Чи використає Байден провал путінського блефу

Народ чекає кінця місяця, де на полях Генасамблеї ООН має відбутися зустріч глав держав української коаліції. Лідери США, Великої Британії, Франції та України мають обговорити підготовлений Києвом план завершення війни. І в разі його принципового погодження поставлять крапку в дискусії навколо використання іноземної далекобійної зброї в російсько-українській війні.

Дискусії загалом не найпродуктивнішої. З багатьох не зовсім з’ясованих причин адміністрація президента США Джо Байдена виступала останнім часом проти надання Україні дозволу використовувати американську зброю на території Росії.

Щобільше, вона відмовилася надати системи прицілювання для британсько-французьких ракет Storm Shadow / SCALP EG без яких ці малопомітні й суперефективні ракети сліпі й не точні.

Створилася парадоксальна ситуація: з одного боку Київ мав дякувати Вашингтону за надану велику воєнну допомогу, а з іншого – не мав права цю зброю ефективно використовувати. Це ніби в боксі, коли одному з боксерів зав’язують за спиною руки й чекають, що він буде ефективно оборонятися.

Врешті цю метафору про зв’язані руки світові ЗМІ широко розігнали де тільки можна. І під тиском світової громадськості, політиків, експертів, журналістів позиція Вашингтона почала відчутно змінюватися.

Читайте також: Чи погодиться Байден стати президентом України

І от коли вже Білий дім мав оголосити, що він знімає заборону на використання своєї зброї (а вслід за ним підтягнулися б і Лондон, Париж і Берлін), у гру втрутився Путін зі своїми черговими традиційними лякачками. Щоправда, цього разу він звинуватив НАТО в злочинній ескалації війни й прямо попередив, що у випадку прийняття рішення про дозвіл на використання їхньої далекобійної зброї Україною Москва сприйме це як оголошення Заходом війни з Росією. Звичайно, з усіма наслідками, що випливають звідси, натякаючи й на превентивні.

Ось тут якраз Володимир Володимирович переступив власну червону лінію стримування противника психологічним прийомом блефування, який передбачає показову демонстрацію гравця в покер, що він має значно сильнішу карту від противника і готовий нею скористатися. Цей нехитрий прийом раніше діяв на адміністрацію Джо Байдена практично безвідмовно. Але не цього разу.

Тобто якби президент Байден і зараз поступився ультиматуму Путіна і не дав би дозвіл на використання американських балістичних ракет АТАCMS, то це б продемонструвало всьому світові страх, слабкість і повний програш США і НАТО Росії. Не багато, але і не мало. І це при тому, що економічні, технологічні, мілітарні можливості НАТО на порядок перевершують російські.

Авторитет Заходу як стримувальної миротворчої цивілізаційної сили безумовно впав би.

І зріс би до непристойного рівня бандитський авторитет Путіна, який фактично однією заявою обеззброїв Захід, хоче з цим хто погодитися чи ні.

Так, Путін черговий раз ризикував, блефуючи чи то можливістю використання тактичної ядерної зброї, чи початком великої війни. Але раніше це спрацьовувало, що давало йому підстави знову й знову блефувати. А Україна за це платила надзвичайно високу ціну і в сенсі втрати територій, і в сенсі втрати тисяч громадян.

Але в цьому випадку Путін загрався. Як той лукавий пастушок, котрий для розваги часто кричав "Вовки!", закликаючи людей ніби як на поміч. Але коли справді настав критичний момент і напали вовки, ніхто вже не повірив в істерику малого погано вихованого дурника.

Втративши довіру до своїх "червоних ліній" і погроз застосування ядерної зброї, Путін фактично власноруч позбавив Захід можливості вибору. Колективному Заходу лишився єдиний варіант: якщо й надалі хоче поважати себе й залишатися основою цивілізації, привабливої для сотні інших країн, він рішуче й нагально має підтримати Україну в озброєнні й наданні їй дозволу на використання своєї зброї на території Росії. Тим більше, що міжнародним правом це не забороняється.

Тому, коли 13 вересня цього року у Вашингтоні зібралися на велику доленосну нараду президент США і прем’єр-міністр Великої Британії, то фактично радитися вже не було про що. Рішення їм цього разу продиктував сам Володимир Путін. Дозвіл на використання зброї треба давати, і негайно. Але офіційно не оголошуючи його, бо інакше це сприйматиметься як виклик і оголошення війни, чого Захід категорично не хоче, десь у глибині душі небезпідставно побоюючись неадекватної реакції Кремля і його очільника.

Читайте також: Крим, Сікорський та образи. Чи є в України план Б щодо Криму?

До такого рішення підштовхував і план завершення війни, який американському президенту і британському прем’єру передав Зеленський і який ніби сподобався Джо Байдену і Кіру Стармеру. Весь план поки невідомий. Західні ЗМІ розглядають лише дві принципові позиції українців, про які ніби дізналися журналісти. Оскільки ці умови вже неодноразово називалися й обговорювалися, починаючи з мирного плану Бориса Джонсона, вони мають підставу на ширший розгляд.

Якщо коротко: Україна може погодитися на замороження конфлікту на певних територіях, за умови її негайного прийняття в НАТО. Тобто, треба думати, Донбас лишається під контролем Росії (Україна сподівається, що це лише на певний час), а Приазов'я і Херсонщина повертаються до України. Крим – під протекторатом ООН.

Звичайно, найкраще було б до укладання цієї угоди звільнити самим Приазов'я і Крим. Тоді можна було б сподіватися на незворотні процеси в Москві, які б могли привести до зміни політичного керівництва країни. Але це малоймовірно, зважаючи, що після зміни з посади головкома генерала Залужного і його команди ситуація в ЗСУ значно погіршилася і рівень керівництва дуже ослаб. Як наслідок, на Донбасі ми досі не можемо зупинити наступ орків. Так, на Курщині наш прорив удався, але не тому, що ми такі войовничі й добре озброєні (українці просто мужні й винахідливі), а тому, що росіяни слабкі й зарозумілі водночас. І бояться нестандартних ходів та імпровізації.

Якщо у Путіна в Кремлі достатньо сильні позиції, то навряд чи він прийме український план, який дуже відрізняється від його початкових задумів. Але якщо нині Україна крім своїх далекобійних дронів і ракет, отримає ще американську балістику та британські й французькі крилаті ракети й найближчим часом зробить ще кілька вилазок на стратегічні об’єкти Росії, позбавивши орків останнього озброєння, тоді вже можна буде говорити з Москвою й навіть диктувати свої умови. В тому числі й про реальність репарацій, що своєю чергою зніме фінансовий тягар зобов’язань колективного Заходу в сприянні відбудови України.

З чим, врешті, Україна вийде з війни? З членством у НАТО й гарантіями його захисту на довгі роки. Це величезний плюс і практичний здобуток. Мінус у тому, що доведеться (сподіваємося, до остаточного розпаду Російської імперії) залишити Донбас під управлінням Москви, а Крим під протекторатом ООН (знову ж, до розпаду Росії). Проблему репарацій має розв'язати міжнародний суд, рішення якого обидві країни зобов’яжуться виконувати.

І найголовніше – нема лиха без добра, відбулася реальна самоідентифікація українців, які назавжди покидають російську мутну гавань їхньої мови та культури й здобувають право залишатися українцями. Врешті, нашим поколінням, яке заплатило високу ціну своїми дітьми й кривавими слізьми, пишатимуться наступники – онуки та правнуки. І це втішає. Чи не так?

Джерело

Про автора. Віктор Мороз, український публіцист, оглядач

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.