентичність стала фундаментом української державності. І щоб питання “хто ми” було закрито назавжди. І щоб не було урешті спроб від доморощених малоросів збудувати на наших теренах якусь то іншу Росію, то якусь неоБілорусь, то просто лягти під наступного російського диктатора в шкірці просунутого ліберала. 

Заважає те, що наш політикум дуже багато років шукав компроміси із Москвою. А ще те, що ми гріли змій у себе на грудях, надаючи їм то громадянство України разом із депутатством. То неосяжний доступ до бюджету. То численні відкриті мікрофони у формі 5 телевізійних каналів партії ОПЗЖ. 

Саме тому в ефірі одного з таких рупорів сидить у студії Вадим Новинський і каже: “Агрессивное меньшинство хочет закон об украинском языке с 16 января. Если он будет введен в действие это будет преступления перед собственным народом. Он должен быть отменен, чтобы мощно развивался не только украинский язык, но и русский в Украине”.

Великий злочин в тому, що цьому товаришу, уродженцю Новгородської області РФ дали у 2012 році з рук Віктора Януковича громадянство України. Я пам’ятаю, як цей православний олігарх вигравав мажоритарні вибори у Севастополі. На військово-морських кораблях флоту нашого, який потім аж бігом летів за російськими паспортами. До речі, кажуть, він через свої бізнеси і зараз заважає тому куцому флоту, який відроджується після його пограбування Росією навесні 2014 року. 

Новинського, який є одним із найщедріших спонсорів РПЦ в Україні дуже сильно припекли навіть вітальні борди ПЦУ, де просять молитися рідною мовою. Тут же народний депутат розповів про те, що українська мова є штучною і мовляв, не користувалися нею в такому вигляді наші пращури в 19 столітті. Цікаво, чи відривав Новинський бодай заради спортивного інтересу “Кобзар”? Що там не зрозумілого сучасній людині? 

Що ж — можу лише сказати: якщо у когось із майбутніх очільників держави Україна вистачить політичної волі — випиляти із Олімпу Новинського і Медведчука — ми б змогли досягти максимально крутих державницьких і економічних результатів буквально за 2-5 років. 

А щодо питання “українізовуватись чи ні?” нагадаю легендарну цитату Путіна від 2010 року, яка вичерпно пояснює, чому для успішної державності нам потрібна мова не лише в державних установах, а й в манікюрних салонах. 

“Россия заканчивается там, где заканчивается русский язык”, — сказав тоді господар Кремля. За кілька років ми дізнались, як танками і “градами” захищають права російськомовних у Криму і на Донбасі.. 

Тому для нас сьогодні Росія кінчається там, де закінчується російська і росте українська ідентичність. Аби ніхто не сказав, що я брешу, просто наведу цитату Путіна від 6 червня 2020 року. Аби ті, хто сумніваються — не мали вагань в тому, що цілі РФ не змінились. І лише стали більш збоченими. “Русский язык больше чем средство общения. Он основа нашей национальной идентичности”, — сказав тоді лідер держави-окупанта. 

Тому для нашого покоління, для всіх людей, котрим не байдужа Україна, настав час Х. Або ми раз і назавжди закриваємо питання, що ми українці і маємо право на повноцінне життя. Або іще борсатимемось у болоті з крокодилами тридцять років.