Ми свідки перших крапель дощу, який може перетворитися на справжне політичне цунамі. Колонка Віталія Портникова

Американське видання Politico наголошує на існуванні секретної версії щодо стратегії допомоги Україні у її реформуванні та протистоянні агресії РФ. Цей документ, який виявився у розпорядженні журналістів видання, є набагато більш детальним та набагато більш жорстким в оцінці ризиків, що виникають у боротьбі з російською агресією внаслідок тих корупційних проблем, які існують в Україні. Видання Politico стверджує, що автори доповіді говорять про справжні серйозні ризики, які пов'язані з корупцією і не тільки, коли мова йде про допомогу Україні у боротьбі з агресією Росії. А й тоді, коли мова йде про довіру самого українського суспільства до керівництва, яке очолює Україну у воєнний час.

Також підкреслюється, що подальша підтримка України Заходом може залежати від зниження рівня корупції у країні. Видання Politico зауважує, що стурбованість авторів документу є набагато серйозною й очевидною, ніж ці слова, які як правило вимовляють представники адміністрації президента США, коли йдеться про корупційні ризики. Саме цим засекречена доповідь Державного департаменту Сполучених Штатів відрізняється від тієї відкритої доповіді з порадами про те, які реформи потрібно провести. З чим і було ознайомлене українське керівництво. А сама ця доповідь потрапила у розпорядження медіа.

Це досить важливий документ, який ще раз демонструє, як змінюється ситуація з допомогою Україні з часом поглиблення кризи навколо українсько-російського протистояння. Також з усвідомленням того факту, що війна починає бути затяжною. І президент РФ Володимир Путін не збирається цю війну закінчувати.

Як виявляється проблема війни на виснаження, яка стала зараз дороговказом для російської політики, є проблемою не тільки для України, громадяни якої потрохи призвичаюються до необхідності жити в умовах війни. Адже дата закінчення цієї війни навіть не проглядається на календарях майбутнього. Це ще й проблема для українських союзників, які усвідомлюють, що кожний новий місяць і рік війни буде потребувати від країн Заходу значних фінансових витрат. І звичайно це буде посилювати тих європейських та американських політиків, які будуть наполягати на необхідності скорочення допомоги Україні. Тому що ці країни будуть мати актуальніші проблеми, що пов'язані з національною безпекою та їхнім виживанням.

Такі тенденції ми зараз спостерігаємо у Сполучених Штатах. Там про це відкрито говорить найбільш ймовірний претендент на посаду президента країни від Республіканської партії Дональд Трамп. Також багато хто ще з американських політиків підтримують таку риторику, бо мріють отримати номінацію, якщо у Трампа виникнуть юридичні проблеми у боротьбі за посаду президента з чинним очільником Білого дому Джозефом Байденом.

Це ми спостерігаємо й у Європі. Зараз на парламентських виборах у Словаччині перемогла політична партія, лідер якої колишній прем'єр-міністр країни Роберт Фіцо. Він говорить про те, що Словаччина більше не має допомагати Україні, бо у самих словаків набагато більше проблем, ніж в українців.

Ще кілька місяців тому така атестація ситуації у власній країні у порівнянні з країною у стані війни могла б здаватися багатьом громадянам європейських країн блюзнірством. Але зараз більше і більше європейських політиків готові спекулювати на проблемах власних співвітчизників. І ці політики ставлять собі питання: якщо російсько-українська війна буде продовжуватися не два-три роки, а п'ять або десять, чи означає це, що Сполучені Штати та європейські країни мають впродовж всього цього часу витрачати мільярди доларів на підтримку української економіки та на допомогу ЗСУ у постійному превентивному протистоянні зі збройними силами РФ?

Таким чином стратегічна програма розвитку України, хай навіть і непублічна, має на увазі відразу кілька виходів з безвихідної ситуації. Перший з виходів, пов'язаний із необхідністю продемонструвати тим, хто виступає проти допомоги Україні, що адміністрація президента США докладає усіляких зусиль для подолання української корупції. А також, щоб заохотити до антикорупційних дій саме українське керівництво та суспільство. І що гроші американських та європейських платників податків контролюються, а не зникають десь у глибокій ямі української корупції.

Другий вихід, який звичайно може бути пов'язаний з пошуками шляхів замороження конфлікту у ситуації, коли стає очевидним необхідність не стільки України, а скільки для Заходу – вийти з режиму жорсткого протистояння з РФ ще до того моменту як до влади у Західних країнах прийдуть політики, які готові розмовляти з Володимиром Путіним на тих умовах, які будуть більш сприятливими для очільника російської держави. Адже очевидно, що для таких політиків, як Дональд Трамп, компроміси з Путіним коштом інших країн є абсолютно сприйнятним стилем у політичній діяльності. Саме так Трамп може будувати своє бачення виходу з російсько-українського конфлікту, якщо у 2025 році він стане господарем Білого дому.

Таким чином всі ці плани боротьби з корупцією мають на меті відразу ж кілька задач, які потрібно вирішити. А також дозволити продовжити допомогу Україні у тій непростій ситуації, яка складається в російсько-українській війні, і у розумінні того, що війна на виснаження є не якимось короткостроковим, а швидше перманентним процесом. Відповідно, потрібно шукати власні шляхи для замороження конфлікту.

Хоча, чесно кажучи, я думаю, що президент Росії не зробить своїм ворогам такого подарунка, а буде робити все можливе і неможливе, аби дотягнути війну з ненависною йому Україною принаймні до президентських виборів у США. Щоб Путін усвідомив, з ким далі Кремль може домовлятися про таку заморозку, з Джозефом Байденом чи з Дональдом Трампом. Або ж мова може йти не про домовленості, а про пошук кроків дестабілізації ситуації не тільки в Україні, а й у самих Сполучених Штатах. Ми ж бачимо, як зараз відбувається американська передвиборча кампанія, і такі можливості дестабілізації цілком очевидні.

А ще ж нічого не почалося. Ми свідки перших крапель дощу, який може перетворитися на справжнє політичне цунамі. І Володимир Путін також це добре розуміє.

Тому, коли мова йде, що головним напрямком у діях Заходу є не стільки відповідь на агресивні амбіції Росії, скільки боротьба з корупційними зловживаннями в країні, яка стала жертвою російської агресії, то завжди може виникнути питання: чи дійсно йдеться про корупцію, чи все ж таки мова йде про нове бажання домовитися з Москвою. Адже є абсолютно очевидним, що у категоріях міжнародного права ми мали б думати про відновлення територіальної цілісності країни, що постраждала від агресії. Навіть, якщо ця країна у три тисячі разів є корумпованою і десять тисяч разів авторитарною. Питання не у тому, наскільки ідеальною є така країна, а у тому, наскільки ми готові цього міжнародного права дотримуватися. Адже, коли США відновлювали територіальну цілісність та незалежність Кувейту, то мова не йшла про велику демократію у цій близькосхідній країні. І тому ці всі маневри закінчаться черговим фіаско тим, хто хоче пов'язати відновлення міжнародного права зі створенням можливості для реформування України.

Реформи в Україні це дійсно дуже важлива річ, однак вони не мають нічого спільного з необхідністю зупинити російські амбіції, які, не отримавши очевидної відповіді від цивілізованого світу, перейдуть у велику війну за завоювання всього пострадянського простору. І ці амбіції рано чи пізно закінчаться вже знаменитою Третьою світовою війною, яку так побоюються на Заході і яку дочекаються, будьте впевнені.

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Шевченківської премії

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.