Кожен росіянин повинен відповідати за агресію проти України, – Юрій Журавель

Юрій Журавель став гостем програми "Волонтери і війна" журналістки "Еспресо". 

Соціологічна група "Рейтинг" провела опитування до 9 травня. Якщо до 2022 року для 80% людей це свято мало особливий символізм, то нині 36% вважають, що це пережитки минулого. Війна вносить свої корективи в українське суспільство. Інша річ, що це дуже важко здобувається. Як ви думаєте, що стало рушієм змін у свідомості українців?

Війна. Мені прикро чути, коли люди говорять, що Путін згуртував нашу націю. Виникла самоідентифікація, тому що почалася гаряча фаза. Лише  з 24 лютого чимало популярних телеведучих сказали, мовляв, як так можна було? А люди, які знають історію України, не дивуються: Буча була ще в Батурині, у Смоленську 500 років тому. Поведінка ворога біля нас завжди була агресивною. Говорити про те, що Путін хворий на голову – ні, для росіян усе логічно. Варта про це знати і пам’ятати. На цей момент нам потрібно обов’язково зробити висновки і назавжди закарбувати у своїй пам’яті, що вивчення історії дуже важливе, аби не повторювати помилки через десятиріччя чи навіть сторіччя. Це потрібно також доносити нашим дітям. У мене є така карикатура, де дітки їздять з гірки, зробленої з літака, а з пелюсток гелікоптера зробили собі карусель. У коментарях, я пам’ятаю, писали, мовляв, я б хотіла. щоб діти ніколи не знали, що таке війна і не були такими мілітарними. Навпаки: потрібно постійно говорити і знати, що ми не мирна, а войовнича нація, і нагадувати нашим всім сусідам про це. Як тільки ворог надумає поткнутися на нашу землю, він отримає гідну відсіч. Як це увесь час відбувається в Ізраїлі, Швейцарії. Тому ці країни тримають свої кордони і там усе добре.

Це розумієте ви, але не розуміють більшість артистів. Я знову хочу повернутися до 2004, 2014 років. Згадаймо Помаранчеву революцію, коли українська музика піднялася на новий рівень. Минув рік – і все повернулося. Прийшов 2014 рік, вигнали Януковича, знов українська культура піднялася, артисти заспівали українською, це було модно. Думали: вже все, ну, не можна повертатися назад. Та ні, прийшов 2019 рік – "какая разніца". Тепер пожинаємо наслідки. Як думаєте, від чого залежать ці рухи артистів, ви спілкуєтеся з артистами. Чому так?

Ще у лютому 2014 року, коли була в апогеї Революція Гідності ми говорили з Іваном Леньо, лідером гурту Kozak System, що зазвичай такі гурти, як Ot Vinta, його гурт "Мандри" й інші схожі потрібні лише на Майданах. Робити революції або грати у бліндажах чи на фронті. Таке вже справді не вперше. Як тільки все завершується, стає на лад, вирівнюється,  черговий День Незалежності  і з’являються знову "повалійки " та  "лораки ".

Я пригадую одного з організаторів фестивалю "Пісні, народжені в АТО" в Дніпрі, виходця із Донецька. Коли йому на розсилку приходили наші пісні, де звучало "давно не гуляла сокира по вулицях міста Москва" або "17 москалів", він казав, як таких ублюдків може земля носити. Аж коли зайшла "ДНР", окупанти кинули його в підвал і вибили всі зуби, тоді він змінив свої погляди. Тобто ціна українізації – вибиті зуби. Якщо людина не зрозуміє вчасно, не намагається знайти правдиву інформацію і робити висновки самостійно, стає українцем ціною своїх зубів або й цілих міст.

До речі, Повалій на 9 травня у Москві виступала… Співала "Пісню про рушник" українською…

Це ще гірше, відверто скажу. Тобто так виходить, що є українці, котрі начебто сприймають нормально цю війну. Вірять у те, що можна жити в Росії і миритися зі злочинами їхнього народу. Мені здається, все залежить від волі керуючої людини.  Наші можновладці не задумуються на десятки, а то й на сто років уперед. Скільки разів, за час існування нашого гурту, я чув на каналі М1, що ця пісня занадто українська. Я пригадую одного з організаторів фестивалю "Пісні, народжені в АТО" в Дніпрі, виходця із Донецька. Коли йому на розсилку приходили наші пісні, де звучало "давно не гуляла сокира по вулицях міста Москва" або "17 москалів", він казав, як таких ублюдків може земля носити. Аж коли зайшла "ДНР", окупанти кинули його в підвал і вибили всі зуби, тоді він змінив свої погляди. Тобто ціна українізації – вибиті зуби. Якщо людина не зрозуміє вчасно, не намагається знайти правдиву інформацію і робити висновки самостійно, стає українцем ціною своїх зубів або й цілих міст. Нам потрібно завжди бути готовим давати відсіч і тримати порох сухим, а автомат змащеним. 

Ще одна цифра – 65% опитаних, які висловлюються за заборону на радіо та телебаченні музичної продукції Росії. Інша річ, що ці цифри нам дістаються дуже важко. Аби перевернути свідомість ми вкотре повинні були стикнутися з геноцидом. Та чи надовго такі зміни?

Якщо вся наша культура, від примітивних дитячих мультиків до дорослого порно, буде українською, то наша держава вважайте вже сформована. Тут треба бути хитрішими. Річ у тому, що нам ніхто не забороняв ротацій на музичних каналах в Україні. Нам просто казали: "Не формат". 

Але ж навіть квоти ввели…

Воно начебто спрацювало. Але я розумію Симоненка чи Стуса, яким не дозволяли публікуватися. Ти пишеш усе десь в шухлядку і не відчуваєш вихлопу. Ось десь там сів, почитав для друзів і заховав назад. Є невеличкі концерти, по 20-30 на місяць, у бліндажах. Але коли в цей час постійна ротація інших кліпів російськомовних гуртів та просто виконавців з українською пропискою, то звісно, це нашу всю роботу перебиває. Не допоможуть жодні міжнародні фестивалі. 

Мені на голову виливають величезну балію з помиями й кажуть: "Слухай, там кілька помідорчиків і огірків свіжих є, тому потерпи трошки". Вибачайте, якщо ці помиї на мене ллються, я не вибиратиму серед них огірочки, а буду бити по яйцях того, хто на мене це виливає. 

Ще одна тема, про яку я хочу поговорити – "хороші русскіє". Нам намагаються "втиснути" їх в український інформаційний простір. Ви вірите в таких?

Я не бачу, що вони десь із плакатами волають і намагаються виступати проти війни. От помітно тільки останнім часом Нєвзорова іноді, але не зрозуміло, як він узагалі виживає в цій країні. Кожен із них повинен відповідати за російську агресію. Бачу тільки таку аналогію з цією ситуацією: коли мені на голову виливають величезну балію з помиями й кажуть: "Слухай, там кілька помідорчиків і огірків свіжих є, тому потерпи трошки". Вибачайте, якщо ці помиї на мене ллються, я не вибиратиму серед них огірочки, а буду бити по яйцях того, хто на мене це виливає. Для мене немає різниці. На сьогодні ця країна є агресором, і всі росіяни також. Зараз моя мама не може спілкуватися зі своїми сусідами по дачі, бо вони з Саранська. Мама десь дізналася, що військові з Саранська в Бучі коїли злочини. І вона не може навіть вітатися з ними. Як би там не було, вони своїм мовчанням або не дуже активною позицією  довели до того, що зараз усе це "насєлєніє" валить на нашу територію і вбиває наших людей. 

А як українці мають ставитися до тих відомих людей з Росії, які виїхали і кажуть: "ну, ми ж проти Путіна"? Не будемо їх називати, вони не варті цього…

Так само. Я там бачив один з ведучих окропом у стелю пісяв від Галкіна, бо він там щось десь заявив. То повісьте йому медаль або орден за те, що він Україну трошки підтримує. Якщо розібратися, всі ці люди втікають за кордон від санкцій, тобто рятуються. У нас війна почалася ще 2014 року, і навіть раніше. Ставлення Росії до нас завжди було зверхнім. Був час, ми навіть активно гастролювали до самого Уралу, тож знаємо добряче росіян і представників усіх національних меншин, які, до речі, добре пам’ятають свою історію. Я впевнений, що прийде той час, і ця держава розпадеться на окремі держави, які зможуть нормально користуватися своїми ресурсами.

Тоді, можливо, ми зможемо жити з ними, як із сусідами…

У будь-якому випадку частина їхнього "насєлєнія" була учасниками війни. Звичайно, повинні бути репарації, якісь вибачення. Має пройти десять, двадцять, а краще сто років – і, можливо, ми почнемо думати, якось їх вибачимо і будуть якісь дипломатичні стосунки з ними. 

Не певна, що вибачення тут допоможуть, якщо чесно. Але чи не є це частиною інформаційної боротьби? Після введення санкцій прості росіяни ж теж намагаються їх уникнути. Вони їдуть за кордон, і тут починається…

Я дуже добру аналогію знайшов у фейсбуці. Класичний поділ на хорошого й поганого поліцейського. Ситуація чимось схожа. До прикладу, якщо ти йдеш десь по темному задвірку, до тебе підходять два гопники – один б’є по морді і каже: "Віддавай усе, що в тебе є", а його друг підходить ззаду і каже: "Слухай, ти краще не смикайся, а віддай це все, може, в тебе зуби цілі залишаться". Дуже багато свого часу я спілкувався з росіянами, і вони ставляться до нас, як до братів, готові за нас іноді навіть кров лити. От тільки коли починається тема Криму або нашої самостійності, чи про мову, в них одразу вмикається якийсь комплекс старшого брата, начебто вони мають керувати і краще знають, як нам жити. 

Москва – підробка оригіналу. І звісно, ця підробка хоче нас знищити, щоб видати себе за оригінал. От і все. Нам потрібно пам’ятати, що наша історія набагато глибша, у них вона штучна, вкрадена, і вони досі продовжують красти.

Але ж це те, що їм насаджують у телевізорі… Що ми повинні нині робити, аби Україна не перетворилася на Росію?

Найголовніше – вчити історію. Усі ці штуки були вже пройдені кілька разів. Ще з часів Ярослава Мудрого. Москва – підробка оригіналу, який на нашій території. І звісно, ця підробка хоче нас знищити, щоб видати себе за оригінал. От і все. Нам потрібно пам’ятати, що наша історія набагато глибша, у них вона штучна, вкрадена, і вони досі продовжують красти. Якщо ми більш цікаво будемо подавати її діткам, як ми робимо у "Знай наших" – усе буде добре. 

На вашу думку, якою має стати Україна після перемоги?

Україна давно заслуговує на щастя. Зараз відчувається як ніколи, що воно настане. Ніч перед світанком завжди найстрашніша та найхолодніша, але цей світанок зовсім скоро. Сподіваюся, крові проллється  не надто багато, бо досить уже, чесно кажучи. Дуже багато є партнерів у всьому світі, які хочуть долучитися до відновлення наших міст. Тобто наші міста засяють новими надсучасними та європейськими барвами. Це я маю на увазі тільки зовнішній вигляд. Звичайно, Україна виглядатиме ще крутіше, ніж Дубаї. У мене давно була мрія придумати інтерактивну штуку, коли люди будуть заїжджати на проспект Шухевича, щоб якась інформація була про цю людину, до прикладу, в дитячих мультиках. Тому що пам’ятники скидають рано чи пізно, вони старіють, а ми маємо знаходити більш круті й сучасні засоби популяризації нашої глибокої історії. І знову ж таки, я впевнений, що з цього моменту наша держава не буде стидатися демонструвати свою силу, бо, як би там не було, ЗСУ – найпотужніша сила у світі. 

Першу частину інтерв’ю читайте за цим посиланням.

Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb