Плач Феміди, або Непокаране зло повертається. Частина 2

Сучасна історія пам’ятає багато великих та кривавих злочинів, вчинених країнами-агресорами, царями, "вождями", диктаторами та виплеканими ними режимами. Так чи інакше людство намагається знаходити можливості адекватного засудження та покарання зла. 

Після Другої світової війни найгучнішими судовими процесами над топ-злочинцями вважаються, зокрема, Нюрнберзький та Токійський трибунали, Міжнародні трибунали з Югославії, Руанди.

Одні суди завершувалися більш-менш успішно, інші – не зовсім. 

Читати: Плач Феміди, або Непокаране зло повертається. Частина 1

Не всі злодії доживають до суду

Погано закінчили такі правителі, як румунський лідер Ніколае Чаушеску, президент Іраку Саддам Хусейн, президент Югославії Слободан Мілошевич, вождь Лівійської Зеленої революції Муаммар Каддафі.

Саддам Хусейн

Слободан Мілошевич

Чаушеску без зволікань розстріляли за ухвалою румунського трибуналу. Хусейна повісили за вироком Вищого трибуналу Іраку. Мілошевич під час засідань Гаазького трибуналу загадково помер у тюремній камері. 

Ніколае Чаушеску та його дружина

Над спійманим полковником Каддафі, який правив створеною ним Джамахірією 42 роки, під час громадянської війни в Лівії було вчинено самосуд. Повстанці протягли його в останню путь вперед ногами по асфальту у рідному місті Сирт. Це сталося 20 жовтня 2011 року. Ордер на арешт правителя, раніше виданий Міжнародним кримінальним судом, так і не знадобився.

Усіх цих тронних злодіїв об’єднували злочини проти людства, воєнні злочини, міжнародний тероризм, вчинення геноциду.

Більш поблажливою доля була до екс-президента Республіки Сербської в Боснії Радована Караджича. Міжнародний кримінальний трибунал звинуватив його у скоєнні військових злочинів та геноциду на території колишньої Югославії. Після 13-річного переховування Караджич у 2008-му був заарештований та засуджений до 40 років в’язниці. Апеляція не допомогла, і суд лише поглибив покарання – цей злочинець отримав довічне.

Після 15-річного уникання судового переслідування за злочини проти людства, вбивства, різанину у Сребрениці Гаазький трибунал 2017 року засудив до довічного ув’язнення колишнього сербського генерала Ратко Младича.

Українська історія

Для України, яка сьогодні зазнає масштабної військової агресії з боку путінської Росії, життєво важливим є те, як зупинити злочинну загарбницьку війну, припинити руйнування мирних міст та сіл, покласти край черговому геноциду українців та відповідно покарати агресора.  
 
Бачимо й те, як у процесі розпаду СРСР не засудженими належним чином залишилися злочини Кремля, зокрема, у Тбілісі, Баку, Вільнюсі, Грозному, Молдові (Придністров’я). Не отримали покарання правителі Росії за дві війни в Ічкерії в 90-х, війну в Грузії 2008 року. Окремою сторінкою міжнародних злочинів є інтервенція РФ у Сирію з 2015 року.
  
Пасивне реагування світу на ці злодійства, напевне, й розв’язали руки Москві для нападу на Україну 2014 року. Маємо захоплення Криму, вісім років війни на сході країни та повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року.   

Попри засудження, санкції, великий спротив українців, допомогу Заходу, окупант не зупиняється. Восени та на початку грудня 2022-го російські війська хвиля за хвилею завдають масштабних ракетних ударів по всій Україні, включаючи Київ. В окремі дні агресор майже одночасно випускає по мирних містах та селах до 100 крилатих ракет та дронів, щодня маніакально повторює масовані атаки на життєво важливі об’єкти цивільної інфраструктури, школи, дитсадки, лікарні, житлові квартали та людськи оселі.

Буча. Фото: Gettyimages

Процес притягнення Росії до відповідальності вже розпочатий. Україна разом з міжнародними партнерами, юристами та експертами збирає всі необхідні докази для судових процесів. 

Рада безпеки РФ. Фото: пресслужби Кремля

Називаються ті, хто має сісти на лаву підсудних. Це, передусім, президент Владімір Путін, який править Росією майже 23 роки, а також всі 16 членів Ради безпеки РФ. Тобто відповісти має все російське вище політичне та військове керівництво, яке підтримало повномасштабний збройний напад на Україну 24 лютого.

Однак ми не знаємо, коли і як всі вони будуть засуджені та покарані за злочин агресії проти суверенної України. 

Лише пам’ятаємо, що 1994 року США, Велика Британія та Росія в обмін на здачу Україною гігантського за потужністю військового ядерного арсеналу зобов’язалися забезпечити мир, незалежність, суверенітет та цілісність Української держави. 
  
Водночас, в українській історії ХХ сторіччя є випадок, коли суд над агресором був проведений вчасно, швидко та результативно, а вирок – виконаний блискавично. І головне – силами потерпілого. Відбулося це під час німецько-радянської війни у тому ж Харкові, який сьогодні, як і вся область та Україна в цілому, вже 10-й місяць поспіль потерпає від постійних російських обстрілів, терору та нелюдських злодіянь.  

Харківський трибунал

Харківський судовий процес над німецькими воєнними злочинцями пройшов наприкінці 1943 року у щойно звільненому від окупантів українському Харкові. Він став першим під час Другої світової війни трибуналом стосовно військовослужбовців гітлерівської Німеччини.

Окупація Харкова тривала майже два роки – з 24 жовтня 1941 року та до дня визволення 23 серпня 1943-го. Обласний центр на сході України був найбільш населеним містом СРСР, окупованим Німеччиною, – кількість населення разом з біженцями становила близько 1,5 млн осіб.

На відміну від інших захоплених українських міст, у тому числі Києва, де владу було передано цивільним структурам, у Харкові нацисти створили спеціальні органи військового управління.

Факт нацистського правління в окупованому місті спростовує версію про те, що існував "чистий" Вермахт, солдати якого брали участь у боях, але начебто не були причетними до злочинів проти мирного населення. Мовляв, злочини вчиняли нацистські спецпідрозділи типу СС та СД, а війська Вермахту просто виконували накази.

Констатуємо факт, що під час німецького наступу на Харків восени 1941 року вийшов наказ, яким окупаційному війську все дозволялося. Згідно з наказом, жорстоке поводження солдатів Вермахту з місцевим населенням було "необхідним та обов'язковим".

Вже в перші дні окупації на балконах будинків та телеграфних стовпах уздовж центральних вулиць Харкова німецькі фашисти повісили понад 100 мешканців міста.

Терор, репресії, залякування, взяття в заручники, розстріли, катування стали щоденною справою німецької окупаційної влади.
 
У Харкові на початку 1942 року з метою умертвіння людей окупанти почали застосовувати спецавтомобіль з герметичним кузовом – газваген. Цей нелюдський винахід народ прозвав душогубкою.

Вантажівка курсувала містом, кати ловили харків’ян прямо на вулицях. У газваген силоміць заштовхували до 50 осіб, і люди гинули в страшних муках через отруєння вихлопним газом.  

Ці факти масових катувань у Харкові із застосуванням газвагена радянська сторона звинувачення згодом пред’явила у ході Нюрнберзького процесу.

Місця найбільших нацистських злочинів у Харкові: 

Лісопарк у північному передмісті, табори військовополонених у в'язницях на Холодній Горі та в районі ХТЗ на Московському проспекті – головній і найбільшій транспортній магістралі міста, Салтівське селище (нинішня Салтівка, місце розстрілу пацієнтів Сабурової дачі), обласна лікарня (місце спалення живцем кількох сотень поранених), Дробицький Яр (місце масових розстрілів євреїв, українців, військовополонених), двір готелю "Інтернаціонал" у центрі міста на проспекті Леніна (місце масового розстрілу заручників). 

За дивним збігом, у нинішній війні Росії проти України більшість із названих місць злочинів німецьких нацистів сьогодні зруйновані або зазнали ракетних ударів та авіанальотів під час масових обстрілів Харкова путінськими російськими терористичними військами.

Слухання в ході Харківського процесу розпочалося 15 грудня 1943 року – за кілька місяців після звільнення міста. Їх здійснював військовий трибунал 4-го Українського фронту. 

Перед судом постали троє полонених німецьких нацистів та однин російський радянський колаборант – всі четверо брали участь у воєнних злочинах на території Харкова та Харківської області під час окупації.

Лава підсудних

Вільгельм Ландхельд, капітан військової контррозвідки німецької армії. Брав участь у допитах, розстрілах та катуваннях військовополонених і мирного населення. За сфальсифікованими ним справами було розстріляно близько 100 громадян.

Рецлав Рейнгард, єфрейтор, посадовець таємної поліції. Вів слідство у справах низки громадян, застосовуючи тортури. На підставі його неправдивих звинувачень та вигаданих висновків були розстріляні 15 осіб. Ще 10 були вбиті у душогубці. Брав участь у завантаженні в газваген перехожих-харків’ян, убивши таким способом та спаливши ще до 40 осіб. 

Ріц Ганс, унтерштурмфюрер СС, заступник командира роти СС, юрист. Брав участь у тортурах та розстрілах мирних людей. У червні 1943 року брав участь у масовому розстрілі громадян біля села Подвірки Харківської області. Допитував заарештованих зондеркомандою СД. Особисто бив людей шомполами та гумовими палицями, домагаючись шляхом катувань отримання від них вигаданих свідчень про "антинімецьку діяльність".

Міхаіл Буланов, уродженець станції Джанібек Казахської РСР, росіянин, шофер харківського відділення гестапо, водій душогубки. Брав участь у вбивстві харків'ян у газвагені. Вивозив людей на розстріли. Брав участь у груповому вбивстві 60 дітей. 

Усім чотирьом було висунуто обвинувачення у масовому вбивстві мешканців Харкова та Харківської області. 

Суд, місцем якого було обрано приміщення Харківської опери, проходив відкрито. Його висвітлювали відомі письменники та публіцисти, а також представники провідних світових ЗМІ.

18 грудня прокурор у обвинуваченні надав докази того, що нацистські злочини не були випадковими злодіяннями окремих виконавців. Це була реалізація програми масового вбивства населення на окупованих територіях. 

"Совість народів засудила не лише трьох малозначущих хижаків, а й усю фашистську Німеччину", - писав публіцист Ілля Еренбург. Він вказав на особливість події: "Ми перестали говорити про майбутній суд над злочинцями, ми почали їх судити".

Всі четверо підсудних у Харківському процесі визнали вчинення ними злочинів. Прокурор наголосив: виправдання обвинувачених тим, що вони виконували накази, є безпідставним. 

Знаменним є те, що винними у злочинах, крім безпосередніх підсудних виконавців, були визнані Гітлер, Герінг, Геббельс, Гіммлер та інші нацистські вожаки. Саме їх Харківський трибунал і назвав головними натхненниками та організаторами масових убивств та злочинів, скоєних німцями на радянській землі, на території України, у Києві, Харкові та інших містах.

Американська радіокомпанія "Колумбія" охарактеризувала Харківський процес як перший справжній суд над воєнними злочинцями у світовій історії.

Вирок 

18 грудня 1943 року всі четверо підсудних Харківського трибуналу були визнані винними у скоєнні злочинів та засуджені до смертної кари через повішення. 

У вироку задокументовано, що під час окупації Харкова та Харківської області німецько-фашистськими загарбниками "було розстріляно та повішено, живцем спалено і задушено за допомогою окису вуглецю понад 30 000 мирних, ні в чому не винних громадян, у тому числі жінок, старих та дітей".

19 грудня 1943 року всі четверо воєнних злочинців у присутності 40 тисяч харків'ян були повішені в центрі Харкова на території Благовіщенського ринку. Раніше на цьому місці окупанти самі проводили масові страти людей.

Значення та уроки Харківського трибуналу

Харківський судовий процес став першим під час Другої світової війни трибуналом стосовно військовослужбовців гітлерівської Німеччини. Вже після перемоги, у 1945-1946 роках, подібні трибунали над німецькими воєнними злочинцями пройшли у Києві, Ризі, Мінську, Ленінграді та інших містах СРСР.
 
Окремі матеріали цих процесів були представлені на Нюрнберзькому трибуналі як докази воєнних злочинів гітлерівців. 

Харківський процес вважається таким, що створив юридичні прецеденти та на практиці реалізував кілька головних принципів та декларацій, напрацьованих і заявлених країнами антигітлерівської коаліції під час Другої світової війни: відповідальність за звірства, невідворотність покарання злочинців, наказ не звільніє від відповідальності за геноцид.

Нюрнберг. За що отримали кару німецькі нацисти

Міжнародний військовий трибунал, який відбувся у Нюрнберзі у жовтні 1946 року, засудив за вторгнення в інші країни та інші злочини під час Другої світової війни близько 20 вищих керівників гітлерівської Німеччини. 

Цим воєнним злочинцям було призначене покарання у вигляді смертної кари через повішення, довічного ув’язнення та інших термінів позбавлення волі.

Страти відбулися в ніч на 16 жовтня 1946 у приміщенні Нюрнберзької в'язниці. Герінг отруївся незадовго до страти.

Суди над "меншими" воєнними злочинцями тривали у Нюрнберзі до 1950-х років.

Вважається, що Нюрнберзький процес мав на меті не тільки покарати підсудних, а й зібрати незаперечні докази злочинів німецьких нацистів, подати урок історії переможеним німцям та делегітимізувати традиційну імперську німецьку еліту.

Звертають на себе увагу звинувачення, які були висунуті нацистам після поразки гітлерівської Німеччини у Другій світовій війні. А це: 

• Агресивні дії проти окремих країн, напади та вторгнення на території держав;
• Злочини проти миру: 

"Всі звинувачувані та різні інші особи протягом ряду років до 8 травня 1945 року брали участь у плануванні, підготовці, розв'язанні та веденні агресивних воєн, які також були війнами, що порушують міжнародні договори, угоди та зобов'язання".

• Воєнні злочини:

1. Вбивства та жорстоке поводження з цивільним населенням на окупованих територіях та у відкритому морі.
2. Вивезення цивільного населення з окупованих територій у рабство та для інших цілей.
3. Вбивства та жорстоке поводження з військовополоненими та військовослужбовцями країн, з якими Німеччина перебувала у стані війни, а також з особами, що знаходилися в плаванні у відкритому морі.
4. Безцільне руйнування великих і малих міст та сіл, спустошення, не виправдані військовою необхідністю.
5. Германізація окупованих територій.

• Злочини проти людства:

Переслідування, репресії  проти "ворогів нацизму". Ув’язнення людей без суду, тортури, приниження, перетворення на рабів, убивства. 

На шляху до нового Нюрнберга 

Історія розпорядилася так, що з двох тоталітарних режимів – гітлерівського нацистського та сталінського більшовицього-комуністичного, найбільше винних у розв’язанні Другої світової війни та загибелі десятків мільйонів людей, покарані були лише представники Третього Рейху. Хоча злочинів комуністичного режиму СРСР було достатньо для Нюрнберга-2. 

Таким чином, в історії засудження найбільших злочинів ХХ сторіччя вийшло, говорячи словами російських пропагандистів, "не все так однозначно". 

Сповна покаравши німецьких нацистів, цивілізований світ лише засудив комунізм як ідеологію, але не спромігся по-справжньому притягнути до відповідальності радянських топ-злочинців. Голодомори в Україні, організовані Кремлем, – яскраве тому свідчення.

Отримавши перемогу над нацистською Німеччиною, Радянський Союз, зокрема, окупував країни східної Європи та утворив так званий соціалістичний табір. Будь-які спроби окремих країн вирватися з обіймів Москви – таких, зокрема, як Чехія, Угорщина, наражалися на криваві збройні розправи з боку Кремля.

Росія ж, оголосивши себе правонаступницею СРСР, який розпався 1991 року, мала б нести відповідальність, у тому числі, й за злочини, скоєні керівниками комуністичної Країни Рад упродовж їхнього 70-річного правління. А це – й порушення міжнародного права, руйнування миру, воєнні інтервенції, окупація чужих територій, голодомори, геноцид, порушення прав людини. Це також стосується й злодіянь "нової" Росії стосовно молодих незалежних держав – колишніх радянських республік.  

А відтак, "маємо те, що маємо".

Абсолютно очевидним та неспростовним є й те, що сучасна Росія не просто йде стопами німецьких нацистів та їхніх радянських візаві. Рашизм сьогодні у дечому набагато перевершує та примножує "спадщину" тоталітарних злочинних режимів. Нічим не спровокована, незаконна, небачена за своїми жахіттями війна проти України – яскрава цьому демонстрація. Російські нацисти сьогодні перевершують усіх своїх попередників як за кількістю злочинів, так і за їх масштабами та різновидами.  

Якщо гіпотетично уявити собі суд над нинішніми російськими воєнними злочинцями, то формулювання Нюрнберга стосовно німецьких нацистів мало чим можуть відрізнятися від сьогоднішніх рашистських злодіянь в Україні.

Непокаране зло повертається 

Цей постулат ми змушені неодноразово повторювати, оскільки бачимо, що в історичному часі жоден із великих злочинів проти України – будь то російський царський, радянський ленінський, сталінський, брежнєвський, горбачовський, а тепер і рашистсько-путінський, режими – не були належно засуджені, а виконавці звірств – юридично покарані.

Якщо злочини проти миру та людськості, воєнні агресії, геноцид не мають термінів давності, то, справді, як бути з нищенням українства упродовж всього насильницького перебування України в Російській імперії та в її різновиді – СРСР.

Молоде покоління українців, яке сьогодні відстоює свою державу у доленосній битві з Росією-агресором та утверджує право нації на існування, цілком логічно може поставити питання про злочини проти українського народу в межах понад 350-річного перебування України під "братським покровительством" Москви.

А це, зокрема, і колонізація України після національно-визвольної війни Богдана Хмельницького, і подальше нищення української автономії за гетьманських часів у межах Російської імперії – особливо за правління Петра I та Катерини II, і Різанина в Батурині, і знищення останньої Запорізької Січі 1775 року за наказом цариці Катерини II та масове виселення українців з їхніх споконвічних етнічних територій. 

Кому пред’явити рахунок за нищення українського друкарства, української церкви, української мови, українського театру, українського письменства, української культури в цілому? За переслідування цілих поколінь українського студентства та інтелігенції упродовж останніх сторіч?

До цього можна додати повалення Української народної Республіки, голодомори 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років, насильницьку сталінську колективізацію та нищення українського селянства у 1920-1930-х рр., репресії проти української інтелігенції 1937 -1953 рр., депортації зі своєї землі до Росії сотень тисяч українців, а також татарів, знищення українського Відродження у 1960 –х та репресії проти українських дисидентів 1960-1980 років, втручання у внутрішні справи незалежної України.

2014 - 2022. "Русcкая весна" & "Спецоперація"

Навесні 2014 року Росія анексувала український півострів Крим та окупувала частини територій Донецької та Луганської областей на сході України. Протягом наступних 8 років війни демократичний світ, попри наявність міжнародних договорів та зобов’язань, включаючи Будапештський меморандум, не знайшов політичної волі та дійових механізмів рішуче покласти край російській агресії в центрі Європи, захопленню атомних електростанцій, енергетичному терору та постійним погрозам застосувати ядерну зброю.

Після широкомасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року Верховна Рада визнала Росію агресором. Того ж дня на підтримку Києва виступили 48 держав та 5 міжнародних організацій. Згодом президент Володимир Зеленський звернувся до світової спільноти щодо необхідності визнання Російської федерації терористичною державою.

Міст через Ірпінь.Фото: Gettyimages

Після провалу путінського бліц-крігу щодо захоплення України, на який Кремль відводив кілька днів, Збройні сили України разом з усім суспільством та за допомогою Заходу 10-й місяць дають гідну відсіч агресору.

Водночас, програючи на полі бою, путінські війська руйнують міста й села, нищать  життєво важливу інфраструктуру, тероризують та вбивають мирне населення України. Росіяни не припиняють масованих ракетних ударів, погрожують здійсненням глобальних катастроф – підривом ГЕС на Дніпрі та атомних електростанцій, продовжують шантажувати світ ядерною зброєю. 

ЗапорізькаАЕС. Фото Reuters

Путін останнім часом постійно заявляє про те, що своєї мети Росія буде досягати всіма доступними методами. Це супроводжується інформаційною війною, застосовуванням шовіністичної пропаганди. викривленою дипломатією, цинічними заявами з трибун міжнародних організацій, включаючи ООН.

Масштаби та наслідки "спецоперації" Кремля  2022 року, станом на початок грудня

• Протягом  9 місяців навали Росія випустила по Україні близько 4700 ракет, зруйнувала понад 30 тисяч об’єктів.
• Втрати української армії становлять до 13 тисяч військових (загиблі).
• Станом на 4 грудня в ООН зафіксовано 17 181 жертву серед цивільного населення, з них – 6702 загиблих та 10 479 поранених.
• Окупанти вбили 443 дитини, поранили 855 (дані на ранок 11 грудня).
• Безвісти зниклими в Україні значаться 329 дітей, депортовані понад 12 тисяч.
• Близько 1,5 млн українців, депортованих до РФ, не можуть повернутися в Україну.
• На сьогодні за межами України може перебувати близько 18 млн. українських громадян.
• На початок грудня правоохоронці зафіксували 47 тис. воєнних злочинів, вчинених загарбниками. Серед них – катування, зґвалтування, вбивства мирного населення. 
• Кількість злочинів, пов’язаних з агресією РФ проти України, вже перевищила 70 тисяч – Офіс Генерального прокурора 
• Внаслідок восьми хвиль ракетних російських атак в Україні у переддень зими пошкоджені всі теплові та гідроелектростанції.   

Автомобіль розбитий танком. Андрійка — село Бучанського району Київської області. Фото: Gettyimages

"Дотягнутися до абсолютного зла"

Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у світі не бракує заяв щодо засудження та необхідності зупинення російської агресії аж до закликів видати ордер на арешт Путіна. 

Такі міжнародні організації, як ООН, ПАРЄ, ОБСЄ, НАТО, МАГАТЕ, вже оприлюднили відповідні резолюції, меморандуми, заяви стосовно агресії проти України, вже називають Росію країною-терористом, державою-спонсором тероризму та зробили кроки, які можуть наблизити покарання Росії .

Євросоюз та понад 40 країни ще влітку 2022 року заявили про підтримку зусиль України з притягнення Росії до відповідальності за порушення міжнародного права, а також закликали РФ припинити воєнні дії.

Кремль у відповідь на пропозиції міжнародних організацій покласти край війні в день ухвалення рішень відповідає масованими ракетними обстрілами всієї України та заявами про те, що своєї мети він буде досягати у будь-якому разі та будь-яким методом.

Фото: Reuters

Одним із найдієвіших способів зупинити агресора називають створення спеціального трибуналу для суду над Росією. 

Звертають на себе увагу поради фахівців, а також застереження про необхідність застосування надійних юридичних механізмів для притягнення до відповідальності російських воєнних злочинців та належного їх покарання

Вказується також на те, що суд ООН з прав людини, також Міжнародний кримінальний суд, який розглядає справи щодо злочинів агресії, воєнних злочинів, геноциду та злочинів проти людськості, не є достатніми та мають свої особливості щодо можливостей негайно карати за злочини. Скажімо, однією з умов розгляду справ в МКС, має бути фізична присутність злочинця на лаві підсудних.

Крім того, Україна досі не ратифікувала Римський статут, який лежить в основі діяльності МКС, а Росія вийшла з Договору, що також матиме вплив на організацію міжнародного судового процесу.

На думку деяких фахівців з права, відсутність багатьох неузгодженостей українського законодавства з міжнародним може ускладнити процес покарання російських злочинців, і суду над ними можна не дочекатися й за 10 років.

Тим часом, українське суспільство робить усе для перемоги, вірить у неї та чекає на торжество справедливості.

Згідно з опитуваннями, проведеним соціологами (ще до початку масованих ракетних ударів по всій Україні восени 2022 року), саме непокараність Росії за вчинені злочини розчарує українців найбільше.

На запитання "Що для вас стало би найбільшим розчаруванням після закінчення війни?" 65,8% мешканців України відповіли: "Непокараність Росії за вчинені злочини". Цей показник удвічі перевищує ставлення українців до таких негараздів у суспільстві, як корупція та низький рівень життя. 

Людське життя вважають найвищою цінністю 92% українців. Ще 86% громадян підтримують опір Росії попри обстріли міст і сіл. Абсолютна більшість – понад  90% – вірять у перемогу над Росією.

Але скепсису додає, зокрема, той незаперечний факт, що один з наймасштабніших злочинів Кремля – голодомор в Україні 1932-1933 років, який забрав життя близько 10 мільйонів українців, як акт геноциду на сьогодні зі 195 країн світу визнали всього 19 держав-членів ООН. Тобто, зло залишилося по-справжньому непокараним.

І хоча сучасна влада України прагне "дотягнутися до абсолютного зла" та "влаштувати Путіну Гаагу", вочевидь, що суд над новим злочином Росії буде надзвичайно непростою справою.