Кирило і… пацифізм. Убивчий коктейль ФСБ

Днями з'явилося повідомлення про те, що до Угорщини доправили українських полонених, звільнених путінським режимом на прохання ієрархів РПЦ. Особливо натякнули на участь патріарха Кирила у цьому "миротворчому" жесті. Але, як завжди, росіяни демонструють дивну схильність до "миру". Вже незабаром з'ясувалося, що одинадцятьох колишніх полонених готують до пресконференції, на якій вони буцімто мають виголосити потрібні для Росії та її спецслужб гасла. Зокрема, про примусову мобілізацію до війська, жахливі умови в ЗСУ тощо.

У принципі, нічого дивного чи несподіваного. Сам процес перемовин про передачу бранців жодним чином не узгоджувався з Україною, а те, що їх змушуватимуть озвучувати тези, які домінують не тільки в устах російських пропагандистів, але й у "миротворчій" риториці Віктора Орбана (про його специфічну позицію щодо України та її спротиву Росії я писав не раз і не двічі), - ясно, як Божий день. Типова спецоперація, прикрита рясою головного московського попа-"миротворця", з благословення якого російські окупанти чинять геноцид проти українців.

Типова спецоперація, прикрита рясою головного московського попа-"миротворця", з благословення якого російські окупанти чинять геноцид проти українців

Цікавою, як на мене, є інша новина. Не така гучна і претензійна, як історія з українськими полоненими, радше, деталь для характеристики внутрішньої "кухні" Кирила та його підлеглих.

Церковний суд Російської православної церкви оголосив пацифізм єрессю, яка суперечить християнському вченню. Ось так, не менше й не більше. Якщо хтось мав сумніви у тому, на що прозоро натякав Вселенський патріарх Варфоломій, а саме про сектантський характер структури, в якій головним кадилом розмахує Гундяєв, то такий вердикт відомчого трибуналу РПЦ ці сумніви, звісно, розвіяв. Ефесбешній філії не потрібне віровчення, що проповідує любов і всепрощення, що закликає до миру ("Мир усім", мабуть, ще не викинули зі російськоправославних літургій?), йому більше імпонує доктрина войовничого фанатизму ("Я приніс вам меч", Матвія, 10:34), причому у збоченому, неприйнятному для сучасного християнства трактуванні.

Читайте також: "Русь православная"?

Приводом для такого, м'яко кажучи, єретичного рішення суду РПЦ стала діяльність одного з тамтешніх кліриків – Іоанна Бурдіна, якого кирилівські "правники" позбавили сану, а, отже, заборонили служіння. Він, бачте, відверто заявляв, що "ми, християни, не сміємо залишатися осторонь, коли брат вбиває брата, християнин – християнина".

Щобільше, "єретик", на думку російських богословів, неправильно трактував "84-е правило Святих Апостолів" про ставлення до "царів".  "Якщо хто докучить царю, або князю, не по правді: нехай понесе покарання. І якщо такий буде з кліру: нехай буде вивержений від священного чину; якщо ж мирянин: нехай буде відлучений від спілкування церковного". Про якого "царя" мова, мабуть, не варто пояснювати нікому. РПЦ ще з часів Петра I (суб'єкта, дуже шанованого Путіним, взірця для його загарбницьких доктрин і мрій) була державною церквою. Особливо після її "перезаснування" з милості Йосифа Сталіна.

РПЦ ще з часів Петра I (суб'єкта, дуже шанованого Путіним, взірця для його загарбницьких доктрин і мрій) була державною церквою. Особливо після її "перезаснування" з милості Йосифа Сталіна

Бог з ним, з о. Бурдіним, — одним дисидентом більше, одним менше. Просто, після чергової пацифістської "єресі" Кирилу, мабуть, важче буде щодня виголошувати з вівтаря тези про "святу справу" – "захист батьківщини" у "праведній" війні проти України. Фарисейське словоблудство, точніше орвеллівський "новояз", згідно з яким "мир" це "війна", "напад на сусіда" – "захист Росії", впевнено перекочували з політичних трибун у російські храми.

Читайте також: Істерична війна

Тому й "миротворчий" жест з українськими полоненими в Угорщині сприймається відповідно: як спецоперація ФСБ, далека від гуманізму, справедливості чи прагнення до миру.

Зауважу лише, що саме в Угорщині, куди перевезли наших співвітчизників-бранців, проголосив свою туманну "миротворчу місію" і Папа Франциск. Місію, про яку, — за аналогією з передачею полонених, — Україну ніхто не повідомив і навіть не спробував узгодити бодай засадничі речі. Схема, до болю схожа, на сценарій гундяєвського "жесту доброї волі".

Орбан явно спішить до раю. От тільки гріхи не пускають…  

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.