Павло Кухта: Друк грошей для покриття внутрішніх запозичень стане катастрофою

Павло Кухта – директор з політичних питань Київської школи економіки, колишній виконувач обов’язків міністра економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства України. Працював експертом у Реанімаційному пакеті реформ. Навчався у Київському політехнічному університеті а також в Aspen Institute Kyiv.

Ведучий програми — економічний оглядач Андрій Яніцький.

Найгучніша подія цього тижня, як на мене — це рішення Міжнародного валютного фонду завершити місію без якихось відчутних результатів для нашого золотовалютного резерву. Тобто рішення виплатити гроші Україні так і не було прийняте. З чим це пов’язане і чи це критично для нашої економіки?

Це не критично з точки зору короткострокової ситуації. Це певним чином неприємно, якщо дивитися більш довгостроково.

Причин ціла низка. Очевидно, є формальні причини — просто не виконана щонайменше одна з важливих умов меморандуму з МВФ, це перезавантаження Вищої ради правосуддя, фактично перезапуск судової реформи, якщо по-чесному про це казати. Тому що це початок перезавантаження зверху всієї судової системи з намаганням вивести звідти корумпованих суддів і завести чесних. Це одна з умов меморандуму, вона не була виконана — вчасно, це на жовтень стояла ця умова, прямо в меморандумі була прописана.

По-друге, є відкати по умовам, які вже були колись виконані, під них дали гроші. Це і антикорупційна інфраструктура, зокрема не повністю відновлена кримінальна відповідальність за брехню в деклараціях. Тобто до 9 млн грн суми немає кримінальної відповідальності.

Але, до речі, це теж пов’язано із судовою системою. Бо відкат у цій реформі відбувся завдяки рішенню Конституційного суду України.

Абсолютно вірно. КСУ скасував кримінальну відповідальність. Плюс КСУ поставив юридичну невизначеність стус керівництва НАБУ. Тому що вони визнали неконституційними укази, якими було призначено директора НАБУ, це було в серпні. Знову ж таки, ще одна умова, яка була колись в меморандумі МВФ — відповідно, знову відкат в умові, по якій вже були видані гроші. Що теж вважається порушенням умов програми.

Плюс, очевидно, що МВФ має турбуватися в першу чергу про фінансову стабільність і платоспроможість країни. Очевидно, коли вони бачать 5,5% ВВП дефіциту бюджету на цей рік, який вже не кризовий, і не розуміють, як уряд (і уряд сам не розуміє) буде в подальшому все це знижувати. Очевидно, все це викликає у них занепокоєння.

Так само, якщо вони дивляться на ринок електроенергії, а там на десятки мільярдів гривень за рік накрутили боргів один перед одним — це так само ризик для платоспроможності країни в цілому.
Тому, знову ж таки, вони це бачать, і це також не допомагає отримувати транші. Тому що МВФ, очевидно, хоче спочатку побачити, як конкретно уряд вирішуватиме ці проблеми. Бо ці проблеми прямо стосуються платоспроможності України.

Я нагадаю, програма МВФ — це не про те, щоб змусити Україну щось робити. Це про те, щоб Україна вийшла з програми МВФ і почала кредитуватися нормально, як інші країни роблять, на приватному ринку, де немає жоджних політичних умов і є суто комерційні речі.

Павле, можливо, цей візит в Об’єднані Арабські Емірати, який ми спостерігали цього тижня, прийшов на заміну Міжнародного валютного фонду? Можливо, нам вже й не потрібні ці кредити?

Навіть якщо така мета була — я не впевнений, що вона була — він не є жодним чином заміною Міжнародному валютному фонду. Якісь контракти, меморандуми були там підписані. Які, чесно кажучи, мені досі не зрозуміло. Я тільки бачу озвучені суми — мільярд.

Три мільярди, я чув.

Але ми не бачимо документів, домовленостей. Тобто предмету розмови — поки лише заяви. Тому важко щось сказати. Але очевидно, що це жодним чином не заміняє необхідність фінансування з боку Міжнародного валютного фонду.

Я нагадаю, що фінансування МВФ — це взагалі не стільки про гроші саме від МВФ, скільки про сигнал для ринку світового капіталу, що Україна платоспроможна, в принципі, рухається до відновлення платоспроможності, і Україну можна кредитувати. Тобто МВФ насправді відчиняє двері для значного більшого обсягу приватного та інших офіційних кредиторів. І в чому причина.

Стосовно арабів чи китайців, — я пам’ятаю, за часів попереднього політичного режиму з китайцями вели перемовини кілька років. Вели-вели, ні до чого це не призвело.

Пане Павле, а для звичайного українця ця відсутність співпраці з Міжнародним валютним фондом буде відчутною — на курсі валют, приміром, або на зростанні цін? Чи поки що можна не хвилюватися?

Десь півроку — ні, не буде відчутно. Десь з кінця літа, особливо у вересні вже буде відчутно. Тому що у нас в вересні перша в цьому році велика виплата за зовнішнім боргом. Там може "трусити". Інвестори про це в курсі  про це — тобто, може бути якийсь відток інвестицій, може трошки впасти курс, у той момент можуть бути проблеми з виконанням бюджету. Серпень-вересень — перший епізод, коли звичайний українець може почати все це відчувати на собі.

Другий — це кінець року. У нас великий дефіцит бюджету, як я вже сказав. Його треба якось фінансувати. Очевидно, що без МВФ його нормально не профінансують. Тому наприкінці року, якщо не буде траншу МВФ, на нас очікує нова бюджетна криза, як було минулого року. Тобто знову будуть якісь зупинки платежів казначейства, знову хтось отримує гроші, хтось не отримує. Можливо теж буде трусити трошки валютний ринок, подивимося.

Тобто не вийде профінансувати наші зовнішні борги, наприклад, за рахунок золотовалютних резервів, а внутрішні — за рахунок друку грошей наприкінці року через банківську систему?

Гарне питання, Андрій.

Якщо це буде зроблено урядом, це буде катастрофою. Тому що тоді точно всі зовнішні інвестори зрозуміють, що в нас немає незалежного Національного банку, здатного захищатися від вимог друку грошей, коли політикам цього хочеться. Якщо в нас немає незалежного Національного банку — ми з програми МВФ не вийдемо ніколи. Бо ніколи нормальні приватні кредитори нас не кредитуватимуть. Якщо говорити з інвестбанкірами Лондона чи Нью-Йорка, для них питання номер один — незалежний центральний банк. Тому що вони тоді розуміють, що економіка більш-менш стабільна, грошова одиниця більш-менш стабільна. Тому що найруйнівніше, що в принципі може бути для економіки, як ми знаємо з економічної історії — це безконтрольний друк грошей урядом…

Ми всі це переживали в 1990-ті, пам’ятаємо, яка була гіперінфляція в той час, як зростали ціни вранці; отримували зарплату — а ввечері вона вже нічого не коштувала. Ніхто не хоче повторення цього.

Як люди сиділи без роботи, як через це фактично впала вся економіка. Якщо ми підемо цим шляхом — це катастрофа. Краще тоді не виконувати бюджет, ніж таке робити.

Перед тим, як поговорити на трохи іншу, але теж актуальну тему, я пропоную послухати опитування людей на вулиці. Ми їх питали, чи вплинув COVID-19 на їхні доходи, прибутки, чи вдалося відновити докарантинний рівень доходів. Ми опитували людей середнього працездатного віку — не пенсіонерів, у яких фіксовані доходи і прибутки. І більшість сказали, що вже відновили працевлаштування, мають можливість працювати дистанційно.

Пане Павле, що каже макроекономіка на це — чи вже відновилися доходи громадян до докарантинного рівня?

Вони в процесі. У нас економіка впала  — трохи менше 5% минулого року. Відповідно, вона плюс-мінус аналогічним чином зросте цього року — це і буде падіння та відновлення.

На жаль, ми багато чого не бачимо — це тіньова частина. Частково це робочі місця, які повністю в тіні, частково це якісь доходи в тіні — ми просто їх не бачимо, тому до кінця точно не можемо сказати, наскільки відновилося, наскільки ні. Ну, приблизно якби відновлюється. І, в принципі, по опитуванню, яке ви зробили, теж видно: хтось каже "ще ні, ще відчуваю", хтось каже "вже не відчуваю", хтось каже "а я тарифи заплатити не можу".

А чи пов’язане це відновлення економіки з вакцинацією? Наприклад, якщо б ми вже розпочали вакцинацію, або як Ізраїль, вже всіх провакцинували, можливо, можна було б працювати без жодних обмежень і заробляти більше.

Чи це моє припущення не дуже наукове?

Скажімо так, якщо вакцинація дійсно закриває проблему COVID-19, то це означає, що у нас більше не буде локдаунів. І не тільки у нас, а й в основних наших торговельних партнерів. Відповідно, далі буде стабільне нормальне зростання економіки.

Що ми бачимо зараз — знову почали зростати госпіталізації. Конкретно в Івано-Франківській області, я так розумію, взагалі жахлива ситуація, коли вже майже закінчуються вільні койко-місця. Тобто ми бачимо, що COVID-19 знову йде на зростання. Я сподіваюся, що не буде достатньо великого, щоб в масштабах країни знову був локдаун — але може й це бути. І вакцинація — це єдиний спосіб поставити крапку в цьому питанні, створити колективний імунітет, і не мати проблем з цим ковідом, який періодично йде на зростання. Тому да, вакцинація, безумовно, важлива в цьому сенсі.

А в чому причина того, що досі в Україні немає — я розумію, що ви не фахівець у медицині, але з економічної точки зору — що, у нас немає грошей на закупівлю чих вакцин? Чи в чому причина?

Овидно, в нас є, оскільки це пріоритет, і явно є звідки перекинути на це. Це радше питання… Видається так, що уряд пізно почав роботу, робив це некоординовано, багато інтересів, можливо, корупційні речі там були, якісь конфлікти всередині. Такий загальний бардак, і погане неефективне некомпетентне управління з боку уряду призвело до того, що ми останні в черзі на вакцинацію. В Зімбабве на днях почалася вакцинація. У таких вже місцях. Очевидно, Україна і ближче до розвинених країн, і більш просунута, ніж Зімбабве. Тому я думаю, що вина на 90% лежить на Кабінеті міністрів України, який свого часу не зробив свою роботу.