Брати Гадюкіни на сльоті вчителів

Коли мені було 10 год, я мала дуже нестабільні вкуси в музиці. З одной сторони я горлала на весь рот "валєнкі нєпадшити сталінки", бо за це розчулені бабусі давали мені канфети, карманні гроші, за "Посіяла огірочки" я отримувала доступ в усі малинники і всяческий почот і уваженіє. З іншої сторони, душа вимагала шось потяжелєє, ну не такого тяжолого як слухав на той час брат в кожаному кашкеті з самодєльними закльопками. 
 

В ті буремні роки весь український тяжеляк мона було почути й побачити тіки на Червоній руті. То було шото страшне по словам мого тата. Бо там були непозволітєльно для совєцького общества патлаті люди, а од підпільника Кіндрата тато трохи неістовствував і казав: "Ох ця мода, хай би вже бітлів слухали".

Я вобще дуже довго старалась бути дуже хорошою дівчинкою. Тому на сімейні сльоти вчителів ( в моїй родині їх таки дохера) мені чіпляли величезного банта і отправляли читать шось напамять, співать патріотично або умілітєльно. Людям нравилось казать: "От Танюшка маладєц". От якось в один такий концерт, мені яка-то паскуда спортила настроєніє. Шось сказало не те, чи я вже не помню. Но факт в том, шо я задумала отчаянний і підлий шаг, який мусив повергнуть всіх гостей в шок. 

Сначала я виразітєльно вишибала сльози строчками: "Я нашел в канаве серго щенка, я ему на блюдце налил молока...". Потім Ларіска танцювала Кадріль, так шо на другому поверсі люди евакуїровались, потім я мусила голосити "Крилатиє качелі". 

Но нє тут то било. Я вийшла, прочистила горло і натхненно й підло видала: "Липнева ніч накрила все село, когоспники всі геть позасинали. Заснув у своїй буді пес Рябко. Колише вітер прапор на сільраді". Перед собою я бачила шалені татові очі. І істінний іспуг однієї з моїх тьоть, шо дічайше любила цитірувать Грібоєдова.

Ви тіки уявіть ту стєпєнь дитячої істєріки під: "Мамо, хто це?". В цей момент наші взрослі уже пребували в стєпєні тяжкого акуєванія, котре Ларіска приняла за стєпєнь крайнього обажаня, тому "Наркомани на городі" ми уже орали диким голосом удвох. Ларіска даже робила оте фірмове "ня-ня-ня-ня" після слова маковиння. Нас так феєрічно перло від самого процесу і від ліца тьоті Валі шо цитує Грібоєдова. Від такого повороту подій, мій таточко втратив дар рєчі, тому глупо улибався і мабуть думав: "От зараза мала! Ти в мене завтра "Сільські вісті" перепишеш от корки до корки". 

Часи пройшли. Тепер коли ті вчителі випивають по пійсят то дуже просят мене заспівати "наркоманів". З того часу більшість знакових подій в моєму житті несвідомо сопровождались творчістю Гадів. Перший раз я напилася самогону під "Хлопців з Бандерштату", якось случайно вивчила напамять "Прощайте баби, папіроси" і шикарно орала в той свій знаковий похід на Дінамо - Карпати. 

Сьогодні позвонила подружка, і ми як-то вспомнили случайно і про той концерт, а потом плавно про те як побились за схему вязанія крючком колготок. І вспомнились пирожки з вермішеллю і тотальні, але такі веселі злидні. 

І тут опять так знаково і шикарно, старі але нові Гади.

У батька мого канєшно не було Камаза, а от Кіровець пару раз притоплював. Коли там у них концерт? Га? Бо прекрасно ж! Кажуть вони новий альбом пишуть, нє?

Нада буде автограф попросить.