Чому українській літературі бракує цікавих історій

Панове митці та поціновувачі! Маю до усіх питання.

Вважається, що у нашій кіноіндустрії одне з найслабших, якщо не найслабше місце — історії. Про це торочать постійно.

Я б сказала, що це характерно і для сучасної літератури. Це значить, що знайдеться вкрай мало яскравих сюжетів та персонажів/персонажок, які б запам‘ятовувалися і ставали спочатку популярними, а згодом може і культовими.

Особисто я вважаю, що вигадати яскраву, нетривіальну історію — одне з найважчих завдань. Читаю купу сучукрліту десь із 2006 року і навряд зможу пригадати от прям щось особливе. Може перші романи Любка Дереша, вважаю, що "Культ" і "Поклоніння ящірці" - саме те для старших класів та студентських років.

У нашій кіноіндустрії одне з найслабших, якщо не найслабше місце — історії. Про це торочать постійно. Я б сказала, що це характерно і для сучасної літератури

З Жадана роками пам‘ятаю уривки з "Депеш Мод" - усі ці "кошмарні Джізуси" та "волохаті пальці Степана Галябарди". Але сюжет — без нагадування хз, шо там було.

Хто у нас майстриня із цієї справи, так це Люко Дашвар. Читати це направду неможливо, але самі історії вона вигадує доволі непогані, зі складними характерами (наскільки це можливо у такому жанрі) і непередбачуваними колізіями.

Читайте також: Про кадровий голод та відсутність "самогубців"

Ну і Курков. Він тут у нас зараз на міжнародного Букера претендує з "Львівською гастроллю Джимі Гендрикса", а недавно з "Сірими бджолами" потрапив до списку Нью-Йоркера.

"Мої думки тихі" Антоніо Лукіча — так. Думаю, його "Люксембург, Люксембург", який вже скоро вийде у прокат, буде десь таким самим.

У прокаті "Памфір" - з характерами героїв — там теж прорив. "Спіймати Кайдаша" - єстєствєнно.

Ясна річ, я не критикую погано виражений сюжет чи взагалі його відсутність. Бо зараз набіжать знавці мистецтва в коменти — я цього не витримаю. Мистецтво, а надто те, яке претендує на якусь інтелектуальність, мусить бути різним і постійно щось шукати як у змісті, так і у формі.

Але мені вкрай бракне саме першого.

Читайте також: Ідіотів таки менше, припиняймо узагальнювати всю націю за неадекватами

Колись я була на лекції ізральської шоуранерки. Вона сказала, що у них не так багато грошей, але вражати хочеться. Тому вони зробили ставку на історії й мають у цьому успіх. Тоді українці в залі нєрвно сміялися.

Я б хотіла запитати у професіоналів — у чому взагалі наша проблема? Чому ми не продукуємо цікавих історій, хоча маємо просто неймовірну для них основу. Одразу напишу свою версію — усе через брак сміливості

Тому я б хотіла запитати у професіоналів — у чому взагалі наша проблема? Чому ми не продукуємо цікавих історій, хоча маємо просто неймовірну для них основу.

Одразу напишу свою версію — усе через брак сміливості. Ми не можемо наважитися думати вільно, поза звичними принципами, порушувати правила, переживаємо хто що скаже і подумає. Не можемо йти проти традиційних уявлень і уникаємо гострих кутів.

Читайте також: Невідомий Орвелл

З таким принципом виходить щось прісне. Звідси й нудні патріотфільми з ідеальними персонажами, бо як же наших героїв показати якось не так? А я хочу фільм, в якому будуть йо*нуті стосунки між Марком Вовчком та Пантелеймоном Кулішем. Або про фрікуватого Миколу Костомарова. Блін, як добре, що у нас є Домонтович, який це написав.

А питання до читачів та глядачів таке. Які саме персонажі та сюжети із кіно та літератури періоду незалежності вам справді запам‘яталися? І чому.

Джерело

Про автора. Лєна Чиченіна – журналістка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.