Коли історія корчить гримаси

Наводять аналогії з Гітлером, який, буцімто, зруйнував Дніпрогес, пишуть про схожий "інцидент" у майже захопленому радянськими військами Берліні, коли за наказом Георгія Хетагурова там (без усілякої воєнної потреби) затопили метро, погубивши дві сотні мирних громадян.

Але, як на мене, найімовірніша версія вибуху на Каховській дамбі викладена у черговому звіті ISW. Росіяни боялися того, що українці форсуватимуть Дніпро, а тому наважилися хвацько розв'язати проблему.

Читайте також: "Ми живемо в жовтому човні…"

Інститут вивчення війни, однак, не до кінця викладає причини версії. Зрозуміло, що звільнення Лівобережжя не обійшлося б без форсування найбільшої української ріки. Зрештою, судячи з коротких повідомлень, наші ДРГ робили це не раз і не двічі, послуговуючись легкими катерами. Але для Путіна і його стратегів важливою була… історія. Історія форсування Дніпра у часи Другої світової війни, яка, — препарована російськими пропагандистами та "реконструкторами" на кшталт того ж таки Стрєлкова, — досі сприймається як великий міф, як приклад воєнного мистецтва сталінських генералів, як хрестоматійний зразок схожих операцій.

Путін дуже не хотів, аби цей історичний напівфейк був затьмарений новітнім апгрейдом, та ще й українцями. Він та його історики, звісно, сором'язливо замовчували те, як Дніпро фактично гатили тисячами "сіросвитників" (вони ж - "чорнопіджачники), - квапливо мобілізованих на "визволених" теренах України, озброєних лише палицями

Путін дуже не хотів, аби цей історичний напівфейк був затьмарений новітнім апгрейдом, та ще й українцями. Він та його історики, звісно, сором'язливо замовчували те, як Дніпро фактично гатили тисячами "сіросвитників" (вони ж - "чорнопіджачники), - квапливо мобілізованих на "визволених" теренах України, озброєних лише палицями. Їх не шкода - "зрадники" та "вороги народу"...

Загальні втрати "воєнного мистецтва" Ватутіна у тій масакрі сягають, за оцінками істориків, до півтора мільйона осіб, поза тим нацистський вермахт втратив утричі менше.

Читайте також: Час для Путіна

Але Путін досі вважає себе генієм, вирощеним, на його думку, не тільки мемом "дєдивоєвалі", але й велетенським пластом схожих міфів, на яких тримається ідеологія рашизму. Ідеологія, виплекана у направду ізольованій від світу болотній капсулі, бо Росію оминуло Просвітництво, яке урешті-решт стало фундаментом європейської цивілізації. Ідеологія, яка живить безпідставну вищість, зневагу до сусідів, яка толерує будь-які засоби заради підтримки цього збоченого світогляду.

Ми дивуємося кволим реакціям Заходу, його постійному Don't Look Up, - але, повірте, там справді важко зрозуміти "загадочную русскую душу", "тоску русскую". Не тому, що за цими поняттями криється якась гідна уваги суть, а тому, що вони, як матрьошки з паралельних світів, як смертоносні камери-трансформери з фільму "Куб Зеро"

Ми дивуємося кволим реакціям Заходу, його постійному Don't Look Up, - але, повірте, там справді важко зрозуміти "загадочную русскую душу", "тоску русскую". Не тому, що за цими поняттями криється якась гідна уваги суть, а тому, що вони, як матрьошки з паралельних світів, як смертоносні камери-трансформери з фільму "Куб Зеро".

Читайте також: Істерична війна

Лише окремі особистості на Заході, які, мабуть, знають Росію не з пропагандистських фільмів чи книг тамтешніх літераторів, які так чи інак гламуризували навіть найгидотніші вияви соціопатичної конструкції, мають підстави та головне, – відвагу, — сказати про це уголос. Днями це зробив республіканець, ексвіцепрезидент США Майк Пенс, заявивши, що вміє відрізнити "генія від воєнного злочинця". Хай це сказано у піку майбутньому конкурентові Пенса на виборах президента Америки Трампа, але сказано відверто і точно.

Але історія – примхлива панянка, яка не терпить незграбних копірайтерів чи тупих реконструкторів. Вона завжди робить поправку на невблаганний час, і тому будь-які повтори чи спроби перефразування виглядають гротескними. Її заручники – обмежені, закомплексовані особи, яким сняться чужі лаври, чужі звитяги й чужа слава. Єжи Лєц казав, що "історія повторюється тому, що бракує істориків з фантазією". Від себе додам: або ж диктаторів, яким притаманні збочені фантазії…

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.