Іноземний досвід - українським школам: як зробити освіту ефективнішою

І перше ж дослідження 2018 року показало, що результати українських школярів нижчі за середні в співмірних країнах у всіх трьох галузях: читання, математика, природничо-наукові дисципліни. Чому так сталося? І що з цим можна вдіяти? Перш ніж пропонувати якісь рецепти, варто не лише ретельніше дослідити ситуацію в Україні, але й звернутися до іноземного досвіду.

І саме про сучасні підходи до навчання у школах Франції, Британії, Канади - та деяких інших - і йдеться у цій статті. Адже чим успішний іноземний досвід у такій універсальній галузі, як освіта - не орієнтир для нашої держави?

Оскільки тема шкільної освіти є надзвичайно широкою, математику та природничі науки дослідимо іншим разом, наразі ж мова піде про те, як за кордоном розвивають у дітях навичку творчої роботи з текстами, або ж простіше - читання - одну з трьох основних компетенцій, важливих у сучасному світі.

Якщо вам простіше сприймати інформацію у відео- або аудіоформаті - клікайте на це відео:

Шкільна освіта в Україні: чому нам потрібен "погляд збоку"

До теми шкільної освіти Еспресо вже зверталося у статті про те, що читання у школі не викликає у дітей цікавості, а шкільна програма з літератури є морально застарілою, особливо в новій системі цінностей та захоплень дітей-"зумерів".

Може, глобальна мета шкільної освіти - не у нав’язуванні дітям канону української класичної літератури, а в чомусь іншому? Може, варто залишити зубріння біографічних фактів і розгадування ЗНО-шних ребусів у минулому, зосередившись на чомусь, що надалі згодиться дітям у житті? Такі та подібні питання неодноразово ставили в коментарях щодо публікацій.

Адже далеко не кожен учень обере гуманітарну освіту та стане професійним філологом або педагогом. Проте вміти правильно й доречно комунікувати, мати власні естетичні судження, розумітися на сучасних соціальних і політичних процесах - це ті навички, без яких жодна людина нині не буде конкурентоспроможною.

Адже ключове завдання школи як соціального інституту - саме соціалізація дитини, а не ідеологічна накачка або нав’язування моральних імперативів.
У процесі соціалізації ми засвоюємо певну картину світу, певний етос поведінки. Грубо кажучи, обираємо - бути гопниками та обивателями або на противагу - розвиненими особистостями. Нам допомагають у цьому батьки і їхні цінності та особливості поведінки, родичі, потім - школа, тусовки й таке інше.

Словом, школа в цьому переліку - на одній із чільних позицій. Хтось скаже, що в Україні триває складний період формування політичної нації, тому тут важко порівнювати з іноземними школами. Але всі держави й національні суспільства - особливі та по-своєму динамічні.

Франція: освічена мультикультурність та навчальне різноманіття

Наприклад, Франція - дуже складна держава в соціальному сенсі. Одне з ключових завдань французької освіти - адаптувати мігрантів у першому і наступних поколіннях до неконфліктного життя в цій державі. І це - виклик передовсім до гуманітарної освіти.

Варто почати з того, що у Франції немає розрізнення на "мовні" та "літературні" предмети. Французька - це єдиний предмет, який поєднує вивчення мови та літератури. Як це можливо?

Все просто, французи не заколупуються із вивченням рідної мови настільки ретельно й прискіпливо, з увагою до теорії й мовознавчих деталей, як ми. Цим вони звільняють безліч часу для засвоєння дійсно корисних навичок.

У французьких школах, окрім нидіти над підметами й присудками, дітей навчають іще й риториці - як будувати промову або текст, як усно висловлюватися на публіку, як брати участь у дебатах і правильно добирати аргументи. Читанню приділена особлива увага, але від юних французів зовсім не очікують достеменного знання про те, наприклад, скільки романів входить до циклу "Ругон-Маккари" Еміля Золя. Так, це відсилка до нашого гіперфактологічного ЗНО! Ні, французи давно препарували навичку читання з точки зору компетенцій. Тому на уроках французької вони докладно розбирають різноманітні книжки, не лише художні, а й нон-фікшн і пресу, і навіть твори інших видів мистецтва! І при цьому навчаються їх інтерпретувати, говорити про них, писати есеї.

І все це - лише практична основа для ще складнішої надбудови - тематичної. У французькій школі фактично знищено історичний підхід до побудови вивчення літератури. Там цей підхід вважають доречним хіба в профільній університетській освіті або як частину загального предмета "історія мистецтв".

Натомість художню літературу французькі діти розглядають, розбираючи щороку по 5 тем. Таке навчання містить "шляхи до роздумів", тобто інструменти роботи з текстами й запитання, які можна собі поставити, і з року в рік вони ускладнюються, а також рекомендований корпус літературних текстів та інших творів мистецтва.

Візьмемо одну з таких тем, "пошуки себе". У кожному класі вона конкретизується по-різному. Наприклад, у сьомому - це тема про незвідане, мандри і пригоди, на яку учні розмірковують і дискутують на основі пригодницьких романів та історичних текстів (у міждисциплінарному зв’язку з предметом "історія").
У восьмому класі юних французів учать "говорити про любов" на основі віршів різних століть, присвячених темі кохання, причому тут рекомендовані як французькі автори, на кшталт Ронсара або Елюара, так і давні римські поети. У дев’ятому класі "пошуки себе" виливаються у вивчення автобіографій, автопортретів і навіть фотографій. Так, і все це - на уроках французької!

Акцент не на каноні, а на навичках та технологіях

Ще один дуже важливий факт. У французів немає уніфікованих списків обов’язкової для вивчення літератури.

Натомість на кожну тему є докладна методична база, з якої вчитель може обрати і ілюстративний контент (книжки, альбоми, фільми, картини, комікси, музика), і переліки запитань до учнів на перевірку засвоєних знань, і багато всього іншого.
Іще далі пішли в цьому питанні Сполучені Штати: там держава взагалі не пропонує жодної, навіть просто рекомендованої літератури, а навчальну програму визначають школи або й вчителі залежно від регіону, конкретного класу тощо.

Тобто в центрі уваги освіти західного зразка - не милування каноном своєї літератури, а інтереси учнів.

До речі, про інтереси учнів. Річ у тім, що французькі навчальні програми з усіх дисциплін об’єднані загальними компетенціями, які мають розвивати в учнів (до честі української програми, у нас теж такі є).

Проте в нас про них чомусь ніколи не розповідають учням, не акцентують на цьому увагу, не пояснюють, що саме має дати учневі, наприклад, написання творів за прочитаними книжками або урок фізкультури.

Усе це відбувається радше в директивному тоні (учитель сказав - значить мусиш), а оті найголовніші цілі, тобто компетенції, неначе замовчуються від дітей, як би абсурдно це не звучало.

Напевно, годі й казати, що це так не працює. Сліпе виконання завдання без розуміння його мети не сприяє розвитку дорослої незалежної особистості. А от Міносвіти Франції розробило цілий мобільний додаток FOLIOS, який, хоч і не є обов’язковим, доступний для впровадження в будь-якій школі за ініціативою директора.

Додаток якраз покликаний допомогти учням засвоювати ці загальні компетенції усвідомлено, вдумливо, завдяки йому діти в будь-який момент можуть переглянути пройдений матеріал, перевірити свій прогрес тощо. Як і їхні батьки.
Та що там додаток - французи настільки відкриті до використання сучасних інструментів для засвоєння дітьми корисних компетенцій, що широко послуговуються коміксами!

Наприклад, один із рекомендованих програмою уроків на тему "поетичне бачення світу" стосується "поетики зображення" і передбачає вивчення коміксів як специфічного жанру літератури, де малюнки й текст оповідають одну історію, доповнюючи одне одного.

Учителям пропонують обрати твори з-поміж шедеврів жанру, серед яких - "Персеполіс" і "Маус". А також - комікс "Українські зошити", присвячений тому, як Україна переосмислює себе як незалежна держава після розвалу совка. Уявіть, мова йде про французьку школу! Чи чули у нас взагалі про подібний комікс?

А тепер увага, соціологія! В українській "Стратегії розвитку читання" стверджується, що у Франції - 60% регулярних читачів, тобто - судячи з наведених даних - тих, які читають щотижня. А от серед українців усього 46% тих, хто читає книжки бодай раз на місяць. Як вам такі дані?

Канада та США: децентралізація і повага до компетенцій викладачів

У Канаді ж цей показник іще вищий - шістдесят сім відсотків канадців читають щотижня. І це при тому, що й тут немає загальнообов’язкових творів для вивчення! Натомість у кожної з провінцій є свої загальні рекомендації.

Наприклад, в Онтаріо для учнів одинадцятих та дванадцятих класів просто через кому рекомендують до читання поетів - від Джона Мільтона чи Джона Кітса - до сучасних нобелівських лауреатів.

Приблизна та ж сама історія - і з прозою або драматургією. Просто собі - англомовні автори з різних країн та епох. І лише частина із них - канадці, зате які - чого варта нобелівська лауреатка дві тисячі тринадцятого року Еліс Манро.

Вочевидь, компетенції місцевих шкільних вчителів ні в кого не викликають сумнівів, тому програму вивчення літератури тут лишають здебільшого на їхній розсуд. Повторюся - в Сполучених Штатах Америки ситуація ідентична - шкільний вчитель тут цілком собі поважна та нормально оплачувана робота, аби віддаватися цій професії всією душею.

Британія: громадська допомога школам та креативні навички

Все перераховане варто доповнити британським досвідом. Почнемо з шокуючого факту: юні британці ще в третьому класі засвоюють, що верлібри - це поезія, при чому цінна та дуже різноманітна поезія, "проза, записана в колонку", як у нас досі вважають!

У нас верлібри вивчаються хіба в 11 класі в контексті Івана Драча, а до того діти дивляться на решту верлібрів у шкільній програмі як на дике непорозуміння.
Але не лише цим фактом прикметна британська шкільна наука. Тут також відмовилися від літературоцентричності при засвоєнні навички читання.

Британці мало того, що читають різні твори - і поезію, і романи, і нон-фікшн, і публіцистику - вони ще й мають неодмінно обговорювати їх, влаштовувати дебати, вміти проводити доречні паралелі між різними текстами.

А робота над письмом там має поєднувати красиве і корисне, ну тобто написання як літературознавчих досліджень та есеїв, так і - з іншого боку - творів вільного стилю, де потрібно дати волю уяві!

Історичний підхід у британській школі також подолано. Однак на іспитах підлітки все ж мають показати уявлення про місцевий літературний процес різних епох. А також - вміти проаналізувати геть незнайомий для них текст, який вони не вивчали в школі. Порівняйте це з формалізмом нашого ЗНО…

Прикметно, що громадськість має в Британії прямий вплив на особливості формування навички читання в школах. Тут діють громадські об’єднання, що займаються консалтингом шкіл у плані читання – розробляють рекомендовані списки літератури, спеціальні програми тощо.

А ще варто заради цікавості заглянути на два різні сайти під однією назвою "School Reading List", впливові як в Америці, так і в Британії. Це ніби як витримка того, що часто обирають для вивчення в школі педагоги, а також рекомендації експертів-учителів. І крім безумовної класики там легко відшукати книжки Джорджа Мартіна, Стівена Кінга чи Р.Р. Толкіна. І не дивно - все це здатне зацікавити дітей читанням!

Який з цього досвіду ви вважаєте було б корисно запровадити в Україні? Пишіть у коментарях!

Богдан-Олег Горобчук, Елла Євтушенко