Оленівка - наша Катинь. Як врятувати полонених оборонців Маріуполя

Російське "законодавство" каже, що, якщо організація визнана терористичною — її учасники підлягають кримінальній відповідальності. То ж цілком ймовірно, що окупанти уже подумують про ув’язнення для командира полку "Азов" від 15 до 20 років. Для Пташки, Ореста, медиків "Азова" — десять років.

"Ми ще в Маріуполі розуміли, що Росія влаштує над нами показову кару. Їм потрібні гучні імена і гучні процеси, щоби показати внутрішньому споживачу, що ось ці націоналісти. І чому їх треба убивати", — пояснює мені боєць полку "Азов" Маріуполь, який збирає команду заново уже в іншому місті.

Сам підрозділ уже відреагував на рішення росіян. Закликав Держдепартамент США та "уповноважені органи інших держав, які вважають себе цивілізованими", визнати Росію державою-терористом.

Я б хотіла порадувати, що цей статус буде скоро і всі наші заручники повернуться додому. Але автоматичний статус блокуватиме контакти більшості світу з Росією. Надто Індії та Китаю, які є основними покупцями російської нафти. Адміністрація Джозефа Байдена зараз направляє всі зусилля, щоб знайти альтернативу російським ресурсам і стати добрими друзями з Індією. Спікер палати Конгресу США Ненсі Пелосі учора публічно показала Китаю його місце. І як тільки США наведе з порядок з усіма цими пунктами — Росію визнають державою-терористом, але це буде нешвидко.

Що ж робити нам в умовах, коли кожен день важливий для рятування наших захисників і істинних символів portrait of bravery?

Найперше зрозуміти, що Росія не зацікавлена у тому, щоби вмотивовані герої, які перемололи кілька елітних підрозділів на фарш — повернулись додому живими. Надто, якщо врахувати, що кістяк полку "Азов" у Маріуполі становили або місцеві, або уродженці нині окупованих територій. Щобільше, не розкриваючи всіх деталей скажу — частина тих хлопців, яких вдалось обміняти до цього жорстокого убивства — уже повернулися на фронт. І їхня ціль помститись за Маріуполь. Ми можемо поламати окупантам цей сценарій. Правильна публічність, постійні мітинги на підтримку захисників Маріуполя закордоном, флешмоби у соцмережах. Мене дуже дивують дописи й спічі численних ютуберок і зірок інстаграму, які на тлі Оленівки заговорили про "втому від війни", "детокс від негативу" і бажання "насолоджуватися життям без війни". Це нагадує спробу поставити на руїнах Маріуполя рожевий туристичний намет у лелітках. Ти можеш заплющити очі й уявити, що на березі Індійського океану. Але це не змінює непоказної реальності, де за право життя на повні груди українцю ще треба серйозно поборотися. Не всі повернуться із цієї битви живими. Але десь у застінках Оленівки сидить 21-річна Катя Пташка. Вона могла б співати пісні, грати на бандурі і їздити на класному байку. Але зараз вона в лапах російських окупантів, де ніжну, але сильну Катю можуть або закатувати, або посадити на мінімум 10 років. І звільнення цієї дівчини це справа честі нашого суспільства. Це лакмус для тих, хто вішає на себе бренди феміністок, захисників прав і патріотів.

Останні кілька днів після Оленівки мами та дружини полонених стали активніше шукати своїх рідних. Всі зрозуміли, що таке Катинь нового часу — що закатований офіцер польської чи української армії то єдине, що може потішити російського "освободителя". Оленівка якраз стала тригером і укотре довела, що російські домовленості не варті паперу, на якому вони підписані. Маємо допомогти рідним заручників порадою, консультацією, тиском. Ніхто із рідних полонених не думав, що зустрінеться сам на сам із російським молохом. Але така реальність. І кожен полонений має бути в списках, має мати ім‘я та історію. Щоб серед тисяч людей не загубитися і мати право на життя.

А тепер трошки повернемось до 16 травня, коли Володимир Зеленський оголосив про досягнуті домовленості із міноборони Росії про вивезення наших оборонців Маріуполя із "Азовсталі" на окуповану територію.

"Завдяки діям українських військових – ЗСУ, розвідки, а також переговорної групи, Міжнародного комітету Червоного Хреста й ООН маємо надію, що вдасться зберегти життя наших хлопців", — сказав тоді у вечірньому зверненні президент.

Про саме таку форму домовленостей сказала і заступниця міністра оборони Анна Маляр. Родичі полонених "Азова" і 555 військового госпіталю Маріуполя кажуть, що саме пані Маляр тривалий час просила їх утриматися від публічності та уникати інтерв’ю. Бо це не на часі й може нашкодити. Але паралельно та сама публічність і постійні інтерв’ю дозволили Олегу Буряку, чиновнику Запорізької райдержадміністрації — забрати нарешті неповнолітнього сина з кількамісячного полону. То є питання до того, як комунікувати правильно.

А далі повернемось до ООН. Гаранта безпеки наших полонених в Оленівці.
В подальших інтерв’ю після "екстракції" на питання, чи є доступ до полонених — керівниця моніторингової комісії ООН Матильда Богер сказала: "так а ми в Оленівці не були. Нас туди не пускають і нічого не розказують".

Чесно кажучи, хлопці, які повернулися з полону, розказали більше ніж елітна міжнародна правниця. Ось як описав атмосферу перших тижнів Оленівки азовець  Дмитро Усіченко, якого вдалось повернути із полону: "Вони усіх азовців бояться. Я чув історію, що коли зайшов Редіс на СІЗО, азовці  вишикувались і він крикнув своїм голосом: "Слава Україні!" і вони йому відповіли. І тоді всі оці вертухаї обісралися".

Чимало з наших читачів бачили обурливу заяву моніторингової комісії ООН про кастрацію українського військового у Сєверодонецьку.

Де згадана вище Матильда Богнер зробила маніпулятивну словесну конструкцію, де військові рф в доповіді називаються нейтрально "чоловіком, який є, імовірно членом ЗС РФ", тобто, можливо є, а можливо рф тут ні до чого, однак в другому епізоді, який стосується українців, вже нічого не згладжується, і вирок однозначний: "українські військові стріляють у ноги". Чому ж така упередженість?

Матильда Богнер до призначення на комісію в Україні займалась 9 років "захистом прав людини в Білорусі". З огляду на те, що являє собою Білорусь — бачимо чудові результати роботи. Також пані Богнер часто зустрічається та проводить переговори із такою собі Дарією Мороз, "омбудсменкою ДНР".

З березня робила вкиди про "катування" бідних солдатиків російських ЗСУ.

Після деокупації Київщини говорила про те, що українська сторона теж винна у руйнуваннях, бо з "тяжкою зброєю і тяжкою технікою".

Щодо професійної кваліфікації — то у публічних інтерв‘ю вона зізнавалась, що ні разу(!) місія ООН не відвідала полонений гарнізон Маріуполь в Оленівці. Не напружилися "гаранти" навіть тоді, коли десь за тиждень до масового убивства в Оленівці вертухаї викопали кілька рядочків могил поблизу бараків. Це чітко зафіксувала міжнародна розслідувальна група Bellingcat.

Ще про одного гаранта — Міжнародний комітет Червоного Хреста. За моїми даними, допоки на окупованих територіях перебували французькі волонтери, зв’язок із дружинами реально був. А далі після від’їзду цієї місії до Парижа — все. І наступна новина від МКЧХ лише пропозиція посприяти врятуванню поранених під час вибуху в Оленівці.

Щодо МКЧХ від родичів полонених оборонців Маріуполя є неоднозначні думки. Але більшість все-таки сходиться, що з ними треба мати контакт. Російське відділення має непрямі доступи на окуповану територію і головний плюс, який може отримати від них родина полоненого — підтвердження того, що їхній родич живий. І тому працювати з цією організацією треба.

Ще одне питання, яке почали задавати родичі полонених, чи є шанси, що Росія згодиться обміняти наших рідних попри оце оголошення "Азова" терористичною організацією?

Нам треба серйозно подумати над підвищення якості нашого обмінного фонду. Уже є підтвердженні факти, коли будь-якого нашого полоненого вимінювали без питань на кадирівців і вагнерівців. Дуже цінними для росіян є спецпризначенці, розвідники та кадрові високоставлені офіцери. Треба подумати про російську агентуру, яка свідомо працювала на ворога багато років — тому і дивує, коли українські суди випускають під заставу мерів, директорок шкіл і знаменитих провокаторів, які першими заявили громадянам і колективам, що "Россия здесь будет навсегда". Враховуючи, що Росія уже фактично діє як держава-терорист, нам треба подумати над нетривіальними методами, як покращити свій обмінний фонд. Досвід Симона Візенталя щодо пошуку воєнних злочинців, які замаскувалися в "простих росіян" — тут як ніколи в руку. Нам треба бути морально готовими, що це боротьба не на 2-3 тижні та не до зими. Це історія на довгі десятиліття.

США понад 20 років після теракту 11 вересня шукала спільника Бен-Ладена й організатора "Аль-Каїрі" Аймана аль-Завахірі. Вони змогли помститися за своїх убитих. І це свідчить, що гарна помста — діло нешвидке, але має точно влучити в ціль.

Ми обов’язково виживемо. Ми врятуємо наших героїв, хоча і не всіх. Про це варто говорити чесно. Ми обов’язково маємо осмислити, що таке ООН і МКЧХ — і чи можемо ми під їхні гарантії віддавати наше життя.

Мене радує, що всі наші силові структури — написали спільного листа і спитали, а де ж ваші гарантії від 16 травня.

І нам треба знати ім‘я кожного нашого героя. Вони мають бути публічні, бо це рятує життя.

Я хочу чути менше розповідей від дружин полонених Маріуполя про останні дзвінки від чоловіків. Де вони казали дружинам: "Катя, Аня, Лєна: думаю, я уже все. Шукай нашій дитині іншого тата". І наостанок. Росіяни зробили велику помилку, бо хотіли налякати Азов. А "Азов" уже оголосив полювання на виконавців страшного злочину. Я знаю, ці зможуть. І рука не здригне.