Віталій Портников: Іноді вони повертаються

Я відмовився ставити свій підпис під цим листом - і, зрозуміло, колеги мене засуджували, називали противником свободи слова. Але я точно знав - у тому числі з власного професійного досвіду - що “Правда” та інші газети радянського часу це ніяка не журналістика, це робота на владу і безпардонна пропаганда. Крім того, я побачив, що коли один з журналістів “Правди” вирішив вибачитися перед читачами за всю брехню, яку вони могли побачити на сторінках цієї газети протягом цілого століття, переважна більшість співробітників редакції “головної газети країни” його засудила. Вони не хотіли вибачатися. Вони хотіли брехати далі. І я не розумів, чому повинен захищати цих людей. Яка, до біса, журналістика?

Те ж саме стосується телеканалів Віктора Медведчука. Яка, до біса, журналістика? Як взагалі можуть існувати телевізійні канали, весь сенс роботи яких - знищення власної країни?

При цьому, зрозуміло, я добре пам'ятаю, що після заборони КПРС ця партія була відновлена ​​і в Росії, і в Україні за допомогою Конституційних судів. І що професійні брехуни теж повернулися до журналістики. І їхні газети теж. А незабаром, за усього лише десятиліття після серпня 1991 року вся російська журналістика перетворилася на суцільну “Правду”. І люди, які підписували лист на захист комуністичних газет, були з професії вичавлені. Переможці їх не пожаліли.

Тому для мене є важливим не тільки те, щоб у нашому ефірі не було проросійських телеканалів, а у парламенті - проросійських політиків. Для мене важливим є і те, щоб рішення про закриття телеканалів і про переслідування колабораціоністів мали чітке правове обгрунтування і не стали сходинкою на шляху до побудови авторитарного режиму.

Тому що у  цьому випадку вони обов'язково повернуться.