Навіщо я відрізав бороду, яку ростив 3 роки, і до чого тут Кива
Одне з прагнень Російської Федерації щодо України - не лише довести, що ми - failed state, але й перетворити нас на таку “недодержаву” всіма можливими способами. Серед найдієвіших - підрив довіри українців до суспільних інституцій
За останні місяці сталося чимало подій, які прямо або опосередковано вказують на намагання Росії та її агентів впливу дискредитувати наші базові інститути. Це і дискредитація Конституційного суду, і провальні “довибори”, а зараз - і фактичне поховання авторитету післядипломної освіти стараннями депутата від ОПЗЖ Іллі Киви.
Безумовно, хтось заперечить, що нашу післядипломну освіту не коцав тільки ледачий: Віктор Янукович у нас став “проффесором”, чимало політиків або чиновників, яким складно й два слова зв’язати, є кандидатами наук, а дехто - взагалі докторами. Що там казати - у науковців є серйозні претензії й до академічної доброчесності нинішнього міністра освіти Сергія Шкарлета.
Однак щоб показати, що в Україні таки все купується або продається, і наукові звання тут - не виняток, варто було запропонувати якийсь настільки обурливий кейс, що зламав би мозок найпокірнішим. Наприклад - щоб наукове звання отримала якась тварина - на кшталт того, як Калігула зробив сенатором свого коня. Або якщо не буквально тварина - то людина, з максимальним ступенем тваринного у поведінці. Легко здогадатися, що кращої кандидатури на цю асоціацію, ніж “тестостероновий король” Ілля Кива годі придумати.
Щоб історія з “проффесорством” Януковича стала бліднути, потрібно було його “переянуковичити”. Слід визнати - Киві це вдалося блискуче.
Я сам - кандидат соціологічних наук, і ця історія викликала у мене потужне відчуття суму та скорботи за стан післядипломної освіти. Я ж бо дійсно довгі три роки ретельно працював над текстом дисертації, над науковими статтями та виступами на міжнародних соціологічних конференціях. І тут мене прирівнюють до людини, яка мало того, що є соратником кума Путіна - залишмо політику за кулісами - але відверто цинічно поводилася навіть під час захисту своєї дисертації.
На оприлюдненому фрагменті запису захисту можна почути запитання до нардепа ОПЗЖ про суть поняття “демократичний євроінтегрований управлінський апарат”. У свою чергу Кива пообіцяв відповісти на це питання в наступній науковій роботі. Вже цього було би цілком досить, щоб провалити захист, або принаймні отримати 1 голос “проти” від тієї людини, яку так цинічно “заткнули”. Але ж ні цей кричущий випадок, ні докази фальсифікацій у роботі Киви, оприлюднені напередодні журналістами, ніяк не вплинули на результат: нардеп отримав 13 із 13 голосів “за” від вченої ради.
І саме до цієї інституції зараз - найбільше питань. Точніше навіть - до тієї системи освіти, яка зробила можливим цю ситуацію. Олександр Ябчанка ефектно відреагував на це абсурд у свій спосіб - спалив диплом про присудження йому вченого звання кандидата наук. Я приєднався до нього по-своєму: відрізав свою довжелезну бороду, яку ростив близько трьох років - стільки ж, скільки зазвичай працюють над дисертацією.
Особисто мені захист дався дуже важко. Проти мене проголосувало 4 члени вченої ради, хоча нічого подібного на докази недоброчесності, як це було із Іллею, в моєму випадку взагалі не відбулося. Просто я захищався дещо не в тій соціологічній парадигмі, як це було би доречно на думку декого із членів вченої ради, але це просто зайві подробиці. Важливим є те, що я старався, я прагнув, я зробив, і я вигорів.
І я горів дарма, якщо насправді захиститися, судячи з кейсу Киви - настільки просто.
Я в скорботі саме тому. Саме з причини того, що ті зусилля, які я доклав до написання захисту і дисертації, зараз цілком дискредитовані. Вони були цілком зайвими - вочевидь, існують ненаукові методи, які я через свою наївність та наукоцентризм проігнорував - а Ілля Кива використав. Адже як пояснити одноголосне голосування за дисертацію, до якого у громадськості, м’яко кажучи, безліч питань.
Мені, як і Олександрові Ябчанці, також дуже соромно. Це - іспанський сором, але все одно це дуже мульке, неприємне відчуття. Не за себе, не за близьких - а за українську науку, за її майбутнє, за відсутність підстав нашим сучасним аспірантам бодай трохи старатися та здійснювати наукові відкриття.
Це - іспанський сором від усвідомлення того, що у такий примітивний спосіб соратник Віктора Медведчука ламає через коліно одну з базовий інституції сталої системи освіти - системи, що мала би формувати майбутнє української науки. А є, висловлюючись метафорично, друкарським станком фальшивих за своєю суттю документів про наукові досягнення. Яких - як доводить історія з Кивою - можна добитися будь-кому й у будь-який зручний для них спосіб.
- Актуальне
- Важливе