Читати Місяць

- Дивись, — захоплено казав він навесні, — каштани зацвіли! Дивись, як вода в Сеймі прибуває, на очах затоплюючи Оболоння, дивись як надовго віддаляється від нас Батурин, куди тепер можна буде добратися тільки човном. Бачиш, яка гарна, ласкава усмішка он у тієї бабусі? А ти помітив рожевий відтінок на квітах яблуні? Ти зауважив, яким красивим почерком написано цього листа?

Восени бачити, як жовтіє листя на кленах, коли кожен листочок, за висловом давнього японського поета, дивиться на нас з усерозумінням і всепрощенням Будди. Уночі бачити химерне переплетіння тонесеньких ліній на долоні коханої, дивуватися, що десь там записані невідомим письмом і наша зустріч, і наша любов, цілувати ті лінії, побожно розглядаючи, намагаючись розгадати подальший розвиток сюжету нашої долі. Узимку — так, звичайно, ці неповторні візерунки сніжинок, у кожної свій, і ці стрункі сиві дими, що стоять над хатами, і червоне сонце, що з'являється на лічені години, просто щоб ми не встигли забути його вигляд до весни... А влітку — усміхнена округлість яблук, і коралі суниць, і сині грози зі сліпучими блискавицями, і важке трепетне срібло риби на вудці.

Читайте також: Українське хюґе

Бачити, споглядати, ділитися побаченим — воно в кожного своє. Нерозділене побачене втрачає половину сенсу і краси.

Бачити, споглядати, ділитися побаченим — воно в кожного своє. Нерозділене побачене втрачає половину сенсу і краси

- Дивіться, дивіться! - захоплено гукає хлопчик до пасажирів у фунікулері. - Ми підіймаємося в небо!

Усі усміхаються. Адже ми мало чим відрізняємося від малого, коли вивішуємо селфі на інстаграмі або перші розквітлі тюльпани на фейсбуці. Ділимося, розраховуючи на відгук і розуміння, на проникливу емпатію, на те, що сині пелюстки й жовтий пилок на тичинках ірисів розкажуть іншій людині так само багато, — або й більше, — як нам. Нема нічого гіршого за байдужість, коли людина, якій ми довірили сокровенне побачене — тільки їй одній, бо вважали, що саме вона зрозуміє ту картину належно, — позіхає, стенає плечима, переводить розмову на інше. Але нема й нічого кращого за спільне милування.

Бачення може бути поверховим, а може мати кілька шарів, розповідаючи досвідченому оку слідопита значно більше змістовних історій, ніж знудженому погляду пересічної людини

Ось ми йдемо з дружиною київським парком Кіото, де саме зацвіли сакури. Всюди траншеї та окопи, доріжки перетинає колючий дріт. Ми збиралися чинити тут запеклий опір осатанілому ворогу, коли він намагався прорватися до столиці. Може статися, що ці траншеї ще придадуться, але сьогодні про це не хочеться думати. Сотні усміхнених і замріяних облич. Незнайомі люди обмінюються з нами промовистими поглядами — ви бачите, яка краса? Млосне кипіння рожевої піни поєднує зір зворушених киян із баченням жителів стародавньої японської столиці Едо, на якусь мить часи, краї, культури зливаються воєдино, а в пам'яті зринає вірш Мацуо Басьо:

Натовп із сотні тисяч

родин — таке милування

квітами у столиці!

Читайте також: Поет і війна

Бачення — це завжди нагода для пам'яті. Пам'ятаєш того барвистого дракона, що назбирував дітлахів і катав їх морем? А пам'ятаєш тих собак, яких ти годувала зефіром? Пам'ятаєш оту синю сукню, вона тобі дуже личила? Бачення може бути поверховим, а може мати кілька шарів, розповідаючи досвідченому оку слідопита значно більше змістовних історій, ніж знудженому погляду пересічної людини. Такі погляди переважно ковзають, перебігають із п'ятого на десяте, неспроможні зупинитись, зосередитися, зануритись. А поміж тим тільки така зупинка, стишення, замовкання зору, якщо можна так сказати, відкриває людському серцю неозорі багатства й неторкані пласти буття, серед яких ми живемо так буденно, не помічаючи їх. Будете дивитись - і не бачити.

- Бачиш серпик Місяця? - питає батько, показуючи на схід.

- Бачу, зовсім тоненький.

- А ти знаєш, росте він чи спадає?

- Ні.

- Тоді я тебе навчу читати Місяць. Якщо серпик утворює літеру "С", це означає, що Місяць спадає. А коли ти приставиш до оберненого серпа вертикальну паличку, утвориться літера "Р". Росте! Ось як тепер. І йому вже три дні...

...Так багато літ минуло відтоді, а я й досі пам'ятаю показаний батьком урок читання Місяця. А коли гортаю збірку Мацуо Басьо, то вірш, присвячений пам'яті його приятеля, поета Ранрана, завжди звучить для мене як епітафія для всіх, хто вмів і любив бачити місячне сяйво, у тому числі й для мого батька:

А з-під землі чи видний тобі

в цей поминальний сьомий день

триденний молодик над могилою?

Спеціально для Еспресо

Про автора.  Костянтин Москалець, письменник

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.