Держипільський: Я вірю, що кожна людина на землі має своє місце, де вона може відбутися

Сьогодні - День театру, що б ви хотіли побажати колегам? 

Люди театральної спільноти це - унікальні люди. Це - еліта нації, це є найкраще, напевне і найвеселіше, що міг Бог створити. І от в такий дуже важкий час нехай святково я хочу сказати чиновникам, тим людям, від яких, на жаль, залежить доля отаких ніжних створінь, як людей театру, який жах там твориться зараз в Харкові, та й загалом по Україні: не робіть нічого поганого людям театру, бо вам не повезе. А мої найкращі, найкрасивіші, найталановитіші в світі театрали, з Днем театру, я вас люблю, ви  - найкращі в світі!

Що ви зараз робите? От зараз пандемія, важкий час, але ви весь час в дорозі. І знаю, що в Суми ви їдете, і ще кудись їдете, чому ви в дорозі весь час? 

Ну, насправді от вже рік такий виклик стоїть перед світом, різними галузями, і мистецтвом зокрема. Але я завжди кажу, що сидіти, склавши руки, і чекати чогось – не в моїх правилах. І тому ми справді перетворили оцей негатив, на мою думку, в плюс. Цей сезон ми розпочали 24 серпня, на День незалежності, коли ми зіграли “Нашу націю” за твором Марії Матіос на Поп Івані, це більше двох тисяч метрів на вершині. Це унікальна подія. Якось, знаєте, як почнеш, так воно й пішло-поїхало, але я зараз вже дивлюсь трішки назад і розумію, що це ну, дуже надзвичайний крутий досвід. 

Ми справді грали цього року багато де і гастролювали, тому що от кидають нас в “червону зону” – ми поїхали там, де “помаранчева”, де “жовта”, де можна їздити. Окрім містечок, сіл, замків Івано-Франківщини, ми справді побували дуже багато де, нещодавно ми були в Сіверодонецьку з “Солодкою Дарусею”, і в театрі, і були в військовій частині, для нас історична подія – ми в Чорнобилі зіграли “Солодку Дарусю” теж, в зоні відчуження, ну, і повернулися з Сум. Такий дуже цікавий досвід, але це робить нас багатшими, розширює, і я дивлюсь, що це цікава така штука: начебто ти повертаєшся до джерел, наші корифеї театру – це був мандрівний театр, і я завжди пам’ятаю, ми були мали проект на Кіровоградщині, тоді Єлисаветградщині, і тоді казали теж, що де пройшов театр корифеїв, ті села було дуже важко русифікувати, всунути їм ту чужу російську ідеологію. Тобто театр є унікальним мистецтвом, він діє не так розумово, як діє на підсвідомість і таке щось робить там, він легко проникає в душу, а може там робити фантастичні речі, фантастичні дива. Він може зробити і злого багато, а може зробити дуже багато добра, і тому я вірю, що ми, а ми ж такий театр, національний не тільки по назві, а й по суті. Є багато думок з приводу, чи мистецтво має бути таким тільки космополітичним, завжди кажу, що я так не вважаю, я вважаю, що мистецтво має мати свою позицію чітку, театр зокрема, і він має стояти в авангарді отих процесів, які відбуваються в суспільстві – чи суспільно-політичних, чи питань моралі і так далі. А ми так і робимо, наш Івано-Франківський національний театр імені Івана Франка – ми завжди намагаємось бути в авангарді. 

Не даремно кажуть, що весь світ – театр, а ви своєю роботою, мені здається, розказуєте українцям нові невідомі для них історії про гуцулку Ксеню, яку всі знали пісню, але про Барнича ніхто не знав, і тут така величезна кількість прекрасних вистав. Коли на вас дивлюся, згадую весь час Леся Курбаса, який теж мандрував і ставив вистави в різних місцях.

Справді це 100 років тому було, і теж, на жаль, були такі не найлегші часи в історії України, і військові події, і з селами ставили. 

І з гуцульським театром працював в Верховині, і в Білій Церкві мав “Березіль”, і Київ, і Харків, і Москва з Міхоелсом.

Геній! Унікальний чоловік, це - правда. 

Тобто це людина, яка переповідала українцям і творила історію. Ви коли творите історію, от зрозуміло, що твори Марії Матіос, які є фантастичними і які завжди сучасними, і так, я теж пані Марії передаю вітання, вона фантастичний письменник і людина. Знаю про ваш проект про Василя Вишиваного, що з цим проектом і трошки про цей проект розкажіть?

Направду, теж унікальний проект, в першу чергу, це величезна заслуга продюсерки, промоутерки Олександри Саєнко, те, що взагалі закрутився цей проект. Унікальна команда на базі Харківського національного театру опери і балету і там має відбутися цей проект. Лібрето написав геніальний Сергій Жадан, музику написала геніальна композиторка Алла Загайкевич. Мені випала така доля, я не знаю, шанс, хрест – взагалі вірю, що випадкових речей не буває, створити режисуру до цього проекту, унікальна постать Самого Вишиваного. Для мене воно близьке надзвичайно, тому що вперше Василь Вишиваний, ще будучи підлітком, втік з навчання з Відня і поїхав, помандрував, власне, в Карпати, десь туди в Ворохту, в Верховину, в Жаб’є тоді.

Його там арештовували, затримували, я читав спогади Чикаленка, який дуже багато про це писав.

Це вже пізніше було, коли він був в Січових стрільцях, вже під час Першої світової війни. Але кажу, чому для мене це важливо – тому, що я ж сам гуцул, я завжди це кажу, Косівський район, село Снідавка. І коли він там описує, а, до речі, він якраз в Косові був, коли ЗУНР була проголошена, тобто дуже багато невипадкових співпадінь, і коли я це розумію, я розумію, що Бог мені дав цей проект невипадково. На жаль, через пандемію на сьогодні мала відбутися прем’єра знову ж таки в квітні, попередньо зараз ми говоримо з командою, що це мав би бути жовтень. Ну, все в Божих руках. 

Ви ставите вистави у Львові, в Харкові, в Києві, працюєте з продюсерами, із Жаданом, з цілої України, чому ви досі в Івано-Франківську?

Ну, я теж такий чоловік, що вірю в знаки, тому це все в Божих руках. Але я вірю, що кожна людина на землі має своє місце, де вона може відбутися. Знову ж таки, хтось має шанс виїхати за кордон, я не засуджую ніколи, але в мене був колись цей шанс, я виграв колись Green Card, і я не поїхав, це все було до одруження. І я тому можу сміливо говорити і робити якісь речі. Ну, і я навчався у Львові, але доля закинула в Івано-Франківськ, і якось у мене там все почало складатися, і я вірю, що от є місце, земля, яка дає тобі сили, з якою ти раптом входиш в якийсь такий дивний цікавий зв’язок. Земля – небо, небо – земля, круговорот, і раптом все виходить. Ну, от якась така річ. Можливо, спочатку щось таке було – а що відбувається в Києві, щось там таке, що ти пропускаєш, зараз такого вже немає, справді децентралізація – це не тільки вже таке просто поняття, воно і духовне, звага тобто. Ми в Івано-Франківську зараз, на мою думку, створили унікальний театр. Звичайно, він уже був на базі митців, які там були, і Прохасько, і Андрухович, і наші письменники, так що я на сьогодні дуже комфортно почуваю себе в Івано-Франківську – ну, от моє місто, дякувати Богові. 

А я хочу зараз, в нас не так багато часу, звернутися до прем’єр-міністра пана Шмигаля, до міністра культури пана Олександра Ткаченка. Ростислав очолює фантастичний театр, цей театр має статус національного, але отримають актори там мізерні кошти – скільки?

Соромно, що, наприклад, молоді актори зараз, якщо без надбавок, така колізія дивна – ми національний статус отримали, кажуть, академічні надбавки ми вже не можемо мати, ну, ставки звичайні – 6, 7, 8 тисяч молоді актори отримують. От такі малесенькі заробітки, це як колізія з Харківським, що голова (ОДА-Ред.), казали, що 16 з половиною. Ну, цирк, ні? Якщо нам вдається якісь надбавки, премії, щось надати, хоча на цей рік нам такий бюджет теж дали ганебний в Івано-Франківську.

Хочу звернутися і попросити все ж таки додати цей театр до відповідної постанови Кабінету міністрів, згідно з якою національні театри фінансуються у відповідності до свого статусу. Бюджет має спеціальні кошти, і є інші місцеві театри, які є з органів місцевого самоврядування, які отримують від бюджету допомогу, тому що мають статус національного. І дуже прошу підтримати цей театр, це один з кращих українських театрів. Ми, звичайно, можемо говорити і про музей Франка у Львові, і про багато інших прекрасних національних закладів, які сьогодні теж не отримують жодної допомоги, і теж, очевидно, мали би отримувати, тим паче в час пандемії, коли і музеї, і театри, і галузь культури взагалі фактично може бути знищена. От для того, щоб вона не була знищена, давайте відповідно до закону вшануємо цих прекрасних акторів і цього прекрасного режисера, не тільки режисера.

Микола, дякую. Вам Бог точно заплатить, і всім, хто це зробить, гарантую – Божа допомога буде, якщо франківському театру ви дасте те, що він давним-давно заслуговує.