До кінця року воєнні дії повинні припинитись

Це прозвучало тривожно, хоч зміст повідомлення і не новий. Місяць тому генерал Буданов – голова військової розвідки і від 25 липня координатор усіх розвідувальних служб – говорив те ж саме. У серпні настане кульмінація військових дій, українська армія повинна звільнити окуповані території, найголовніше на Півдні. А до кінця року військові дії мають припинитись, що створить передумови для мирних переговорів.

У свою чергу експерт Атлантичної ради Річард Хукер зауважив (20 липня), що до кінця року український контрнаступ проблематичний через необхідність поставок великої кількості західної техніки (артилерії, літаків та ракетних систем) та навчань українських резервістів роботи з нею. За його оцінками, Україна може виставити 1 мільйон солдатів, що дає їй багаторазову перевагу. Бо російська армія має чисельність не 800 тисяч солдатів у лінійних батальйонах, а 300 тисяч, з яких 90 тисяч вже беруть участь у війні.

Термінологія і трохи розрахунків

Враховуючи великий потік інформації та прогнозів, варто впорядкувати отримані знання та спробувати визначити, на якому етапі перебувають військові дії. Тобто, з точки зору яких критеріїв оцінювати успіхи українців, а з яких росіян. Що для однієї та другої сторони буде перемогою, а що поразкою. 

Спочатку термінологія та деякі цифри. Для українського Генштабу із 24 лютого триває "стратегічна оборонна операція", тобто армія має захищати територію та завдавати ворогу максимальних втрат – в людях і техніці. Довжина фронту, включно з кордоном із Білоруссю, становить 2500 км, де щоденні бої тривають на відрізку 1400 км. Від прикордонної зони на північний схід від Харкова до передмістя Херсона.

Але територією бойових дій є вся країна, тому що стратегія Кремля передбачає і ракетні удари по об’єктах військової та цивільної інфраструктури, а також терор населення. Із початку війни випущено понад 3 тисячі ракет, з яких 60% були спрямовані проти цивільних цілей (дані Міноборони України).

Найзапекліше Росія атакує Донбас, менш інтенсивно Південь (на Запоріжжі практично не наступають). Після захоплення Сєверодонецька та Лисичанська, двох найбільших міст Луганської області, командування оголосило "оперативну перерву" для перегрупування і поповнення сил. Тиждень тому міністр оборони Сергій Шойгу її завершив, що наразі не принесло особливих результатів. Українці ефективно обороняють Бахмут і Сіверськ, відбиваючи атаки з напрямку Ізюму на Слов’янськ.

Для росіян головною ціллю є захоплення Краматорська – головного міста неокупованої частини Донеччини. Однак, враховуючи їхні темпи, це віддалена перспектива. Тим паче, що експерти сходяться на думці, що зараз розпочався третій етап війни, в якому ініціатива має перейти до українців.

Російське військо знекровлюється

Перша фаза тривала до кінця березня, коли росіян відкинули від Києва, Сум, Чернігова та Харкова. Ключову роль в перемозі у "битві за Київ" відіграло знищення повітряного десанту, мостів, маневрова оборона лінійних військ із застосуванням артилерії, дії спецназу та ефективне використання західної допомоги (Джавелінів, NLAW-ів, "байрактарів" та польських Перунів). Елітні десантні, механізовані та бронетанкові частини зазнали величезних втрат і були змушені відійти.

Друга фаза має назву "Битва за Донбас". Путін призначив нове командування та поставив амбітні завдання: взяти всю Луганську та Донецьку області з Маріуполем, підкорити Миколаїв та Одесу, отримати сухопутне сполучення із так званим Придністров'ям, тобто, окупованою росіянами частиною Молдови. А також встановлення повного контролю над Чорним морем завдяки захопленню острова Зміїного. Успіх операції мав відкрити шлях до окупації всієї Лівобережної України та відновлення наступу на Київ.

На Донбасі сконцентровані 60% сил загарбника (відновлених, які налічують 130-150 тисяч солдатів). Запорукою до перемоги була стратегія артилерійської "стіни вогню" –  використання максимальної кількості артилерії на вузькій ділянці фронту. Територія атаки була розбита на квадрати і систематично "поливалася вогнем". На підготовлене таким чином поле бою йшла піхота, підсилена танками. Не жаліючи нічого і нікого, атакуючи райони, де було українське військо, села та міста.

Після трьох із половиною місяців боїв росіяни не досягли практично жодних цілей, платячи дуже високу ціну за захоплення Маріуполя, Сєверодонецька та Лисичанська. Дані українського Генштабу та американської й британської розвідок різняться (українці повідомляють, що лише під час боїв за Сєверодонецьк і Лисичанськ росіяни втратили 11-12 тисяч бійців), що не змінює суті справи. Російська армія знекровлюється, моральний дух руйнується, а поповнення взяти нізвідки.

Основною проблемою є нестача піхоти, звідси використання приватних військових компаній (включаючи сумнозвісну групу Вагнера), вербування найманців на Близькому Сході та в Африці, призначення добровольчих батальйонів з числа національних меншин та мобілізація новобранців в окупованій Україні.

Переозброєння армії

На підставі оцінки цих фактів глава британської зовнішньої розвідки MІ6 Річард Мур заявив, що російські війська незабаром знесиляться, у командування виникнуть проблеми з відправкою військ і озброєння під час боїв. А це дасть українському війську можливість контратаки.

Український штаб поки що не оголосив про початок "стратегічної наступальної операції", хоча два тижні тому Зеленський наказав генералам "деокупувати" прибережні райони півдня. Причина – ґрунтовна реорганізація Збройних Сил України, переведення їх на західне озброєння та перевірка планів щодо здобутого досвіду.

Передовсім українці мають відновити втрати. Особливо драматичним був травень, коли щодня втрачали 100-200 убитими і 300-500 пораненими. Наразі втрати становлять 30 убитих та 150-200 поранених. Запорукою їх скорочення стало використання американських ракетних комплексів HIMARS, якими обстрілюють склади озброєнь і командні центри Росії. Наприклад, після знищення складу боєприпасів в Ізюмі інтенсивність обстрілів російської артилерії зменшилася в десятки разів – за оцінками командира батальйону 93-ї десантної бригади, яка воює під Слов’янськом.

Українська армія налічує 700 тисяч солдатів (половина воює на фронті), ще 300 тисяч служать в інших військових та воєнізованих формуваннях. Достатня кількість, бо міністр оборони Олексій Резніков повідомив, що повістки отримують лише особи, придатні для визначених військових спеціальностей. Це підтвердив і колишній президент Петро Порошенко (купує для армії вантажівки, БМП), він вважає, що вже сформовано достатню кількість нових бригад, але вони не мають відповідного озброєння. А його може забезпечити тільки Захід.

Після саміту НАТО у Мадриді (29-30 червня) президент Джо Байден оголосив, що українці отримають 600 танків, 500 артилерійських установок, безпілотників та невизначену кількість ракетних комплексів – ключ до нової стратегії українців. Понад 200 танків "Twardy" вже приїхали з Польщі (раніше Польща передала 230 танків T-72), ведуться переговори про постачання німецьких Леопардів та американських Абрамсів. Поки що переговори йдуть неохоче через спротив юридичного офісу Олафа Шольца. З іншого боку, до України відправляють гармати та гаубиці (американські, британські, польські, французькі, німецькі та чеські), хоча і в цьому випадку темпи поставок низькі.

HIMARS'и зробили різницю

Ключове значення має поставка літаків і ракетних комплексів разом з ракетами великої дальності. Американці вирішили оснастити українську армію літаками безпосередньої підтримки A-10 Warthdog і виділити 100 мільйонів доларів на підготовку пілотів. Конгресмени попросили навчати пілотів F-16, хоча в Білому домі досі дискутують, чи надсилати ці винищувачі. Бо Путін може вважати це "надмірною ескалацією" війни і застосувати зброю масового ураження. Продаж Словаччиною винищувачів Міг-29 до кінця серпня – майже вирішене питання.

Раніше в Україну були доставлені болгарські штурмовики Су-25 і півтора десятка вертольотів Мі-17 від американців і ще з десяток від союзників з Європи. Після ракетних обстрілів аеропортів і баз повітряних сил 24 лютого і наступних днів росіяни хвалилися, що в Україні більше немає авіації. Виявилося, що понад 80% літаків і гелікоптерів уціліли, хоча в ході подальших боїв значна їх частина була збита.

Наразі українська авіація атакує російські цілі не лише на Півдні, а й на Донбасі. Важливо й те, що НАТО оголосило про поставку комплектів для боротьби з безпілотниками, бо росіяни навчилися ними користуватися, виробляють масово і, схоже, отримали безпілотники іранського виробництва.

Українська армія має на озброєнні кільканадцять пускових установок HIMARS і кілька британських РСЗВ M270. Наступні 4 HIMARS'и вже у дорозі, ще 25-30 штук мають приїхати у недалекому майбутньому. Це дозволило українцям досягти вражаючого успіху. За місяць знищили 50 складів боєприпасів, командних та матеріально-технічних центрів до 80 кілометрів за лінією фронту.

Американці вдячно відгукуються про професіоналізм українських військових і швидке навчання користуванню сучасною технікою. У свою чергу російське командування та пропаганда щодня звітують про успіхи у знищенні пускових установок. На даний момент, як заявили в Пентагоні, всі HIMARS перебувають в польових умовах.

Російські "жести доброї волі"

30 червня росіяни заявили, що залишили острів Зміїний "на знак доброї волі". В Україні жартували, що така "доброта" увійшла у росіян у звичку, бо так само вони проявили "добру волю" і біля Києва. Насправді ж за контроль над островом, розташованим за 40 км від материка, йшла кількаденна битва. Росіяни розмістили на ньому екіпаж, встановили ракетні установки, радіолокаційне обладнання та комплекси для контрбатарейної боротьби. Ціллю було блокування українських портів (переважно Одеського), щоб унеможливити експорт українського зерна.

Українці застосували авіацію, артилерію, безпілотники та реактивні системи залпового вогню. Атаки були точними та повторюваними, адже після перших втрат росіяни повторили поставки техніки та людей. Безрезультатно, вони також втратили кілька суден. Врешті вони відійшли, втративши техніки на суму майже 1 мільярд доларів.

Використовуючи цей досвід, український штаб застосував схожу стратегію на півдні. Спочатку HIMARS'-ами обстріляли склади боєприпасів і командні пункти, що особливо гостро було для росіян, у Мелітополі, Новій Каховці та Чорнобаївці. Минулого тижня вдарили по мостах в Херсоні та Новій Каховці, зупинивши на деякий час рух важкої техніки. Метою було показати можливості української армії, точність її нової зброї та дати росіянам час зробити ще один "жест доброї волі". У цьому багато легковажності, хоча нестандартні дії принесли українцям не одну перемогу.

Росіяни все ще загрозливі, збирають сили і готують новий масштабний наступ. Планують його розпочати у середині серпня, тобто, напередодні 31-ї річниці проголошення Незалежності України. Росії має допомогти Білорусь, війська якої досі тренуються на полігонах біля кордону з Україною. Таким чином Москва хоче повторити події серпня 2014 року, коли український наступ для звільнення Донбасу був перерваний ударом регулярних російських частин під Іловайськом та на інших ділянках фронту. У результаті Київ змушений був підписати так звані перші Мінські угоди.

Але двічі в одну річку не ввійдеш. Українська армія зараз не до порівняння більша й краще оснащена. Захід підтримує Україну військовою технікою, фінансами, економічною та гуманітарною допомогою. І підтримуватиме "стільки, скільки буде потрібно" – як повторюють європейські та американські політики.

Фактом є також те, що від початку "третьої фази" ролі сторін боротьби змінюються. Путін і його генерали вірили, що вони одразу захоплять Україну, знищивши матеріально-технічне забезпечення її армії. Зараз, завдяки допомозі Заходу, саме українці наближаються до того, щоб послабити матеріально-технічне забезпечення окупаційних військ настільки, що Росії не залишиться нічого іншого, окрім сісти за стіл переговорів. На умовах України і Заходу, а не на своїх.

"Газета Виборча"   27.07.2022