Медведєв закусує маніфестами

Можна було б і не звертати увагу на чергові вихлопи експрезидента Росії, а нині заступника голови радбезу РФ Дмитра Медведєва, якби не одна суттєва деталь. Поміж рядками його посталкогольних філіппік іноді читається те, що інші актори московського погорілого театру не наважуються (або не хочуть?) артикулювати привселюдно.

Так і зі статтею в офіційній "Российской газете", яку Медведєв пафосно затитулував "Епоха протистояння". Автор переборщив з відкриттям, — те, що він намагається подати як факт модерний, давно зрозуміле і пережоване. Епоха протистояння автократій, диктатур поширенню демократії триває щонайменше століття. Набуваючи з плином часу нових обрисів та відтінків. До прикладу, зриваючи маски зі псевдодемократичних режимів, які втомилися винаходити ерзац-неологізми для прикриття своєї тиранічної природи, — усіляких там "суверенних демократій", "однієї країни – двох систем" чи "третіх шляхів".

Читайте також: Що слід знати про плани фюрера влаштувати в Україні ядерний армагеддон

Так от, Медведєв не настільки "учоний", аби займатися схожою "заніматєльной" політологією, досліджуючи природу "тектонічних зламів". Завдання його "маніфесту" було унітарне і банальніше: укотре збрехати, коригуючи головне завдання путінської "спеціальної воєнної операції" в Україні. Неспровоковану війну проти мирного сусіда тепер намагаються пояснити зазіханнями Заходу на території колишнього Радянського Союзу.

Зауважте, як звузився горизонт кремлівських захцянок: від криків про "посування НАТО" до кордонів 1997 року і до фіксації реального статус-кво.

"Ми завжди просили лише одного: не запрошувати в НАТО колишні частини нашої країни", - з перепою апелює Медведєв, забувши про зовсім свіжі "тости" самого Путіна. А "наша країна" (читай СРСР) – взагалі вершина маразму.

Але, звісно, Кремлю не подобаються настрої більшості країн Північноатлантичного альянсу, які напередодні саміту у Вільнюсі висловлюються за запрошення Києва у свій безпековий клуб. Так, є нюанси, застереження, є й відверті противники такого варіанту на кшталт Угорщини, але те, що Україна у будь-якому разі буде присутня в НАТО (хай навіть наразі у форматі Ради), "непокоїть" Москву.

Непокоїть настільки, що Медведєв не добирає слів щодо опонентів. З "київськими нацистами" все зрозуміло, російська пропаганда учепилася у цей заяложений штамп і вважає його залізобетонним. А от "західні політичні дебіли" чи "нахабні англійські свині та інша підлегла їм худоба"… Взірець дипломатії російського держиморди на сторінках, повторюся, офіційного органу уряду Російської Федерації…

Читайте також: "Ми живемо в жовтому човні…"

Але і тут є позитив. Особливо, для англійських лордів Річарда Балфа і Роберта Скідельські, які у день Росії смакували водочкой та ікрою у московитському посольстві в Лондоні. Останній, зокрема, розшаркався перед послом Келіним: "Хотів показати свою повагу і прихильність до російського народу в його національний день, особливо за цих обставин". Показав, маєш відповідь…

Обставини, звісно, ахові. Не даремно Медвєдєв укотре погрожує Заходу ядерним апокаліпсисом. Але марно: наступного ж дня після публікації в "Российской газете" ПАРЄ визнала Росію країною-спонсором тероризму. До того це зробили Парламентська асамблея НАТО, Європарламент, Україна, Литва, Латвія, Естонія, Польща, Нідерланди, Словаччина. Зрештою, закономірна реакція на зізнання самого ж Путіна, який, мабуть, готуючись до Гааги, бовкнув про фінансування з державного бюджету Росії приватної терористичної банди Пригожина. Якщо до цього зізнання дослухаються у Вашингтоні, то наслідки будуть вже конкретніші: згідно з тамтешнім законодавством Росію викреслять з політичної мапи світу.

Тож Медведєву варто закусувати не епістолярним жанром, а бодай тим, чим пригощають своїх "корисних ідіотів" у російських посольствах.

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.