Герої України. "Є бажання дати росіянам по зубах, щоб вони відкотилися у свої степи", - воїн 24 "королівської" бригади Іван Білик

Історію воїна, який воює на фронті з 2014 року розповідає "Еспресо". 

Покинув успішний бізнес за кордоном, аби боронити Україну від росіян

Іван Білик з позивним Язь командир відділення в механізованому батальйоні 24 бригади імені короля Данила. Вперше чоловік вирушив на фронт у 2014 році. Тоді чоловік залишив хорошу роботу за кордоном, успішне життя і вступив у лави Збройних сил України.

"Можна сидіти за кордоном і всім пояснювати, що ти прекрасний українець. А є інший варіант – зібрати сумку і йти захищати Україну", - переконаний він.

Іван Білик – не професійний військовий, але проходив строкову службу у 80-ій десантно-штурмовій бригаді. 

"Я мав дуже хороший досвід строкової служби, — розповідає Іван Білик. - Тоді робили експериментальні батальйони без "дідовщини" і були дуже хороші інструктори. Бувало за ніч робили дуже багато пострілів зі стрілецької зброї та кілька пострілів з гранатометів. Стрілецький комплект зброї тоді я весь опанував". 

Воїн у цивільному житті жив між Польщею та Швецією. Займався перевезеннями, мав свою невеличку фірму таксі за кордоном. Був доволі успішним, але все залишив, приїхав з-за кордону і прийшов у військкомат. 

"Є відчуття патріотизму, — каже Іван Білик. - Коли я приїхав у Швецію, почав сильно дивуватися. У них майже у кожному будинку є флагшток з прапором. Я дивлюся на них і розумію, що люди самі побудували собі державу. На той момент мені стало зрозуміло, щоб нам так жити, потрібно вирватися з-під цього російського ярма. Дуже багато я зрозумів у Швеції: патріотизм людей, бачення, що можна жити у себе вдома, а не деінде. У 2014-му я йшов у військо з великим патріотизмом, я сподівався, що нам все швидко вийде. На жаль, так не сталося". 

Читайте також: "Росіяни спершу вбивали родичів, а потім роздавали дітям пряники" – сапер Віталій Галаша

Тоді захисник воював майже в усіх точках на Донеччині та Луганщині. Волноваха, Довжанськ, Зеленопілля – найбільш відомі позиції воїна 24-ки. Іван Білик розповідає, тоді були дуже складні бої. Один з таких на 32 блокпості, що тривав з 13 до 28 жовтня 2014 року. Тоді українські захисники мали прорвати російське кільце, щоб доставити боєкомплекти та їжу для побратимів. 

"У них були дуже гарно закріплені позиції по лівому фланзі, — пригадує Язь. - Вони розбили наш лівий фланг, а з правого — вистояли. Ми пішли з самого ранку, росіяни не чекали цього і нам вдалося завдати їм швидкого удару. Першу їхню лінію розбили вщент. У нас був шестигодинний бій. У певний момент ми закріпилися, довезли харчування і боєприпаси й потім була команда відійти". 

Росіяни мали велику перевагу у всьому. А усі точки, які не могли взяти, перетирали в попіл

Через рік Іван демобілізувався і знову повернувся за кордон до своєї цивільної професії. Зізнається, вже тоді помітив, що особливо активних бойових дій вже не буде. Але 24 лютого цього року плани змінилися. Під час повномасштабного вторгнення воїн знову повернувся на Батьківщину, щоб боротися з росіянами.

"Тоді в Україну ніхто майже не йшов, навпаки, всі виїжджали, — наголошує Іван. - Приїхав додому, наступного дня одразу з'явився у військкоматі та одразу поїхав у бригаду. Тоді можна було б казати, мовляв, що я там поміняю, від мене одного нічого не залежить. Але я зрозумів, що так може сказати кожен і ніхто не приїде. Совість моя не дозволила мені сказати "ні". Ви можете проживати за кордоном, але пізніше може так статися, що нікуди буде повертатися". 

Читайте також: Артилерист Юрій Солиган: "Звільняючи Харківщину, заїхали в село, а там росіяни обідають"

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, воїн потрапив у Попасну. Кілька місяців там тривали дуже складні бої. За словами Івана Білика, ворог переважав кількістю піхоти та артилерії. Місто перетворювали у попіл.

Фото: 24 окрема механізована бригада ЗСУ

"Стоїть будинок, а вони руйнували його і всі будинки поруч, — каже Язь. - Їм не важливо, чи були там цивільні, вони перемелювали землю з бетоном. Було важко, були піхотні бої. Важко було також тим, що тривали короткі піхотні бої та росіяни відходили. А потім починали насипати артилерією. Я двічі заходив у Попасну. Перший раз, ми вийшли з позиції й мали закріпитися на іншій точці. Але в цей час нас почали обстрілювати та почався стрілецький бій. Коли я відходив, прикриваючи дорогу своєму товаришу, біля мене пролунав вибух. Я втратив свідомість і прокинувся аж вночі. Повернутися до своїх було дуже важко, бо ворог почав переодягатися у наш одяг і складно було ідентифікувати, де свій, де чужий. А другий раз, коли зайшов у Попасну, у бою мене притиснуло шматком стіни і я потрапив у госпіталь". 

Під час звільнення Херсонщини трапився переломний момент у цій війні 

Кілька місяців у госпіталі та воїн знову вирушив на передову. Іван повернувся на позиції у той час, коли тривав контрнаступ на Харківщині. Бригада чоловіка у той час була на Херсонщині, тож він повернувся обороняти цю ділянку фронту. За словами чоловіка, тоді на позиціях Півдня стояли найбільш бойові російські частини, бо очікували наступу ЗСУ.

"Пам'ятаєте період, коли наші ЗМІ масово говорили, що перший масовий удар буде на Херсонщині? Росіяни повірили у це і на Півдні стояли російські специ — каже воїн. - Тому все це спрацювало, вони не чекали нас на Харківщині. Дуже грамотна робота командирів і Генерального Штабу. Росіян обдурили та завдали удару. Тоді пішов принцип доміно. Вороги почали перекидати війська з Херсонщини, а потім такий же удар був на Херсонщині. Настав переломний момент, коли ми зрозуміли, що не такий страшний ворог, як його малюють. Їх багато, але вони бояться і не роблять різких рухів. У них є набагато більше озброєння, ніж в нас, механізованих частин, але вони не використовують свої можливості через страх. Вони втратили довіру до свого командування. Було зрозуміло, що вони вже не будуть такі, як взимку". 

Під час контрнаступу Іван брав участь у звільненні населених пунктів на Херсонщині. Попри перевагу ворога у зброї та людях, воїни виконували дуже складну роботу і навіть могли втримати досить великі ділянки фронту. 

"Ми втридцятьох утримували два кілометри фронту, — розповідає Язь. - Це важко для такої кількості людей, але нам вдавалося. Я був приємно здивований. Росіяни намагалися робити нам різні пакості,  але ми їм давали прикурити. У нас була добра взаємодія між підрозділами, на відміну, від росіян. Наприклад, у момент, коли вони почали до нас підганяти техніку чи диверсійно-розвідувальні групи, ми їх одразу правильно відпрацьовували мінометами. Ми не робили переполох — побачили й почали одразу насипати з великої відстані, а витримували цей момент холоднокровності, підпускали ближче, тоді наводили координати та починали відпрацьовувати по них мінометною батареєю, яка дуже гарно себе проявила у цих моментах".

На думку Івана Білика, велика проблема росіян, що у них різні національності. Тому у їхніх лавах хаос. Це дуже серйозний мінус, який не допоможе їм вести активні бойові дії. Крім того, вони намагалися вплинути на людей страхом. Але це теж обернулося навпаки та викликало негатив на окупованих територіях. 

"Це вже набридло. Є бажання дати росіянам по зубах, щоб вони відкотилися у свої степи й не сунулися до нас. Побудувати паркан і забути за них. Ми вдома і боремося, щоб жити у вільній та незалежній Україні", - переконаний Іван Білик.

Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb