Інтерв’ю

Голова УГКЦ: Ми маємо досвід повернення до джерел київського християнства і хочемо поділитися ним із православними братами

Христина Яцків
24 грудня, 2023 неділя
20:00

Отець і голова Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук в інтерв’ю телеканалу Еспресо розповів про процес дерусифікації церков, українську єдність, аудієнцію у Папи Римського, нейтральність Ватикану та арешт священників УГКЦ на окупованих територіях

Ми нарешті маємо нагоду говорити про великі християнські свята і не відчувати великого часового розриву так сильно, як це було раніше – з різницею у календарях, у датах і різночитаннях. Більшість християн в Україні зрештою об’єднується зараз в одній даті, в одному потоці. Чи є це нашим великим здобутком не тільки церковним, можливо, навіть національним? Які кроки нам потрібно ще зробити у цьому напрямку?

Справді, цьогоріч Різдво є особливим, тому що ми його святкуємо разом – не тільки православні, католики, греко-католики, протестанти. Разом як віруючі люди українського суспільства, але і разом із цілим світом. Нам так важливо відчути єдність і солідарність між собою, зокрема у таких непростих обставинах війни. 
Щиро скажу, що це рішення було дуже особливим як з боку наших братів православних, так і нашого синоду єпископів. Ми відчули, що настав момент. По-богословськи ми називаємо це “кайрос” – ця хвиля, яку дав нам Господь Бог. На неї чекали, можливо, століттями наші попередники. Ми відчули, що якби ми зробили це на рік або пів року швидше, це було б зашвидко. Якби пів року пізніше – було б уже запізно. Ми це зробили дуже вчасно. 

Голова Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук

Фото: https://ugcc.ua

 

Ми дуже хотіли відчути, як наш народ буде реагувати, наші віряни в Україні. Реакція була одностайна – велика радість. З усіх наших парафій лише одна попросила дозволу ще деякий час лишитися на старому календарі, і це одна з наших громад на Харківщині. А так ціла церква це сприйняла як щось дуже природнє, і за що наш народ є вдячний церковним лідерам, які наважилися на цю реформу. Тому, дякувати Богу, ми маємо Різдво разом, яке є знаком солідарності, внутрішньої єдності українського народу, а також єднання цілого світу разом з нами і нас із цілим світом.

Але ми не можемо упускати з виду християн в Україні, які з різних причин досі залишаються вірними УПЦ Московського патріархату. Ми маємо з розумінням ставитися до людей, які мають різні мотиви там залишатися, і це не завжди любов до Росії. Це все ще нерозуміння моментів канонічності, наприклад, православної церкви України. Деяким просто важко прийняти нові обставини і піти на зустріч їм. Разом з тим, у нашій країні, яка дуже поляризується в політичному, суспільному сенсі, 2 роки війни – це просто важко, люди це відчувають і починають цей гнів виплескувати одне на одного. Як нам гармонійно пережити усі ці процеси і дочекатися тих християн, які все ще у роздумах?

Справді, війна – це трагедія. Вона позначає нас усіх глибокою травмою. Можливо, ми ще до кінця не усвідомили, які риси особистого життя нашого суспільства позначені цією дійсністю. Ми всі відчуваємо, що зростає біль. Перша реакція на злочини російського агресора – це ненависть. Як собі дати раду з цими почуттями? Ми про це роздумуємо, говоримо від самого початку цієї війни, але бачимо, що ці проблеми поглиблюються. Сьогодні кожен священник, який намагається будувати єдність у своїй парафії, громадські лідери, політичні діячі відчувають певні тенденції суспільства та нові лінії напруги, що не пов’язані з тим, чи людина мешкає у російськомовному або в україномовному регіоні України, чи це є православні або католики. Нові лінії напруги вибудовуються на основі особистого досвіду трагедії війни.

Ми це бачимо – хтось залишився на місці, хтось поїхав як внутрішньо переміщена особа, а потім повертається назад, і сусіди вже одне одного не розуміють. Чоловік пішов воювати на фронт, повертається додому і має зі своєю жінкою різний досвід трагедії війни. Ті, хто пережив окупацію і звільнення, часом відчувають, що ті люди, які живуть у відносно мирному західному регіоні України, не відчувають, що йде війна. Як у таких обставинах нам все ж таки будувати єдність, як єднатися в ім’я спільної мети? 

Це доволі складне питання, відповідь на яке ми повинні дати разом. З пасторського боку ми вже бачимо один феномен, який повинен нас змусити дуже серйозно задуматись. Часом ми шукаємо офірного козла, на якого повісити власний біль і підбираємо його дуже спонтанно. Це може бути хтось, хто є поруч, на якого просто виливаємо свої негативні емоції, або особа чи інституція, яка зробила не все, що ми від неї очікували.  

Це є дуже небезпечний феномен і глибоко природній. Ми хочемо вилити спонтанно на когось цей біль. Тому є дуже небезпечно піддатися спокусі пожирати одне одного, проєктувати енергію негативу навіть деколи насилля на самих себе. Ми не повинні це робити. Але усі разом маємо розуміти, що травма війни – це виклик, з яким собі треба дати раду. 

Багато тих, хто займається аналізом суспільних процесів, психотерапевти говорять, що наша перемога залежить не тільки від сили нашої зброї, але й від здатності українців справитись із наслідками травми, яку війна завдає усім нам. Тому тут роль церкви та тих, хто намагається бути ядром консолідації суспільства, важко переоцінити. Адже від нашої внутрішньої здатності вистояти перед цими викликами залежить наше майбутнє.

Голова Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук

Фото: https://ugcc.ua

 

У 2023 році ми бачили роботу Верховної Ради з викорінення російської агентури, яка прикривається часто релігією. У нас є перші кроки у цьому напрямку, а саме певні дії стосовно Києво-Печерської лаври. Ми розуміємо досвід святині Почаївської лаври і Української греко-католицької церкви, певну історичну тяглість. Як ви розглядаєте усі ці процеси і чи сподіваєтеся, що вони торкнуться не лише Києва, але і святинь на заході?

Я думаю, що ми є свідками дуже цікавих процесів. Ми не повинні боятися оновлення, бо церква – це живий організм. Це не якась закостеніла інституція, яка просто чіпляється за стереотипи минулого. Така церква завжди буде приречена на  певні кризи. Якщо церква себе відчуває лідером громадської думки, матір’ю і учителькою свого народу, душею цього люду, який змагається за свою свободу, вона завжди буде сучасною. Те вічне завжди буде осучаснюватися, втілюватися у наше сьогодення.

Але ми маємо цікавий історичний момент, який не можемо втратити. У країні відбувається процес декомунізації і дерусифікації у різних аспектах нашого життя. Я думаю, такий самий процес має пройти і релігійне середовище України. Ми мусимо бути щирі й відверті, що російська православна церква була і, на жаль, сьогодні залишається інструментом поневолення народів і насадження певних стереотипів суспільної поведінки, які були створені у комуністичний час. Ми знаємо, що навіть назву російській православній церкві дав Сталін, який намагався використати релігію як інструмент не для релігійного, а для атеїстичного поневолення не лише своїх громадян, але й впливу на міжнародній арені. 

Ця церква була інструментом знищення Української греко-католицької церкви. Усі наші старання розпочати серйозний діалог для того, щоб загоїти рани минулого і дати нагоду цій церкві себе змінювати, не досягли бажаного успіху. А сьогодні суспільство ставить вимогу перед цими рудиментами радянського і російського імперіалізму поставити собі дуже глибокі запитання. Тому це природно, що українське суспільство вимагає дерусифікації і декомунізації навіть від православного середовища, яке, на жаль, несе на собі цей негативний багаж. Важливо, щоб українська держава нарешті загадала, що і Києво-Печерська, і Почаївська лаври є державною власністю, що це є пам’ятки державній святині, які належать не якійсь окремій конфесії, а всьому українському народу. І ми всі повинні взяти на себе відповідальність за них.

Коли я слухаю, як наші народні депутати окреслюють свої законодавчі наміри щодо церков, і коли йдеться про заборону якоїсь церкви, я ставлюся до цього дуже обережно, тому що наша церква свого часу була заборонена. Неможливо церкву заборонити. Я б підійшов до цього процесу із позитивної сторони. Наша українська влада має допомогти церкві позбутися російського імперського впливу.

Де-факто сьогодні йде процес звільнення Української православної церкви і православної церкви України від російського багажу. Наші брати з ПЦУ переживають це по-своєму, маючи підтримку вселенської патріархії. На жаль, є частина релігійного середовища, яка є носієм подальших впливів нашого північного сусіда. Ця частина сьогодні теж повинна пройти процес дерусифікації і декомунізації. Це не просто, це болючий процес, адже, як бачимо, замало від’єднатися юридично чи канонічно від якогось центру впливу, який сьогодні перебуває у державі-агресорці, бо такого типу від’єднання має багато інших аспектів. 

Церква – це осердя певного культурного середовища. Церковне життя віддзеркалює певну традицію певного народу не тільки піснеспівами, обрядами, традиціями, а навіть своїм уставом. Тому дерусифікація церковного життя з культурного, духовного, канонічного, навіть богослужбового боку – це доволі складний процес. Наша церква свого часу була під інтенсивним впливом латинської церкви, ми мали процес латинізації, а пізніше відновлення своєї ідентичності. Тобто ми маємо досвід, яким чином справді повертатися до джерел київського християнства, і ми хочемо радо поділитися ним із нашими православними братами. 
Я сподіваюся, що одного дня усі ми будемо мати своє місце для молитви навіть у Києво-Печерській лаврі, у Святій Софій і Почаївській лаврі. Тут не йдеться про власність або те, що ми посідаємо на якесь майно, йдеться про духовний простір єднання, братерства, справжнього спілкування з Богом і з нашими братами та сестрами.

Як українська греко-католицька церква реагувала на усі інформаційні приводи, що були пов’язані з Папою Франциском? Чи змінилося щось?

Голова Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук

Фото: https://ugcc.ua

 

Наша церква є частиною українського суспільства, і ми усі разом реагуємо однаково. Коли у нас щось болить, коли нам щось незрозуміло, ми спонтанно реагуємо разом усі однаково. Це теж трохи лягає на лінії напруги, про які я уже згадував. Ми часом не розуміємо, як світ може по-іншому оцінювати те, що діється в Україні. Ми кажемо, що різні міжнародні інституції нас не до кінця розуміють, бо запізно реагують і відправляють допомогу. Нам постійно потрібно пояснювати наші потреби, наш біль і бачення цієї несправедливої війни. Це щось, що відбувається на різних рівнях, зокрема і церковному.

Тому у нас було відчуття, що Святійший Отець не до кінця нас розуміє. Наша церква має свою парадигму інституційних стосунків з Апостольською столицею. Очевидно, що у тому напрямку ми були голосом зболеного українського суспільства, ми відчували що це наш обов’язок. Тут важливо усвідомити кілька моментів, бо це трішки заощадить нам емоцій і допоможе краще розуміти, як нам доносити правду про те, що у нас болить назовні, і яким чином нам потрібно допомогти і підтримати іншим міжнародним, зокрема, церковним інституціям. 

Коли мова йде про Папу Римського, про Апостольську столицю, перед обличчям будь-яких конфліктів і воїн у світі особистість отця і ця церковна інституція завжди займає нейтральну позицію, намагається бути понад конфліктом. А це викликає у нас сьогодні розчарування і нерозуміння, як можна бути нейтральним, коли злочинець вбиває невинну жертву. 

Така нейтральність пов’язана із тисячолітньою традицією, певною роллю і певним служінням наступника апостола Петра у Вселенській церкві, яке зродило європейську дипломатію. Святійший отець, римський престол ще навіть у першому тисячолітті був найвищим арбітром християнського світу. Є така фраза давня: “Рим промовив – справа закінчена”. Це була остання інстанція апеляції, коли виникали різні конфлікти, спори, непорозуміння як на церковному, так і на міждержавному рівні. Тому цей арбітр для того, аби залишатися арбітром, намагався бути безстороннім.А тоді завжди був найвищим майданчиком для того, щоб служити миру, запобігати конфліктам. 

Справді, та несправедлива війна, яку ми зараз переживаємо, поставила в кризу таку інституцію і викликала у нас багато запитань. Ми просили пояснити, у чому полягає ця нейтральність й дипломатична місія Святійшого Отця сьогодні. У такому діалозі ми зрозуміли, що це була дуже цікава історія розвитку дипломатичної філософії.

Існує два види нейтральності: дипломатична і моральна. Перша полягає у тому, щоб мати нагоду підтримувати стосунки і діалог із двома сторонами, що сьогодні воюють між собою. А друга, моральна, нейтральність – тут Ватикан не є нейтральним. Коли йдеться про моральну оцінку цієї трагедії, про те, кому треба допомагати і кого треба рятувати, ми відчуваємо, що Святійший Отець цілковито на стороні України. 

Зокрема, у вересні цього року ми були на піку медійної кризи, що була пов’язана із певними висловами Папи Римського до католиків Росії. Це обурило не тільки українське суспільство, але багато й інших країн Європи. Я знаю, що навіть у Литві і Польщі викликали Папського нунція для того, щоб отримати певні роз’яснення. 

На піку того конфлікту усі єпископи нашої церкви з України й цілого світу з’їхалися до Риму на свій річний синод.  Це було дещо провіденційно, бо коли ми прийняли рішення скликати синод єпископів цього року саме у Римі, ми не уявляли собі, в який момент у будуванні стосунків між Україною і Апостольською столицею це буде відбуватися. Для мене, як для голови церкви, це було просто спасіння, бо завжди тим, хто найбільше критикує і нарікає був я. Можливо, у когось склалося враження, що лише одна особистість завжди чимось незадоволена, а тут приїхав цілий синод. І це сталося у той момент, коли буквально за кілька тижнів мав початися Папський синод про синодальність, тобто про новий спосіб будування стосунків у церкві, відходження від такого командно-адміністративного способу до більш колегіального, спільного. І ми попросили аудієнцію у Папи. 

Дуже цікаво, що Папа призначив нам аудієнцію на одну годину, а потім переніс її на годину раніше. Ми фактично прийшли до Папи на зустріч о сьомій годині ранку, коли ще жодна з інституцій Ватикану не працювала. Замість однієї години ми мали можливість спілкуватися дві години. Як голова церкви, я був справді дуже задоволений. Я тільки представив Папі наш синод і дав нагоду встати і промовити кожному з єпископів.Вони говорили українською, англійською, португальською, іспанською тощо.

Цікаво, що Папа сам себе виправив і певною мірою дав нам зрозуміти, що ті його вислови були невдалими. У кінці, слухаючи голос єпископів про біль України, він сам додав: “У вас, мабуть, болить ще одна річ – ви сумніваєтеся, на чиїй стороні є Папа. Я вам сьогодні хочу задекларувати – Папа є з вами”. 

Тобто ця моральна нейтральність була абсолютно прояснена, наш біль через сумніви був трішки затамований. Я йому подякував і сказав, що тепер перед нами стоїть непросте завдання – повернутися додому і переконати у цьому наш народ. Як бачимо, наш голос – важливий, і він змінює розуміння світу про те, що діється в Україні.

Я знаю кілька випадків, коли священники УГКЦ, до прикладу, у Бердянську ставали жертвами російської окупації на рівні зі священнослужителями зокрема і протестантських церков. Комфортно там почували себе лише священники московського патріархату. Ми розуміємо, що релігійні діячі є ще однією ціллю для ворога для того, щоб люди не отримували духовної підтримки. Українська греко-католицька церква зараз бореться за своїх священнослужителів. Наскільки поширене явище полювання окупантів за священниками? 

Так завжди було в історії. Як тільки Російська імперія відшматовувала частину України, перших, кого вони намагалися ліквідувати, – це були структури нашої церкви. Тому що наша церква ніколи не була державною, а державо- і націєтворчою. До речі, російські пропагандисти договорилися вже до того, що саму ідею незалежності України назвали політичним уніатством. Тобто вони панічно бояться нашої церкви, яка є душею українського народу, яка сформувала модерне обличчя нашої нації.  

Голова Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук

Фото: https://ugcc.ua

 

Цього року ми згадували пам’ять святого мученика Йософата Кунцевича, і це святкування у Римі набуло широкого міжнародного значення. Литовська держава на державному рівні святкувала цей ювілей. Спільно із нашими братами та сестрами з Литви ми зрозуміли, що Йософат своєю постаттю сформував обличчя чотирьох модерних націй – українців, литовців, білорусів і поляків. Тобто усіх тих народів, які жили на території колишньої Речі Посполитої. Очевидно, що кожного разу, коли московська держава нищила цю тотожність європейців, що жили на цій території, першою намагалися знищити саме нашу церкву. І так стається і сьогодні.

На окупованих територіях наші священники зробили свідомий вибір – лишитися зі своїм народом. За це вони терплять і поневіряються по російських тюрмах. На цей момент немає жодного католицького священника на окупованих територіях Донбасу, Запоріжжя, лівобережжя Херсонщини. Декого просто депортували, як наших священників із Мелітополя, а декого заарештували і їхня доля нам невідома. Ви згадали про двох наших священників з Бердянська – отця Івана Левицького і Богдана Гелету. Ми мали про них відомості від співв’язнів, коли монахів ще утримували у самому Бердянську. Наскільки ми знаємо сьогодні, пізніше їх звідти кудись перемістили, їхній слід, на жаль, загубився. Ми до сьогодні нічого про них більше не знаємо. 

Окупаційна влада вирішила їх заарештувати, бо з початку повномасштабного вторгнення мешканці Бердянська разом молилися перед надписом “Я люблю Бердянськ”. Це була спільна молитва за те місто, яке вони люблять. Спочатку це толерували, споглядали на це уважно, а потім, ймовірно, змінилася особа в окупаційній владі і такого типу молитву почали вважати несанкціонованим протестом. За любов до свого народу тих священників позбавили волі. Ми зверталися і звертаємося до різних міжнародних інституцій, дипломатичних місій із проханням допомогти нам врятувати священників. Поки що їхня доля невідома.

Так, було розгромлено теж нашу громаду в Луганську, Донецьку й околицях. А востаннє було оприлюднено певні розпорядження окупаційної влади на Запоріжжі, де чітко і ясно видано наказ про ліквідацію нашої церкви, конфіскацію майна і заборону діяльності не тільки релігійних наших установ, але також і гуманітарних місій таких, як “Лицарі Колумба”, “Карітас”, які завжди займалися рятуванням людського життя.

Який висновок? Бояться все те, що нагадує про Україну, що становить тотожність українського народу, є виявом його окремішності та справжнього обличчя. Бояться того, що може давати людям надію на те, що одного дня українська держава зможе відновити свій суверенітет на тих окупованих територіях. Тут показується, наскільки Українська греко-католицька церква у них вважається загрозою для поширення “руського міра”. Як сказав одного разу один з наших ще підпільних владик, там, де є греко-католицька церква, там є Україна. 

Очевидно, що тут йдеться насамперед про релігійну тотожність, яка завжди була націєтворчою. Нам так потрібно, щоб церква не втратила своєї ролі і в сучасних обставинах.

Я знаю, що про цих принаймні двох священників точно знає Папа Франциск, а Ватикан досі контактує з російською православною церквою, зокрема із їхнім патріархом Кирилом, який вважає, що якщо росіян йде вбивати в Україну, то він очищується від будь-яких гріхів. Чи можна сподіватися на практичний вияв цієї важливої релігійної дипломатії, яка дуже часто зберігається, попри те, що морально Папа Франциск на нашому боці?

Ця дипломатія має два крила: публічна і непублічна. Часами це непублічне крило може бути сильніше і більш ефективне. Дозвольте мені зараз не говорити про всі речі. Усе таємне стане явним. Під час побуту у Римі нашого синоду, а потім моєї участі у Папському синоді наша делегація мала нагоду дуже багато працювати з різними інституціями апостольської столиці, зокрема і з державним секретаріатом – це ядро ватиканської дипломатії. До речі, Святійший Отець дуже схвально прийняв кілька важливих наших ініціатив, створення певних механізмів з моніторингу ситуації в Росії, щоб таким чином убезпечити себе від їхньої пропаганди. 

Як я бачу, наша співпраця була успішною, але конкретним виявом цього була участь Апостольської столиці у міжнародних форумах, які організовує наша держава для того, щоб не тільки роз’яснити нашу Формулу миру, а й залучитися підтримкою світових держав і міжнародних інституцій. Нам було дуже приємно, що Ватикан взяв до виконання Формулу миру саме в тих частинах, де церковна дипломатія вважає себе компетентною. 

Тут є кілька цікавих моментів, які уже діють на користь української держави й народу. Найперше – це гуманітарне питання. По-друге, це питання звільнення наших заручників, зокрема віднайдення і повернення додому українських дітей, яких викрала РФ. Маємо уже проблиски надії і перші успіхи, хоча я вважаю, що ми стоїмо тільки на початку дуже непростого шляху. Так само Апостольська столиця активно працює для того, аби розблокувати коридори експорту українського зерна, тому що Ватикан є частиною цієї міжнародної інституції, яка називається FAO і бореться з голодом у світі. Тут ці механізми присутності та діяльності справді є дуже корисними для України, і думаю, надалі будуть на нашому боці.

Ще одне важливе питання — проблеми екології. Сьогодні ми знаємо, що Папа Франциск має особливу чутливість до цього питання разом із Вселенським патріархом Варфоломієм, який уже десятиліттями є засновником різних ініціатив про розвиток християнської моралі щодо захисту довкілля. Тут ми активно співпрацюємо, постійно інформуємо їх про цю травму, яку отримує не лише українське суспільство, але теж і довкілля. Питання загроз, які пов’язані із Запорізькою АЕС і тим шантажем, який Росія чинить за допомогою цієї станції. Вже не говорімо про екологічну шкоду для Чорного моря і багато інших видів ран для довкілля, які виходять за межі української території.

Формула миру, яка пропонована нашою державою для світу, – це є десять катастроф, які приніс на нашу землю окупант, і кожна з яких потребує свого розв’язання. Це щось, що сьогодні дуже конкретно залучається з боку Апостольської столиці, і тут ми відчули справжнє порозуміння. Не менш важливою є величезна світова солідарність з Україною. Під час участі у Папському синоді я мав можливість говорити з делегатами і очільниками католицьких церков майже з усіх країн світу. Відчувалася величезна симпатія і підтримка.  

Я не зустрів жодної промосковської делегації. Не буду говорити про мої розмови з католиками з Росії й Білорусії, це окрема історія. Але справді, сам факт, що ми є у світовій мережі католицької церкви і маємо сьогодні її на нашому боці, – це унікальний спосіб того, яким чином доносити правду про Україну, а також отримувати необхідну нам підтримку. 

У 2023 році, окрім війни в Україні, світова увага була прикута до Близького Сходу. Ми бачимо зараз протести мусульманського світу деструктивного характеру, збурення антисемітських рухів, ми продовжуємо бути свідками і жертвами того, що робить пропаганда РПЦ. Однак нам вдається тримати голову холодною, а серце теплим до всіх у світі. Це дає надію, що український народ, можливо, задасть тренд у світі не бути занадто гострими там, де можна цього уникнути. У нас корінний народ, кримські татари, сповідує іслам, також є представники інших релігій, але це не є проблемою. Чи вважаєте ви, що це є насправді чудо для сучасного світу?

Увесь світ сьогодні розуміє, що Україна є епіцентром глобальних світових змін. До речі, очільник дипломатії одної з європейських країн сказав мені таку фразу: “Хто не був у Києві сьогодні, стає аутсайдером світової політики і дипломатії”. Увесь світ хоче чи не хоче того, але їде до України, намагається зрозуміти ті тектонічні зміни, що відбуваються саме тут, у нас, бо від того, яким чином надалі відбуватимуться події, залежатиме історія не лише Європи, але й цілого світу. 
Тут Україна задає багато трендів. Ось, наприклад, кілька місяців тому Всеукраїнська рада церков відвідувала США на піку отих поляризацій навіть суспільства у Штатах, де, з одного боку, мусульманське середовище, а з іншого – єврейське, намагалися достукатися і перехопити чимбільше своїх прихильників. І тут приїжджає Всеукраїнська рада церков, де разом за одним столом сидить єврейський рабин і мусульманський муфтій, православні і католики різних традицій, ще й протестанти. Всеукраїнська рада церков лише своїм виглядом уже була якимось новим трендом. Чогось подібного немає в жодній іншій країні світу. 
Разом з тим наша греко-католицька церква має особливе місце і місію. Ми чи не єдина церква України, яка має глобальну мережу присутності. Було видно здивування нашого президента Зеленського, коли від під час візиту до Аргентини зустрів українського греко-католицького єпископа, який його вітав там, в Латинській Америці, і розповідав йому про сторіччя української громади й нашої церкви там.

Тобто показується, що та глобальна мережа присутності нашої церкви і в українській діаспорі є осердям того українського світу, про яке сьогодні часто думає і говорить наш президент. Навіть на своїй пресконференції він говорив про 60 мільйонів українців, половина з яких живе за кордоном. І ця половина здебільшого гуртується у мережі релігійної структури Української греко-католицької церкви. 

Коли почалася війна на Святій землі з атак терористів ХАМАСу, я саме перебував на Папському синоді, і дійсно було видно, як Україна почала зникати із передовиць міжнародних інформаційних видань, щоденних повідомлень. Тобто наша війна почала трошки відходити на задній план, і це не могло нас не стурбувати. Тоді наша церква і почала потужну адвокаційну діяльність, намагаючись зробити усе, щоб світ не забув про Україну. Проте усім стало очевидно, що Росія експортує війну на цілий світ для того, щоб відвернути увагу від своїх власних злочинів на українській землі. Але наша церква у співпраці зі світової українською громадою не дозволить цього зробити, і тому ми будемо надалі діяти на міжнародному рівні, використовуючи всі наші засоби, які ми маємо.
Якраз в контексті моментів експорту війни Росією я мав нагоду мати зустріч з очільниками різних держав Європи. І якось так вийшло, що в момент доброї звістки Єврокомісії з Бросселя я фізично перебував у приміщенні Європарламенту. Багато є позитивних ноток і промінчиків світла, але те світло ми повинні побачити, не думати, що світ про нас забув і відвернувся. Не шукаймо ворогів там, де їх нема – чи то у Європі, чи у Вашингтоні, чи у Ватикані. Давайте будемо творити, шукати, переманювати на свою сторону тих, хто справді нам бажає добра, завойовувати друзів там, де поки що ми їх ще не маємо. І тут Українська греко-католицька церква відчуває свою особливу місію. яку буде впевнено, методично і успішно виконувати.     

Теги:
Читайте також:
Київ
+3°C
  • Київ
  • Львів
  • Вінниця
  • Дніпро
  • Донецьк
  • Житомир
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Кропивницкий
  • Луганськ
  • Луцьк
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Рівне
  • Суми
  • Сімферополь
  • Тернопіль
  • Ужгород
  • Харків
  • Херсон
  • Хмельницький
  • Черкаси
  • Чернівці
  • Чернигів
  • USD 38.2
    Купівля 38.2
    Продаж 38.74
  • EUR
    Купівля 41.29
    Продаж 42.09
  • Актуальне
  • Важливе
2024, понедiлок
26 лютого
00:43
На Харківщині двоє чоловіків підірвалися на міні
00:13
Вільям Бернс
ЦРУ підтримує в Україні 12 секретних баз спостереження за Росією, - NYT
2024, неділя
25 лютого
23:47
Оновлено
Дніпро
Росія запустила ударні БПЛА та ракети: у Дніпрі 4 постраждалих
23:38
фейк
"Зеленський не бажає миру, його турбота про життя солдатів - гра на публіку": РФ запустила черговий фейк
23:12
Оновлено
збитий "Шахед"
Українська ППО збила у Дніпрі п'ять дронів та три ракети
23:05
Оновлено
обстріл, ППО
Міноборони РФ заявило про нібито збиття ракет та БПЛА у двох регіонах
22:38
Чорноморський флот РФ
Україна домінує в західній частині Чорного моря, - британська розвідка
22:00
Джейк Салліван
Білий дім занепокоєний втручанням Росії у президентські вибори в США
21:46
Оновлено
російські окупанти
Росіяни розстріляли 7 українських військовополонених біля Бахмута: прокуратура почала розслідування
21:24
Ексклюзив
касетні снаряди, снаряд
Військовий експерт Самусь пояснив, чому не вистачає снарядів для України
21:12
Віктор Павлущик
Новим головою НАЗК обрали Віктора Павлущика
21:05
Анналена Бербок, міністерка закордонних справ Німеччини
Російський дрон переслідував кортеж голови МЗС Німеччини на Миколаївщині
20:49
окупанти
На початку літа росіяни спробують піти у наступ, - Зеленський
20:44
Садік Хан
Мер Лондона вимагає конфіскувати нерухомість російських олігархів
20:32
діти, дитина лікарня
В Одесі збільшилася кількість постраждалих внаслідок атаки 23 лютого
20:31
Ексклюзив
Ліворуч на фото Дмитро Капранов, а праворуч Віталій Капранов
"Ніякої російської культури не існує, це прикриття блюзнірства та катівень", - Дмитро Капранов
20:24
Інфографіка
долар євро валюта обмін
Курс валют на 25 лютого: скільки коштують долар, євро та злотий
20:10
За 2023 рік СБУ викрила 47 російських агентурних мереж
20:02
OPINION
Галина Пагутяк
Дамба демократії
19:57
Оновлено
"Металіст 1925" - "Динамо" 2:4 (25 лютого 2024 року)
"Динамо" розбило "Металіст 1925". Розклад і результати 18-го туру УПЛ
19:36
Херсонська область
На Херсонщині росіяни вбили двох цивільних
19:20
Снайпер ЗСУ
Протягом доби на фронті відбулося 81 боєзіткнення. На Мар'їнському напрямку ворог 28 разів намагався прорвати оборону ЗСУ, - Генштаб
19:11
Володимир Зеленський
Витік даних про оборонні підприємства: Зеленський доручив провести розслідування
19:00
кіно, люди дивляться фільм
Шпигунські кінострічки для любителів екстриму та екшна. ТОП-7
18:59
фортифікаційне обладнання смуг оборони
Фортифікації на Куп’янському напрямку візьмуть за приклад для інших ділянок фронту, - Зеленський про укріплення фронту
18:52
Президент України Володимир Зеленський
"Це наратив і програма РФ": Зеленський про сумніви у його легітимності
18:49
Огляд
Пожежа на меткомбінаті у Липецьку
Вибухи у тимчасово окупованому Маріуполі, пожежа на заводі авіаконструктора Сухого в Москві та атака БПЛА низки областей РФ: де у росіян вибухало та палало цього тижня
18:36
Інтерв’ю
санкції США
Ще до літнього саміту НАТО Україна може зайняти на фронті вигідну позицію, - американський експерт Фрід
18:34
Зеленський і Путін
Зеленський: Путіна послабить передусім передача Україні заморожених російських активів
18:24
зерновий коридор
Ердоган здатен допомогти з розблокуванням моря у Миколаєві, - Зеленський
18:22
План нашого контрнаступу був на столі в Кремлі ще до його початку, - Зеленський
18:09
Оновлено
ракета
Росіяни вдарили по околиці Запоріжжя: 1 людина загинула, 3 поранені
18:02
OPINION
Орест Сохар
"Договірняк" між Путіним та Трампом: що передбачає план Москви
18:00
Ексклюзив
Кирило Масалітін
Вбитих було настільки багато, що неможливо було всіх поховати, – азовець Кирило Масалітін розповів про захист Маріуполя та теракт в Оленівці
17:59
У Польщі висипали українське зерно
Зеленський розповів, що робитиме, якщо не вийде розблокувати кордон з Польщею
17:47
Інтерв’ю
Трамп і Байден
Хто б не був президентом США, вони посилюватимуть Україну для боротьби із божевільним Путіним, - генерал Мусаєв
17:44
Президент України Володимир Зеленський
Зеленський: 31 тисяча військових українців загинула у цій війні, а росіян - 180 тисяч
17:38
Інтерв’ю
Тетяна Філевська
Деталі життя та творчості Малевича, а також його прагнення до нового в мистецтві, - креативна директорка Українського інституту Філевська
17:31
Пошкоджено 160 тонн українського зерна на польській залізничній станції
Найбільша диверсія з українською агропродукцією у Польщі: на шляху до Гданська висипали кукурудзу з 8 залізничних напіввагонів
17:29
Огляд
ракета "Циркон"
Ракета-привид: що відомо про "гіперзвукові" ракети "Циркон", якими росіяни обстрілюють Київ
Більше новин