„Разводящій”

Патріарх Кіріл не приїде до Києва на святкування 
річниці Хрещення Русі і на Собор єпископів УПЦ
Із повідомлень ЗМІ

Я не схильний чітко слідувати знаному у народі правилу, мовляв, „скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти”, Тим паче, що, як твердив один дуже мудрий чоловік, Юда теж ходив в оточенні не найгірших людей...

Однак є випадки, коли впливи тих, кого маєш за авторитет і прагнеш, принаймні, підтримувати з ними добрі стосунки таки визначають світогляд, а іноді стають важелем маніпуляції. Так, зокрема, й сталося у випадку недавнього звернення Владіміра Путіна до Патріарха РПЦ Кіріла з проханням «умитротворення конфлікту в Україні».

Проблема навіть не у персонах російського президента і предстоятеля російського православ’я. Вони можуть собі думати про війну в Україні, що забажають, не зважаючи на те, що, як освічені люди і, як-не- як, «державники», мали би зважувати всі грані спроб втручання у життя суверенного сусіда. Я вже не кажу про те, що релігійна серед тих граней, мабуть, не найперша у контексті фактичної війни між Україною та Росією. Проблема – в усвідомленні Кірілом права на «миротворчість», проблема – у його згоді на роль „разводящєго”.

Без сумніву, авторитет служителя культу (християнського, юдейського, мусульманського etc.) базується на сталих переконаннях мирян про відповідальність їхнього сану перед Богом, про еталон моральності і розважливості. Але, погодьтеся, коли на довірі намагаються спекулювати, – це вже не зі серії сакралу...

Десакралізація РПЦ – процес задавнений. Обережні спроби ліберально налаштованої російської громадськості на початку 90-х вплинути на зміну стосунків між церквою та державою в оновленій РФ завершилися провалом. Режим Владіміра Путіна повернув усе на круги своя, змусив кліриків згадати призабуту формулу „государство – православіє – народ”. Експансіоністські плани Кремля вимагали й духовної експансії, а разом із ностальгією за втраченими сателітами з’явилася туга за сумнівним обширом „канонічних територій”.

Прагнення „помаранчевих”, зокрема Ющенка, до утворення і ствердження помісної української церкви наштовхнулися на жорсткий спротив Загорска. Та й, чого гріха таїти, у церковних діях екс-Президента вловлювалися симптоми певної „шизофренії”: він намагався рівно дистанціюватися від усіх конфесій, однак його сповідником був Володимир Сабодан (хай з Богом спочиваэ) – першосвященик УПЦ, який лише під кінець каденції Ющенка насмілився посіяти сумнів у непорушній канонічній єдності УПЦ із РПЦ.

Тодішній візит Вселенського Патріарха Варфоломія в Україну не дав бажаних результатів. Відтак його відвідини Москви були грубо сфальсифіковані пропагандистськими рупорами Кремля. Проблема української автокефалії повернулася до вихідної точки. І тоді за процес, видається, взявся „разводящій”.

Час Януковича став «зоряним» для адептів ідеї «руского міра», натхненником та головним промотором яких став саме Кіріл Гундяєв. Однак і тут йому «обломалося» - згаданий вище митрополит Володимир (хай з Богом спочиває) став на перешкоді остаточного поглинання УПЦ, з дозволу сказати, «материнською церквою». Цей епітет містить історично-логічну пастку, оскільки відомо, за який хабар і кому Москва отримала суверена над Київською митрополією. Якщо можна було б повернути події навспак, то мова йшла б уже про кримінальні діяння святих отців – що у Загорску, що у Константинополі.

Однак непокараний злочин, відомо, тягне за собою низку інших, - ще витонченіших, більш зухваліших. І якщо всерйоз говорити про Кіріла у ролі «разводящего», то йому не варто здійснювати паломництво на Донбас чи Луганщину. Досить «умиротворити» православногоолігарха Малофєєва і кліку годованих ним православних фундаменталістів з Ізборскаго клуба на чолі із підлеглим Гундяєва –архімандритом Тіхоном (Гєоргієм Шевкуновим). Вистачить продемонструвати готовність до анафеми екс-совєтського лизоблюда і чинного кадебіста Алєксандра Проханова, провести, так би мовити, люстрацію цього тепер запопадливого і ревного християнина-імперця. 

Ет ні... Якщо б так трапилося, то що робив би тоді у Кремлі Путін? Хіба прийняв постриг і схиму за всі гріхи. Доведеться Гундяєву лицемірно грати роль «разводящего».