Мова – як бронежилет, як прапор, як зброя, як вакцинація

"Вважаю, що українська мова повинна бути, як вакцинація від ковіду. Непримусовою. Але без неї й до магазину не зайдеш". Ця та інші важливі думки громадян України, зокрема представників її національних меншин, опитаних у ході трирічного соціолінгвістичного дослідження на території України, стали предметом обговорення у міжнародному науковому форматі.

Конференція на тему "Дебати щодо мовного розмаїття в сучасній Україні – національні меншини, двомовність та мовні ідеології у воєнні часи" у співпраці Гіссенського університету імені Юстуса Лібіха (Німеччина) з низкою українських наукових інституцій – Інститутом української мови НАН України, Ужгородським національним університетом та Ізмаїльським державним гуманітарним університетом – об’єднала науковців для обміну думками щодо актуальних нині питань, які перестали бути тільки українськими. Від початку повномасштабного вторгнення змінився навколомовний дискурс у світі.

Тож мова йшла про те, як мовна політика в Україні розв'язуватиме питання етнічної, національної, мовної, релігійної, державної ідентичностей і як це виглядатиме на тлі міжнародних досліджень? Як війна вплинула на ситуацію з мовами національних меншин і загалом на мовні контакти в Україні? Який досвід російсько-української війни міг би спонукати до тіснішої співпраці між гуманітарними та соціальними науками в конфліктології тощо? Науковці з України, Німеччина, Швеції, Швейцарії ділилися результатами соціологічних опитувань, соціолінгвістичних досліджень, власними спостереженнями щодо мовної ситуації в Україні та світі, яка зазнає суттєвих трансформаційних зрушень. За матеріалами конференції опублікують колективну монографію англійською мовою в одному з наукових видавництв Німеччини. 

Під час головної дискусії, до якої долучилися Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь та керівники наукових груп Німеччини й України – Моніка Вінґендер, Надія Кісс (Гіссен), Світлана Соколова (Київ), Галина Шумицька (Ужгород), Андрій Колесников (Ізмаїл) – обговорили низку актуальних в Україні питань, зокрема щодо актуальності терміну "національні меншини", який іноді називають дискримінаційним, пропонуючи натомість "національні спільноти".

"Останні соціологічні дослідження доводять: незалежно від свого віку, статусу чи походження переважна більшість громадян України принципово перейшла на спілкування українською навіть удома

Виходячи з міжнародної термінології, є чітке розуміння поняття "національні меншини", і воно задеклароване у Конституції України, – наголосив Тарас Кремінь. "Законом України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" визначено необхідність розробки відповідного закону. Я серед тих, хто підтримує його появу та готовий долучитися до роботи над ним", – зауважив мовний омбудсмен. Уповноважений також розповів про факти лінгвоциду російськими злочинцями на окупованих територіях України, про роботу інституції як асоційованого члена Європейської федерації національних мовних інституцій (EFNIL), загальнонаціональну кампанію з розширення мережі безплатних курсів та клубів з опанування української мови, позитивні зміни із переходу громадян України на спілкування державною. "Останні соціологічні дослідження доводять: незалежно від свого віку, статусу чи походження переважна більшість громадян України принципово перейшла на спілкування українською навіть удома. Це ще раз доводить: ми — сильна і єдина нація, яка, гартуючись війною, обрала мову на оберіг своєї ідентичності, гідності та звитяги", - підкреслив Тарас Кремінь.

Питання взаємодії державної мови на мов національних меншин в Україні не можна прирівнювати до способів його вирішення в країнах зі сталою мовною політикою

Доктор Надія Кісс з Гіссенського університету нагадала присутнім про добре відомі маніпуляції з ратифікацією в Україні Хартії, яка покликана, по суті своїй, захищати загрожені мови, а російська до таких не належить. А також вказала на важливість увідповіднення нових проєктів документів до чинних, які в окремих пунктах суперечать один одному: до прикладу, обговорюваний проєкт закону про національні меншини передбачає можливість створення медіа мовою відповідної меншини без паралельної українськомовної версії, тоді як це суперечить чинним мовному та освітньому законам в Україні.  

Наголошувалося й на тому, що питання взаємодії державної мови на мов національних меншин в Україні не можна прирівнювати до способів його вирішення в країнах зі сталою мовною політикою, оскільки до самої війни ситуація в Україні була такою, що державну мову треба було захищати нарівні з мовами національних меншин. Наразі маємо унікальний досвід трансформації мовної ситуації у світі: мовне питання розв’язується під час війни та шляхом війни. Проведені дослідження свідчать, що громадяни України масово добровільно переходять до спілкування українською мовою.

Тож Україна, взявши на себе відповідальність за безпеку на континенті, повинна диктувати й свої умови щодо вектора розвитку європейської мовної політики, але цей приклад спочатку варто продемонструвати у своєму суспільстві. Тим часом треба думати про дослідження мовної поведінки українців за кордоном: як вони адаптуються в інших країнах, як вивчають їхні мови, як зберігають свою тощо. З іншого боку, активно моніторити, як масова еміграція вплинула на зміну мовної ситуації в Україні. На тлі сучасних процесів в Україні поява закону про національні меншини, або корінні спільноти – один із найважливіших кроків для утвердження статусу української мови і як мови ЄС.

Спеціально для Еспресо.

Про авторку. Галина Шумицька, професор Ужгородського національного університету.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.