Червона лінія: Подробиці таємних переговорів Байдена і Сі щодо України

Як я вперше повідомляю у своїй новій книзі "Overreach", саме втручання, схвалене Пекіном, змусило США не підтримати угоду запропоновану поляками про постачання радянських літаків МіГ-29 українським ВПС ще в березні. А з вересня шквал особистої дипломатії міністра закордонних справ Китаю Ван Ї з НАТО і США призвів до рідкісного моменту публічної згоди щодо Росії, коли Сі Цзіньпін під час зустрічі з Джо Байденом на саміті G20 на Балі заявив, що світ "повинен запобігти ядерній кризі на Євразійському континенті".

Протягом всієї війни справжню позицію Китаю щодо російсько-українського конфлікту було важко визначити - не в останню чергу тому, що Пекін говорив обом сторонам те, що вони хотіли почути. У березні Ван неявно звинуватив США у "розпалюванні напруженості" і "сіянні розбрату" у відносинах з Росією. Минулого місяця він заявив своєму російському колезі Сергію Лаврову, що "Китай також буде твердо підтримувати російську сторону під керівництвом президента Путіна, щоб об'єднати і повести за собою російський народ", згідно з державним телеканалом CCTV. Ван також пообіцяв, що "Китай готовий поглиблювати контакти з російською стороною на всіх рівнях". Ще у вересні, в кулуарах Генеральної Асамблеї ООН, Ван заявив Генеральному секретарю НАТО Єнсу Столтенбергу, що Китай "залишається відкритим до діалогу і обміну думками з НАТО і готовий спільно сприяти міцному і стабільному розвитку двобічних відносин ... в дусі чесності і взаємної поваги".

Пекіну було відомо про плани Росії щодо військової операції. Але росіяни представили майбутню військову операцію як "обмежену операцію з повернення втраченої російської провінції і возз'єднання Росії в історичних кордонах". Цей наратив відповідав китайській позиції щодо Тайваню

Так на чиєму ж боці насправді Пекін? Реальність така, що Китай послідовно підтримував лише одну сторону - свою власну. Але ілюзія китайської підтримки була одним з багатьох прорахунків, які вивели Володимира Путіна на шлях війни. На саміті в Пекіні 4 лютого цього року Сі і Путін оголосили про "дружбу без обмежень" з "відсутністю заборонених сфер" співпраці. Обидва лідери заявили, що новий рівень китайсько-російського стратегічного партнерства "перевершує" альянси часів холодної війни. Посилаючись на джерело, яке має давні тісні відносини з вищим політичним і військовим керівництвом Китаю, Пекіну було відомо про плани Росії щодо військової операції. Але росіяни представили майбутню військову операцію як "обмежену операцію з повернення втраченої російської провінції і возз'єднання Росії в історичних кордонах". Цей наратив відповідав китайській позиції щодо Тайваню, хоча було чітко зазначено, що російська операція не повинна зашкодити зимовій Олімпіаді в Пекіні, яка завершилася 20 лютого - за чотири дні до вторгнення Путіна.

Найголовніше, в джерелі зазначається, що в конфіденційному додатку до "дружби без обмежень" містяться взаємні гарантії безпеки, яких Росія домагалася від Китаю протягом десятиліть, але досі не могла отримати. Подібно до Статті 5 НАТО, згідно з якою напад на одного члена є нападом на всіх, Пекін і Москва зобов'язалися прийти один одному на військову допомогу в разі іноземного вторгнення на їхню територію, якщо будуть виконані особливі умови, що стосуються причини такого вторгнення. Це надзвичайно хитре і далекоглядне застереження, внесене за наполяганням Китаю, фактично виключає території, нещодавно анексовані у воєнний час, і таким чином звільняє Пекін від будь-яких зобов'язань реагувати на напади на анексовані території України.

Насправді існувала невелика ймовірність того, що польські МіГи могли б суттєво вплинути на ситуацію на полі бою

Масштаби військової операції Росії, зокрема, сувора таємність бліцкригу нападу на Київ, про який ще 21 лютого не знав навіть Лавров, застали Пекін зненацька. Хоча китайці офіційно підтримали Путіна дипломатично, звинувативши НАТО у провокуванні конфлікту, існувало глибоке (і цілком обґрунтоване) занепокоєння, що Путін перегнув палицю, спровокувавши Захід на об'єднаний фронт, чого можна було б уникнути, провівши обмежену операцію на Донбасі. Загроза ядерної ескалації, висловлена Путіним 27 лютого, стривожила весь світ, включно з Китаєм. Ключовим пріоритетом для Пекіна було "уникнути будь-якої ядерної ескалації і сприяти припиненню вогню" в російсько-натовському протистоянні, повідомило джерело, яке має регулярні особисті контакти з лідерами Народно-визвольної армії Китаю (НВАК). Тож Путін - необачно в китайських очах - розіграв свою найнебезпечнішу карту ще на початку повномасштабного вторгнення.

Тому, коли через кілька днів виникла загроза подальшої ескалації у вигляді пропозиції польського уряду поставити Україні весь свій парк винищувачів МіГ-29 радянських часів, китайці занепокоїлися. Насправді існувала невелика ймовірність того, що польські МіГи могли б суттєво вплинути на ситуацію на полі бою. Від 26 до 33 польських МіГ-29 були виготовлені на початку 1980-х років для ВПС НДР і були продані Варшаві за символічну суму в 1 євро за штуку в 2003 році. Румунія, яка володіла 20 подібними літаками МіГ-29, вивела їх з експлуатації багато років тому. І все ж надання країною-членом НАТО винищувачів будь-якого типу Києву стало б важливим символічним, якщо не обов'язково оперативно значущим, кроком на шляху до прямого залучення НАТО в конфлікт. Спочатку Вашингтон був налаштований позитивно. Але через день, 8 березня, Пентагон різко змінив свою позицію, оголосивши пропозицію Польщі "не прийнятною".

Що змусило Вашингтон змінити свою думку? Частково це була термінова і конфіденційна ініціатива по негласних каналах за участю колишніх європейських лідерів і високопоставлених чиновників, яку зрештою схвалили китайці. З часу заяви Путіна від 27 лютого про ядерну готовність НВАК також зверталася по військових (а не по дипломатичних чи політичних) каналах до вищого російського генералітету, з яким вони підтримували особисті контакти протягом багатьох років спільних військових навчань і переговорів про військові закупівлі. Мета Пекіна полягала в тому, щоб гарантувати, що навіть у разі прийняття політичного рішення про застосування ядерної зброї російська армія наполягатиме на дотриманні своєї давньої ядерної військової доктрини, яка передбачає її застосування виключно у разі провокування нападів на російську територію. Під час цих неофіційних контактів по "другій лінії" Вашингтон і НВАК домовилися - незвично, враховуючи погіршення відносин за часів президентства Дональда Трампа, - що якщо США не підтримає угоду щодо МіГів, то пекінські генерали зроблять все можливе, щоб розрядити ядерну загрозу Путіна на оперативному рівні. "Це спрацювало, - заявило китайське джерело. У США вирішили, що постачання літаків - це крок, що заведе надто далеко".

Хоча про цю негласну ініціативу початку березня раніше не повідомлялося, той факт, що США зберігали принципово обережне ставлення до постачання стратегічних озброєнь Україні протягом всієї війни, фактично підтверджує, що Вашингтон залишався глибоко обізнаним із занепокоєнням Китаю, яке розділяли багато найбільших країн Європейського Союзу. Незважаючи на різку ескалацію поставок грошових коштів та військової техніки, зокрема 155-мм артилерії, здатної стріляти керованими снарядами, та високомобільних артилерійських ракетних систем (HIMARS), НАТО утримується від надання Україні штурмовиків, гелікоптерів, танків, бойових ракетних комплексів та крилатих ракет дальнього радіуса дії.

Під час низки зустрічей з керівництвом НАТО з початку вересня Ван пообіцяв використати значні важелі впливу Китаю на Москву, щоб переконати Путіна відмовитися від використання ядерної зброї, в той час як НАТО підтвердило, що не надаватиме стратегічну зброю Україні

Водночас китайська підтримка Москви залишалася такою ж обережною. Пекін пропонував дипломатичну та інформаційну підтримку, але виключав значну військову співпрацю, змушуючи росіян купувати безпілотники в Ірані, розбирати побутову техніку на комп'ютерні чіпи і намагатися викупити гелікоптери, ракети і системи протиракетної оборони у своїх військових замовників з країн, що розвиваються. Загроза санкцій США щодо їх глобальних операцій змусила багато провідних китайських банків, таких як ICBC, Новий Банк Розвитку та Азійський банк інфраструктурних інвестицій, відмовитися від кредитів та фінансування з Росії. Китайські енергетичні гіганти, такі як Sinochem, також призупинили всі російські інвестиції та спільні підприємства. У серпні UnionPay - китайський аналог Visa і Mastercard - також припинив співпрацю з російськими банками, посилаючись на санкції. Матеріальна мотивація виходу пекінських корпорацій з Росії була зрозумілою: до війни обсяг торгівлі Китаю з Росією становив 100 мільярдів доларів (за прогнозами, цього року він зросте на 30 мільярдів доларів завдяки збільшенню імпорту нафти), а з США і ЄС - понад 1,5 трильйона доларів.

Після спільного засудження Байденом і Сі загрози застосування ядерної зброї на Балі на початку цього місяця так звані березневі домовленості "другого шляху" стали державною політикою "першого шляху". Як повідомляє китайське джерело, завдяки човниковій дипломатії Вана НАТО і Китай ефективно узгодили свою позицію щодо недопущення ескалації українсько-російського конфлікту. Під час низки зустрічей з керівництвом НАТО з початку вересня Ван пообіцяв використати значні важелі впливу Китаю на Москву, щоб переконати Путіна відмовитися від використання ядерної зброї, в той час як НАТО підтвердило, що не надаватиме стратегічну зброю Україні.

На саміті на Балі Сі (за підтримки Прем'єр-міністра Індії Нарендри Моді) публічно закликав до повернення до дипломатії та наголосив на нагальності пошуку мирного врегулювання. Цю позицію ще має офіційно підтримати НАТО, яке наполягає на тому, що українці самі вирішать, коли їм сідати за стіл переговорів. Але багато високопосадовців у НАТО - наприклад, голова Об'єднаного комітету начальників штабів США Марк Міллі та президент Франції Емманюель Макрон - незалежно один від одного запропонували Києву готуватися до мирних переговорів. Тоді як гарантії безпеки кордонів Росії, надані Китаєм ще в лютому, можуть зіграти важливу роль у створенні для Кремля шляхів відступу, які зможуть "врятувати обличчя", на противагу ймовірним гарантіям безпеки України з боку НАТО.

Якою є ціна Китаю за його миротворчість? Пекін сподівається поліпшити відносини з НАТО і Європою і покласти край кривавій і безперспективній війні, яку так необачно розпочав його союзник Путін. В Україні Китай, як вказано у джерелі, "зрештою, позиціонує себе як нашу останню надію на мир у цьому світі". Зрештою Українці, яких, ймовірно, попросять пожертвувати землею заради миру, можуть з цим не погодитися.

Автор: Оуен Метьюз

Перекладено з The Spectator

Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb