"Україні бракує робочих рук", — Олексій Соболев, заступник міністра економіки

Олексій Соболев — заступник міністра економіки України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації. До того працював директором держпідприємства "Prozorro.Продажі". У березні пан Олексій відповів на запитання студентів Українського католицького університету, а постійна авторка Еспресо Ольга Рура записала його відповіді.

З цього тексту ви дізнаєтесь:

• Чи можна закрити міністерство економіки
• Чому не можливо перевести державу в смартфон
• Що гальмує приватизацію
• Яке майбутнє чекає на український агросектор
• Чи є сенс відновлювати знищені Росією підприємства на сході країни

Голова уряду говорить про скорочення кількості міністерств? Чи можна скоротити Міністерство економіки? Що зміниться, якщо його не стане?

Мінекономіки формує та реалізує державну політику у сферах економіки та торгівлі. На нас вся інтеграція в ЄС, запровадження його торговельних стандартів. Адже навіть ті компанії, які не експортують в країни ЄС, повинні працювати за європейськими правилами.

Олексій Соболев. Фото з facebook-сторінки Олексія

Якщо нашого міністерства не буде — не буде балансу та інтеграції в ЄС, адже воно координує український план на 50 мільярдів, без якого можуть виникнути фінансові діри в бюджеті. Також важливою є роль у розвитку оборонної сфери та ринку розмінування.

Міністерство визначає економічну стратегію та макроекономічні показники, які впливають на бюджетні рішення. Міністерство координує економічну політику, результати якої помітні щоквартально.

Володимир Зеленський, коли йшов у президенти, пропонував створити "державу в смартфоні". Чому не можна всі ці процеси, про які ви говорите, оцифрувати та зробити автоматизованими?

Не думаю, що це реалістично. По-перше, для того, щоб створювати програми, які зможуть виконувати всі ці процеси автоматично, потрібні люди. По друге, постійно відбуваються зміни: сотні різних довідок та дозволів скасовуються і приймаються. Хтось має вести облік всього цього, має писати нові постанови та правила. Велика частина цього буде оцифрована, але через величезний обсяг на це піде не рік і не півтора.

Ви згадали про розмінування. Яким чином Мінекономіки є дотичним до ринку розмінування? 

Зараз велика частина українських територій потребує розмінування. Міни розкидані всюди, а це сотні тисяч гектар сільськогосподарської землі.

Фото ілюстративне: armyinform.com.ua

Відповідно, це унеможливлює безпечне використання земель, що б’є по нашій економіці. Перевірити поле на наявність мін та вивести їх з ладу – в рази дорожче, ніж коштує сама земельна ділянка. Через це у людей відсутні економічні стимули продовжувати роботу у сільськогосподарській сфері.

Для збалансування цієї ситуації необхідно шукати способи здешевлення процесу розмінування, залучаючи нові технології. Один зі способів – збільшення кількості компаній, які надають такі послуги, адже коли число пропозицій зростає – ціни падають. За минулий рік, до прикладу, кількість таких компаній збільшилась десь на 50%. 

Однак, навіть з урахуванням цього, вартість розмінування буде високою. Тому, щоб заохотити людей залишатись і використовувати ці землі, потрібно частково компенсувати витрати на розмінування.

Міністерство займається створенням конкурентоспроможного ринку, на якому було б багато компаній, що здійснюють розмінування, та часткове покриття витрат державою, що допомогло б знизити вартість цих послуг та збільшити доступність розмінування.

Ми змогли знайти гроші в бюджеті на таку програму і зараз запускаємо тендери через Prozorro. Тоді вже приватні компанії та замовники зможуть встановлювати ціни без залучення держави. Зараз це економічно не працює, тому що ринок вузький, ціни дуже високі та нічого не розміновується. За минулий рік вже десятки тисяч гектарів було повернуто в обіг і на них запущено виробництво.

У нас досі є компанії в державній власності, чому не можна все приватизувати?  

Історично склалося так, що у нас багато державної власності. Ми вже розпочали продажі та аукціони через Prozorro. Відбувається регулярна приватизація сотень об'єктів на рік, але підготовка проєкту дуже ресурсо- та часозатратна, тому це сповільнює темпи приватизації.

Наша відповідальність полягає у зборі нестратегічних компаній та їх передачі у Фонд держмайна. Фонд вирішує чи ліквідувати, чи приватизувати ці компанії. З більше ніж 3,5 тисячі державних підприємств України, нам вдалося передати та приватизувати понад 2 тисячі.

Нещодавно президент підписав закон, який стане наступним кроком у корпоративній реформі. У ньому передбачено розробку та затвердження політики державної власності, а також прописано, для чого нам потрібні компанії у різних сферах, які з них стратегічні, а які — нестратегічні, і чому. Також буде визначено, що від цих компаній очікує уряд.

Що ще стримує приватизацію – це відсутність покупців на великі об'єкти, які коштують понад 100 мільйонів доларів. Ми не можемо віддавати такі компанії будь-кому з грошима, особливо у стані війни, тому це ускладнює процес приватизації. Нам потрібно залучати інвесторів та забезпечувати конкурентність аукціонів. 

Багато підприємств, які "витягують" на приватизацію, обвішані різними poison pills (дослівно "отруйними пігулками" - захисний трюк, коли директори компанії захищають її від продажу, — ред.):  заборгованостями та іншими проблемами, вирішення яких займає час. 

Проте загальна політика є простою: залишити у державі лише невелику кількість стратегічних компаній, які прозоро управляються через наглядові ради, а інші — передати у приватний сектор.

Евакуаційний потяг. Фото: Павел ДорогойСтратегічні компанії — це які? 

Стратегічні компанії — це ті, які відіграють ключову роль у забезпеченні національної безпеки та функціонуванні держави. Це військові виробництва, залізниця, пошта, енергетика. Росія як загроза нікуди не зникне, тому такі державні компанії мусять, у разі чого, вирішувати некомерційні завдання.

Наприклад, Укрзалізниця, яка перевозить військові вантажі та рятує людей. Вона швидше виходить в мінус, ніж заробляє з цього, але це передусім питання національної безпеки. Так само як Укрпошта, яка є єдиним зв'язком з державою для невеличких населених пунктів. В період воєнного стану особливо важливо, щоб такі стратегічні компанії продовжували працювати та забезпечували необхідні послуги для збереження національної безпеки та стабільності.

Зараз, під час війни, держава контролює набагато більше процесів, ніж у мирний час. Деякі заводи були примусово передані на час війни державі, понад 60% всіх грошей в економіці проходить через держбюджет і т.д. Чи не є це загрозою?

Це абсолютно нормально в час війни.

Капіталістична система не спроможна швидко реагувати на якісь нагальні потреби, адже женеться за прибутком. 

Оптимально, якби частка впливу держави на бюджет не перевищувала 35%, але зараз це важко уявити. 

В Європі сільськогосподарська система тримається на дотаціях, які Україна для своїх фермерів забезпечити не може. Яким ви бачите в майбутньому наш агросектор?

Наш сільськогосподарський сектор є дуже конкурентоспроможним і є одним з основних драйверів економічного зростання. Саме сільськогосподарський сектор стабільно зростає і входить у топ-5 найприбутковіших галузей української економіки.

Наші фермери годують 400 мільйонів людей по всьому світу, і протягом наступних десяти років ми можемо збільшити цей обсяг до 600 мільйонів. Це економічно вигідно та сприяє національній безпеці, оскільки це означає, що як мінімум цим споживачам не байдуже, що відбувається в Україні, адже вони залежні від цього. 

Щодо дотацій, то вони розподіляються централізовано через бюджет ЄС, і ми можемо претендувати на значну частку. Звісно, ця система буде змінюватися, адже Україна є великим та конкурентоспроможним виробником сільськогосподарської продукції.

Але навіть попри це, я вважаю, що з сільськогосподарським сектором України все буде в порядку.

Фото ілюстративне: Reuters

Ви керуєте департаментом макропрогнозування. Які ваші прогнози для української економіки? 

Минулого року економіка зросла на 4,6% (після падіння майже на 30% у 2022 році, - ред.). Попри всі труднощі, такі як обмеження експорту та знищення підприємств Росією, наша економіка продовжує відновлюватися.

Торік завдяки морському коридору зросла кількість експортованого зерна. Хоча ми стикаємося з певними проблемами, такими як блокада польських фермерів, ми продовжуємо активну роботу з експортом.

Ще одним обмеженням є енергетика. Енергетична інфраструктура потребує відновлення, щоб забезпечити роботу компаній взимку на повну потужність.

Крім того, Україні бракує робочих рук. Потрібно розробляти програми, які стимулюють повернення українців додому та забезпечують оптимальні умови для внутрішньо переміщених осіб, щоб вони могли знайти роботу. Це допоможе балансувати ринок праці у різних регіонах, адже зараз в одних областях є дефіцит робочих рук, а в інших — безробіття.

Минулого року наш департамент прогнозував зростання економіки на рівні 3,3% в той час, як прогнози наших партнерів дорівнювали нулю. Але в результаті зростання становило майже 5%. Цього року ми також очікуємо зростання.

Чи є сенс відновлювати знищені Росією підприємства на сході після звільнення всіх територій. Наприклад, Маріупольській металургійний комбінат. Чи є в цьому якась економічна вигода? 

Все залежить від того, в якому стані знаходитимуться ці підприємства, коли ми деокупуємо ці території. Важко щось прогнозувати без доступу до них і без розуміння їх реального стану.

Азовсталь. Фото: Дмитро Козацький (Орест)

Проте Україна має потенціал стати лідером у "зеленому переході" для Європи. Ми володіємо ресурсами, землею, технологіями та людським капіталом, які можуть сприяти цьому переходу. Наприклад, у секторі сталі ми можемо виробляти "зелену сталь", що стане альтернативою російській сталі.

Технологічний процес, пов'язаний з виробництвом "зеленої сталі", вимагає великої кількості електроенергії, води та електричних печей, а у нас є технічні можливості для цього. Це створює значні економічні перспективи на десятки та сотні мільярдів євро.

Але, на жаль, конкретики ніякої у цьому немає, допоки ми не повернемо собі свої території. Після деокупації, я вважаю, нам потрібно сфокусуватись на дещо інших аспектах. Не лише відновлювати знищене, а й модернізовувати, щоб відповідати вимогам та потребам ринку.

**
Питання ставили студенти-журналісти першого курсу магістратури Марта Шийко, Анастасія Варару, Сніжана Гусаревич, Богдан Химера, Олена Гуліус, Богдана Садомська, Олена Суліковська та Микола Головко.